Пристань Ескулапа, стр. 30

На меблях відбилися пальці Містраля і Мацьошекової.

На склянці з-під горілки — пальці Містраля і Мацьошекової.

На склі письмового стола — відбитки пальців Містраля.

У кухні на графині — тільки пальці Мацьошекової і Мацьошека.

В лабораторії на скляній баночці з ціаністим калієм — пальці Протоклицької. Зате ніде не було відбитків пальців Касіци.

Я глянув на Журку: тепер мені було зрозуміло, чому у нього болить голова.

Трепка з інтересом переглянув результати дактилоскопічних досліджень.

— Дуже шкода, друже, — звернувся він до Журки, — але виходить, що лихий старигань Касіца, мабуть, надівав рукавички.

Журка не відповів.

— А крім того, це дуже цікаві результати, — закашляв Трепка. — Дуже цікаві і повчальні.

— Це все, що ви можете сказати? — скривився Журка.

Трепка похитав головою.

— Ні. Я ще радив би вам вивчати грецький алфавіт. Дуже раджу. Вивчайте, друже, грецький алфавіт.

Журка спідлоба глянув на Трепку і, ображений, відійшов.

Трепка подивився вслід йому і зітхнув.

— Наш друг Журка, на жаль, тільки вовк. А на вовків є вовчі ями. Здається, хоробрий Журка впав у таку яму і, боюся, що вже не вилізе з неї.

— Чи не час вам узяти кермо в свої руки? — запитав я.

— Ні. Наш друг Журка надто честолюбний, і я не хотів би його образити.

— Але ж успіх слідства… — зауважив я.

Трепка перебив мене:

— Слідство розвивається нормально, будь спокійний, хлопче.

Розділ XIX

До тераси під'їхала наша стара міліцейська «Шкода».

Капрал Кайтус доповів, що привезли доктора Міхала Касіцу, і одночасно передав кореспонденцію, яка надійшла до «Ізолятора» в суботу і після свят. То були самі поштові листівки з святковими поздоровленнями.

Журка швидко переглянув їх і віддав Трепці.

— Але ж це смішно! — вигукнув капітан. — Ви читали це побажання Містралю? — показав він Журці банальну листівку, на якій була зображена пальма.

— Ви думаєте, про ту жінку з Кельць? — сказав Журка. — Справді, смішно.

— «Найщиріші побажання і привітання з веселими святами шле Моніка, зовсім сухопутна свинка», — прочитав Трепка. — «Зовсім сухопутна свинка…» — повторив. — Цікавий підпис.

Від автомашини почулися сердиті голоси. Там сварилися.

— Що сталося? — знервований Журка підійшов до автомобіля.

— Не хоче вилазити, громадянине поручику, — скаржився шофер на молодого Касіцу, який забився в куток кузова.

Син професора кидав на нас нервові погляди. Він був без шапки. Мав коротке волосся, яке стирчало на всі боки, і низький лоб. Складалося враження, що цей чоловік ненормальний. Сидів мовчки, не рухаючись з місця.

— Що це за фокуси, докторе? — запитав Журка.

— За що мене арештували? — видавив Міхал.

— Ніхто вас не арештовував, докторе, — весело відповів Трепка. — Ми привезли вас сюди на прохання батька, який боявся гм… боявся, так би мовити, за ваш психічний стан.

— Що? — Міхал недовірливо глянув на нас. — Ви серйозно?

В цю мить зі сходів збіг професор Касіца. Він з'ясував справу.

— Ти, мабуть, збожеволів, — сказав розлючений Міхал. — Тягнути мене з допомогою міліції!

— Я хотів, щоб ти відпочив.

— Гарне місце для відпочинку ти обрав! — злісно гукнув Міхал. — Дім убивців!

— Міхал!

— Я жодної хвилини тут не залишуся! Що, власне, тобі приверзлося?

— Але ж зрозумій, хлопче… Твій стан…

— Мені нема з чого радіти, — перебив Міхал. — Ти знаєш це найкраще. А про моє здоров'я не турбуйся, — процідив крізь зуби, — під трамвай не кинуся. Це все, що я хотів тобі сказати. І arivederci ^[4].

— Виїжджаєш?

— Негайно!

— А може, все-таки відпочинеш день-два….

— Ні. У мене сьогодні чергування.

— Залишився б хоч на обід.

