Дунайські ночі, стр. 22

— Нехай так, згоден. Ну, от ми і домовилися по всіх пунктах. — Крапс обняв Картера, який швидко схопився, і повів його до дверей. — Дозволяю в будь-який час звертатися до мене. Віднині ви моя довірена людина.

Так Картер став старшим інспектором «Відділу таємних операцій», експертом розвідувальних шкіл.

Переміщені особи!.. Наївне маскування, а проте газети капіталістичного світу, його дипломати, прем'єри і президенти ввели у повсякденний вжиток цю формулу, породжену в надрах американської розвідки.

Переміщені особи!.. Звідки і куди вони перемістилися?

Несумісні вогонь і вода, затхла сирість і теплий вітер, день і ніч, весна і лютий мороз, правда і неправда.

При перших променях сонця пітьма відступає, переміщується, зникає.

Коли польські хлопи і сілезькі шахтарі, болгарські ткачі і штеттінські помори, празькі муляри і румунські пастухи, металісти Червоного Чепеля і нафтовики Плоєшті стали депутатами, міністрами, пани миколайчики, андерсони, маркграфи паллавичини, сухопутні адмірали хорті і лицарі «схрещених стріл» нілашисти, царські нащадки Фердинанда і Бориса, коронований «божий помазаник» Михай і некороновані помазаники готівки всіх мастей, раби крони і леї, динара, злотого і лева, фунта і долара змушені були тікати, рятуючи своє життя і вікові класові привілеї. Тікали на англійські острови, у США, Південну Америку, Західну Німеччину. Цю панічну втечу і було названо переміщенням.

Революція, її нещадний плуг, плуг історії вирвав з народного грунту отруйні будяки, а західна цивілізація охрестила «жорстокістю комунізму» і поспішила створити для цих будяків, щоб вони, боронь боже, не зів'яли, величезні заповідники і плантації і удобрює їх щедрим доларовим дощем.

Переміщені!.. Особи!

Із своїх насиджених місць були викинуті королівські і царські опричники, поміщики і фабриканти, куркулі і торгівці, їх зброєносці і всі ті, для кого не існувало іншої краси, крім галантерейної, хто вважав Єлисейські поля головною дорогою людства, хто був переконаний, що проститутка і жебрак — закономірне, віками освячене явище Парижа і Роттердама, Рима і Афін. І цих грабіжників, паразитів і катів величали «особами».

Табори офіціально називали «Зоною переміщених осіб».

Але в секретних повідомленнях Артура Крапса, в доповідних записках Аллена Даллеса, призначених тільки для уряду, в меморандумах Фостера Даллеса, в меморандумах, що не підлягають оголошенню, призначених для таємних комісій і підкомісій сенату і конгресу, ці табори називалися своїми іменами — «З'єднаннями загонів особливого призначення», а їхні мешканці — «людьми закону Лоджа».

У свій час, на початку холодної війни, конгрес США прийняв закон, внесений Лоджем, що давав юридичне і моральне право американському урядові створювати в Європі під виглядом таборів для переміщених осіб різні «Комітети і спілки борців за свободу», великі з'єднання «Загонів особливого призначення» з людей, навчених за спеціальним, суворо секретним планом Центрального розвідувального управління. Діяльність цих комітетів і спілок була спрямована проти Угорщини, Польщі, Румунії, Чехословаччини та інших країн, звідки втекли «переміщені особи».

Якщо ти люто ненавидиш народну владу, якщо готовий розрядити кольт в голову краківського воєводи, в болгарського граничара, в дунайського рибалку, в секретаря будапештського міськкому, в закарпатську верховинку, якщо ти готовий вішати комуністів на деревах Будапешта, на ліхтарних стовпах Познані, під старовинними склепіннями празьких Градчан, на кранових стрілах порту Констанца — значить ти твердо стоїш у першій шерезі «людей закону Лоджа».

Якщо жадоба вбивати і руйнувати постійно мучить тебе, якщо ненависть до комунізму, фальш і брехня, наклепи і лицемірство стали основою твого духовного життя, якщо ти спритно жонглюєш поняттям «свобода особи», «людяність», «культура», якщо температура твого серця доведена до потрібної, запланованої «Бізоном», — значить настав час твоєї зрілості, тебе випускають на лінію вогню.

