Острів Тамбукту, стр. 51

— Неможливий старий, — відгукнувся і капітан. — Він вже знає два англійські слова і все їх повторює: «Коньяк, сигарети, коньяк, сигарети». А потім починає на своїй тарабарській мові: «Пакегі — нанай біля, пакегі — нанай біля». Що це означає?

— Білі люди хороші, — відповів я.

— Жалко, — зітхнув Сміт. — Як ми пояснюватимемося з цими людьми, не знаючи їх мови? Ви повинні приєднатися до нас, сер. Ми повинні неодмінно жити всі разом.

Я відмовився. Я твердо вирішив не переступати порогу хатини головного жерця.

— Ми вже не в його хатині, — сказав плантатор. — Сьогодні вранці головний жрець дав нам окрему хатину.

— А де ваше майно? — запитав я його.

— У хатині головного жерця.

— Невже все залишилося там?

— Все, сер, — зітхнув Сміт. — Цей головний жрець досвідченої розбійник. Він пограбував мене. Ви повинні прийти, сер. Повинні нам допомогти пояснитися з ним. Він повинен мені дати хоч би частину меблів. Я не звик спати на голих нарах і на дерев'яному валу. Ні, сер, запевняю вас. Головний жрець повинен мені дати ліжко. І багато інших речей. Підемо, поговоримо з ним, сер. Дуже вас прошу.

— Підемо, — приєднався і капітан. — Без вас ми пропали. Ви повинні перебратися в нашу хатину.

Я знову відмовився.

— Чому? — запитав мене капітан.

— Тому що ваша хатина знаходиться в селищі Аріки, а у мене є серйозні підстави не жити там. Вважаю за краще залишитися в моїй хатині.

— Дуже вас прошу, сер, — знову змолився Сміт. — Цей проклятий головний жрець повинен мені повернути хоч би найнеобхідніше. Скажіть йому, сер. Я дам і вам дещо з меблів…

— Гаразд, — погодився я. — Я поговорю з Аріки. Але для себе я нічого не хочу. З мене достатньо ліків і рушниці.

Пізніше ми з Боамбо ходили до Аріки і вели з ним довгі переговори. Боамбо був наполегливий. Він наполягав на тому, що б все майно Сміта було роздане всім тубільцям в селищі, щоб кожна сім'я що-небудь та отримала. Аріки довго упирався, але врешті-решт погодився залишити за собою тільки пляшки із спиртними напоями.

III

З тієї миті як я встановив, що білі листи Аріки є справжнім щоденником Магеллана, я вдень і вночі думав про те, як його врятувати і зберегти для історії. Магелланові не щастило в житті. Та хіба це новина? Багато видатних людей до нього і після нього потерпіли від мракобісся й сваволі правителів, і чимало їх погнило в тюрмах, згоріло на вогнищах інквізиції або було отруєно, повішено чи просто зарізано. Чому ж зла доля переслідує великого мореплавця навіть після смерті? Тепер я думав лише про те, як вирвати щоденник з pyк Арикі. В цій справі міг би мені допомогти Амбо, але я не наважувався звернутися до нього, бо він вірив у надприродну силу білого листя і сподівався після одруження з Канеамеєю проникнути в його таємницю. Коли він стане власником семи поясів мудрості, біле листя розкриє йому потаємні думки людей. У білому листі і в семи поясах він вбачав ту силу, яка дасть йому владу над плем'ям, коли він стане рапуо. І хтозна, можливо, й він зловживатиме цією владою не гірше за самого Арикі.

Ні, юнакові не слід розповідати про свої наміри. До кого ж тоді звернутися? Хто наважиться допомогти мені? Сміт? Але я й Смітові не довіряв. Хіба що тільки Стерн. Він сам хвалився, що завів із старим жерцем велику дружбу, що вони вдвох з плантатором часто заходять до нього додому, та й старик заглядає до них. Так, Стерн міг би викрасти щоденник, але чи зважиться він на такий небезпечний вчинок?