— На обід можу залишитись, — знизав плечима.

З глибини саду вийшов Заплон.

— Міхале, ти тут? Що за скандал?

— Нічого. Мій старий збожеволів. Наказав привезти мене з допомогою міліції, — розумієш? — з допомогою міліції!

— Дуриш!

— Їй-богу…

Жваво розмовляючи, вони обидва зникли за поворотом алеї.

Під час обіду Міхал був неприродно збуджений. Я помітив, що Галінка занепокоєно приглядалася до нього.

— Ви звернули увагу на Міхала? — прошепотіла вона до мене. — З ним таки недобре. Як він на нас дивиться!

Справді, я відчував, що Міхал весь час стежить за нами, але як тільки наші погляди зустрілись, обличчя в нього неприємно застигло. Я, видно, не подобався хлопцеві.

На щастя, після обіду він одразу ж попрощався і вийшов. Касіца ніяково перепрошував Трепку за даремні турботи.

— Все-таки мені здається, що зараз йому краще. Депресія минула. Як ви вважаєте?

— Так, — відповів Трепка, — метод душевного струсу в таких випадках часто дає добрі результати… Мені здається, — додав він, дивлячись на небо, — погода утримається до вечора. Що б ви сказали, професоре, якби ми вибралися на прогулянку до Рудих Ям?

До Рудих Ям? — здивувався Касіца.

Ви забули, що там у нас хворий…

— Ах, справді… Ну, звичайно, — швидко згодився Касіца. — Іду.

На жаль, у Рудих Ямах на нас чекала сумна звістка: Інох уночі помер.

Наступного дня Журка з самого ранку замкнувся в кімнаті, щоб, як він пояснив, теоретично розробити слідство. Трепка й далі був якийсь незрозуміло пасивний і весь час копався на городі.

Тому майже весь час до обіду мені пощастило провести сам на сам з Галінкою.

На жаль, ця невеличка ідилія була дуже несподівано порушена десь близько дванадцятої години. Ми сиділи, пригорнувшись одне до одного, на лаві під каштанами, здавалося, в повній безпеці, коли раптом перед нами виріс Міхал Касіца. Окинув нас похмурим поглядом і, не сказавши ні слова, пішов стежкою далі. Але в мене було враження, що він тиняється десь поблизу. І цього було досить, щоб зіпсувати нам настрій.

— Яка нечиста сила принесла його сюди? — буркнув я. — Вчора зрікався «Пристані», а сьогодні приїжджає, мов нічого й не було.

— Міхал нерозсудливий, — сказала схвильована Галінка. — Ніколи не знаєш, що йому спаде на думку.

— До того ж мені здається, що він не відчуває до мене особливої симпатії, — зауважив я, пильно дивлячись на Галінку. — Чи не ви бува цьому причина?

— Ох, напевно, — засміялася Галінка.

— Він закоханий у вас?

— Так мені здається.

— А ви?

— Нічого серйозного. Хіба взагалі можна думати про Міхала серйозно?

— Гм… — непевно буркнув я.

— Невже ви ревниві?

— Можливо.

— Не треба… — Галінка погладила мене по щоці. — Ви ревнивий, злий міліцейський вовк.

У Пясечному пробив годинник.

— Що, вже дванадцята? — Галінка схопилася з лави.

— Що сталося?

— Я мушу бігти до Мацьошеків, треба зробити перев'язку малому. Яцек розрізав учора коліно до самої кістки.

Ми розійшлися на головній алеї.

На веранді я зустрів Журку, який колупав зубочисткою в зубах.

— Що нового? — спитав я.

— Міхал повернувся, знаєш?

— Так, я бачив його.

— Знову посварився з батьком і побіг, мов божевільний, у сад. Я повинен допитати його. Не подобається мені цей тип.

— Він розбив машину і опинився в скрутному становищі.

— Думаю, що це йому не вперше в житті. Я знаю таких людей. З них усе — як з гуски вода.

Ми розговорилися про молодого Касіцу, а коли ввійшли до вестибюля, всі вже сідали обідати. Журка підійшов до Міхала.

— Після обіду я б хотів поговорити з вами, докторе.

— Про що? — видавив Міхал.

— На кримінальні теми. Це ж, мабуть, цікавить вас? — процідив Журка з посмішкою, яка заморозила загальний настрій.