Відпочивши кілька днів, Картер приступив до виконання своїх обов'язків.

Табори для переміщених осіб розташовані в містах Західної Німеччини і Верхньої Австрії. «Центральна організація післявоєнних біженців», різні емігрантські земляцтва угорців і поляків, румунів, і болгарів. «Американський комітет звільнення від більшовизму», «Національна трудова спілка», шпигунські «академії» в Західній Німеччині, Швейцарії та інших країнах, військові школи у фортах Брегг, Північна Кароліна, Джексон, Південна Кароліна, відлюдні ферми, де навчались особливо цінні агенти, штаб Крапса — ось незмінні віхи маршруту, по якому Картер невпинно курсував.

«ЛЮДИНА ЗАКОНУ ЛОДЖА»

Кілька серпневих днів Картер прожив поблизу дунайського міста Регенсбурга, в секретному коледжі, розташованому на березі високогірного озера і зашифрованому вивіскою школи плавання «Цуг шпітце». Тут він вивчав майбутніх агентів «Відділу таємних операцій» і вирішував їхню долю одним словом: «Придатний» чи «Брак».

Останнім проходив випробування «Білий» — росіянин, старовір, білявий чолов'яга років сорока, колишній рибалка і підводник.

Перед випробуванням Картер досконально вивчив особову справу «Білого». Справжнє ім'я — Дорофій Глібов. Народився і виріс у дельті Дунаю, на Лебединому. З 1919 до 1940 року цей острів був територією Румунії. В роки війни, жонатого, батька двох дітей, Дорофія Глібова мобілізували у королівський флот. Служив на підводному човні. Після капітуляції Румунії попав у Туреччину, де й був інтернований. У післявоєнні роки блукав по світу, працював на будівництві шляхів і аеродромів у Африці, там його і завербувала американська розвідка.

Картер хоча й дуже поспішав закінчити справи в Регенсбурзі, але із звичною ретельністю виконував обов'язки експерта. Для такої ретельності були неабиякі причини. «Білий» не зовсім укладався у ті стандартні форми, якими вимірювались і контролювалися «люди закону Лоджа».

Картера хвилювала особова справа агента. У «Білого» на Дунаї давнє й міцне коріння. Будинок, де він народився й виріс, цілий і тепер. Живуть під його дахом мати Дорофія, двоє дітей і дружина, всіма шанована жінка. Вона зберегла молодість, вроду і досі не вийшла заміж.

«Білий» був один із гвинтиків давно і старанно підготовлюваної багатообіцяючої операції, зашифрованої під назвою «Дунайські ночі». Він не знав, що попаде туди, де пройшло дитинство і юність, де жила його сім'я.

Картера трохи непокоїла така ситуація. Непогано, що агент діятиме вдома, в місцевості, яку знає як власну долоню, добре, що йому не треба вивчати обстановку. Нарешті чудово, що планованого удару буде завдано руками росіянина. Це дасть змогу пропагандистам з Управління психологічної війни дзвонити в усі дзвони про те, що за залізною завісою існує могутній рух опору.

Але погано, що рідні «Білого» живі. Чи не зрадить його витримка в той момент, коли він потрапить додому, чи не захочеться блудному синові погрітися біля рідного вогнища? Якщо це станеться, то надзвичайно важливе завдання провалиться.

Правда, в коледжі протягом довгого часу найновішими засобами, і не без успіху, з Глібова витравлювали всі слабкості, несумісні з тією місією, для якої його готували. Але хто знає, чи надійно вплинула сувора наука.

У «Відділі таємних операцій» вже давно оголосили поза законом такі людські почуття, як любов до батьківщини, любов до рідних і друзів, чесність, щирість, жалість, невміння брехати і прикидатися, щирі сльози і щирий сміх, страх перед ампулою, наповненою ціанистим калієм, що позбавляє, якщо викритий агент вчасно її розкусить, «Відділ таємних операцій» багатьох неприємностей.

«Насамперед вчини диверсію у власній душі, у власному серці, а потім нападай на інших» — така перша стаття неписаного, але свято дотримуваного кодексу «Відділу таємних операцій».