Одного дня я покликав капітана до себе в хатину й відкрив йому таємницю білого листя. Морського вовка це так схвилювало, що на деякий час аж мову відібрало. Щоденник Магеллана! Великого мореплавця! Людини, яка перша здійснила кругосвітну подорож! Це неймовірно! Щоденник будь-що треба врятувати! Будь-що! Навіть ціною життя!.. Правду кажучи, я не сподівався, що Стерн погодиться так швидко. Я знав, що за своє життя капітан виміряв вздовж і впоперек усі моря й океани і тепер прагнув одного: спокійно дожити останні роки. На своєму віку він стрічав немало морських і життєвих бур, але, потрапивши на сушу і збагнувши, що твердий грунт набагато міцніша опора для ніг, ніж хитка палуба, він оддав перевагу вбогій хатині з дерев'яними нарами і тихому спокійному життю. Але глибоко в душі Стерн залишався справжнім моряком, і щоденник Магеллана не міг не схвилювати його.

Послухайте, — збуджено промовив капітан, — те, про що ми тут з вами говорили, треба зберігати в суворій таємниці. Сміт не повинен пронюхати про щоденник Магеллана, бо він враз поцупить його, і тоді шукай вітра в полі. Він зрозуміє, який це скарб, і обов'язково привласнить його, щоб при нагоді продати тому, хто більше заплатить.

— Цілком можливо, капітане.

— Не «можливо», а так воно й є! — хвилювався Стерн. — Я добуду цей щоденник. Не сьогодні-завтра він буде в наших руках.

Його рішучість мене радувала, але я мусив попередити капітана про складність і небезпечність завдання. Як тільки Арикі помітить, що біле листя зникло, він підніме крик на весь острів і звинуватить нас, білих людей, і особливо мене, бо я не раз домагався побачити це листя.

— Не хвилюйтесь, — багатозначно посміхнувся Стерн. — Я підсуну йому якусь іншу книжку, схожу на щоденник, і він нічого не помітить.

— О, та це ж чудова ідея, Стерн! — вигукнув я.

— Їдьмо негайно на яхту, перериємо всю Смітову бібліотеку, — запропонував капітан. — Ви ж знаєте, який він на вигляд, цей щоденник. І ми підберемо щось подібне.

Перевернувши догори дном всю бібліотеку, ми так і не знайшли нічого більш-менш підхожого. Тоді Стерн згадав про журнал яхти. Як відомо, кожен корабель має власний журнал, до якого кілька разів на добу записують місцеперебування судна, час прибуття в який-небудь порт і час відплиття, всі найважливіші події, пошкодження, бурі тощо. Всі журнали такого типу схожі між собою, тому й журнал яхти був схожий на Магелланів. Різні виявилися тільки обкладинки. Магелланова була чорна, а Смітова — зелена.

— Це дрібниця, — махнув рукою Стерн. — Одірвати цю обкладинку й замінити її чорною дуже легко. Неписьменний Арикі ніколи не збагне, що його обдурено.

— Воно-то так, — погодився я. — Але все одно стерегтися не зайве. І жерця, і Сміта.

— В цьому ви можете повністю покластися на старого морського вовка, — посміхнувся Стерн. — Завтра щоденник мого великого колеги буде в наших руках.

Капітан мав такий вигляд, наче комусь погрожував. У цю мить він здавався мені зовсім іншою людиною. Потрапивши на острів Тамбукту, Стерн звик до думки, що вже ніколи не бачити йому рідної Англії і доведеться коротати віку серед тубільців. Ця думка настроювала капітана на особливий лад, який можна назвати одним словом: байдужість. Байдужість до всього, що відбувається довкола. Але, почувши про щоденник Магеллана, він ніби ожив. Я бачив, як спалахнули його очі і, певно, в цю мить в душі моряка зайнялась іскорка, яка, розгорівшись жарким полум'ям, надає людині сили зносити всі невдачі й страждання на шляху до світлої мети. В цю хвилину в душі капітана прокинувся той самий бентежний дух моряка, то все життя штовхав його від океану до океану, від порту до порту. Прощаючись зі мною, він ще раз повторив:

— Щоденник буде наш.

І капітан додержав слова. Рукопис, якому не було ціни, тепер був у наших руках, і ми цілими днями читали його, сховавшись у хащах джунглів. Стерн, який досить вільно володів португальською мовою, був за перекладача. Кожна сторінка розкривала перед нами правду першої в історії людства кругосвітньої подорожі.

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ПЕРШИЙ

Подвиги Магеллана. Невдячний король. Заколот іспанських грандів. Потьмарена радість. Непокірливий Силапулапу. Смерть великого мореплавця. Молукські острови. Назад до Іспанії. Острів Тамбукту. Невдалий переворот. Легенда підтверджується.