В погоні за привидом, стр. 17

— Ну, а коли візьму раптом і вийду? — засміялась Ольга і пустотливо блиснула очима.

Шатров похилив голову і промовив тихо, але твердо:

— Все одно я завжди буду там, де ви, якщо тільки ваш чоловік дозволить вам нові дороги будувати.

— Мабуть, кращих друзів, ніж ви, Костю, і не буває на світі! — зворушено промовила Ольга і, міцно потиснувши руку Шатрову, поспішно пішла із станції.

Майор Єршов не знає, що й думати

Коли лейтенант Малиновкін повернувся в Перевальськ, було зовсім темно. Гульджан вже спала, але в будинку напроти, у кімнаті Єршова, ще горіло світло і вікно було відчинене. Проходячи повз нього, Дмитро заглянув поверх занавіски і, побачивши майора, який сидів за книгою, непомітно кинув йому на стіл заздалегідь приготовлену записку.

В ній повідомлялося, що лейтенант побував на будівельній дільниці, і докладно описувалося все, що він там бачив і з ким розмовляв. До записки додана була офіціальна довідка про вантажі, що йшли на адресу будівництва. Малиновкін одержав її від заступника начальника будівельної дільниці, якому він пред'явив свої документи, підписані генералом Сабліним.

Двічі перечитавши повідомлення Малиновкіна, Єршов задумався. Хоч про застосування атомної енергії лейтенант і не ставив нікому питання — і без того було ясно, що її тут не застосовували. Гірські породи і земляні масиви висаджували в повітря на будівництві залізничної магістралі переважно амонітом. Це було і безпечніше і легко піддавалося керуванню. Вибухи тут так і називалися: спрямованими вибухами і вибухами на викидання. Перші допомагали миттю споруджувати великі насипи, другі — виїмки. Це були розумні вибухи, послушні волі будівників.

«Атомна вибухівка» була набагато сильнішою, але вона була небезпечна не тільки своєю страшенною силою, але й наслідками. Вона зробила б радіоактивними повітря, землю, уламки породи, а це могло б згубно позначитися на людях, вимагало спеціальних застережних заходів.

Майор Єршов знав, звичайно, що атомну енергію можна було використати і іншим способом: перетворити її в тепло, а тепло перетворити в електричну енергію, але, за повідомленням Малиновкіна, на будівництві застосовувались поки що тільки звичайні електричні станції.

Чи знав про це Жанбаєв? За словами Малиновкіна, він міг пробратись на будівництво з групами численних робітників або навіть на своєму мотоциклі. Місцевість це дозволяла. Що ж тоді цікавило його тут? Вантажі? Ні, судячи з довідки заступника начальника будівництва, вони були звичайнісінькі. Але тоді незрозуміло: навіщо Жанбаєв дав завдання Єршову повідомити йому про ці вантажі? Нічогісінько тут не можна зрозуміти; Все було аж надто хитромудро. Залишалася одна надія, що Жанбаєв зв'яжеться все-таки з ним по радіо і дасть нове завдання, яке внесе у всю цю історію яку-небудь ясність.

Єршов подивився на годинник — час було готуватися до нічного радіосеансу. Він зачинив вікно, погасив світло і вийшов у двір. Готуючи рацію на прийом, майор згадав, що у Малиновкіна сьогодні радіосеанс з Москвою. Може, Саблін повідомить йому що-небудь таке, що допоможе розгадати наміри Жанбаєва?

Так само, як і минулої ночі, Єршов просидів понад годину в колючих кущах глоду, але не прийняв на умовленій хвилі від Жанбаєва жодного звуку. Рація була справна. У телефони її навушників вривалися то музика, то голоси людей, то писк морзянок, але, може, зіпсувалася рація у Жанбаєва або що-небудь перешкодило йому вести передачу?

Не знаючи, що і думати, Єршов вирішив уже був вимкнути радіостанцію, та раптом знову згадав: «Адже саме зараз Малиновкін розмовляє з Москвою. Підключусь-но і я до їхньої розмови…»

Він швидко настроївся на хвилю, на якій тримав зв'язок з Сабліним Малиновкін, і незабаром уловив чіткий стукіт радіотелеграфного ключа. Спочатку йому важко було догадатися, хто передавав: Саблін чи Малиновкін, бо він пропустив початок передачі і не прийняв ключової групи радіотелеграфних знаків. Судячи з чутності, мабуть, передавав Малиновкін.

Та ось настала невелика пауза і знову заспівала морзянка, тепер уже тихіше; передавали, мабуть, здалеку, і радіохвилі, заломлюючись десь дуже високо над землею, то завмирали, то чулися голосніше.

Тепер Єршову вдалося прийняти і ключову групу знаків. Код цей був йому знайомий. Прийнявши всю радіограму, він розшифрував її у себе в кімнаті.

Генерал Саблін передавав:

Майор Єршов цілу ніч думав над тим, що могла означати ця таємнича шифровка, адресована Жанбаєву. В ній багато що було не ясне. По-перше, яку помилку він допустив? Може, їм відомо, що до Жанбаєва приїхав не Мухтаров, а Єршов, і вони обвинувачують тепер Жанбаєва в тому, що він не зразу догадався про це? Якщо так, то стає зрозумілим, чому він зник десь і не зв'язується з Єршовим по радіо.

По-друге, що означає «сюрприз номер три»? Як цим сюрпризом можна виправити допущену Жанбаєвим помилку? Може, і це має пряме відношення до нього, Єршова?

Майор встав з дивана і закурив. У кімнаті було душно. Він підійшов до вікна і відчинив кватирку. На вулиці було ще темно. Будинок напроти виступав із темряви мутним силуетом. Десь, захлинаючись від люті, гавкав собака. Протяжно прогудів паровоз на станції. І знову все стало тихо.

Постоявши трохи біля вікна, Єршов повільно почав проходжуватись по кімнаті.

Що ж вони могли мати на увазі під сюрпризом? А що, коли «сюрприз» — це їхній звичайний прийом: ліквідація небезпечної людини, тобто його, Єршова? Майор і без того щодня повинен був чекати, що його спробують «усунути з дороги» ті, кому він заважав, з ким боровся. Але якщо вороги збираються «усунути» його — значить, вони розгадали його, значить, він був необережний, виказав себе чимсь і не зможе тепер виконати свого завдання…

А коли під «сюрпризом» мають на увазі що-небудь більш значне, ніж замах на контррозвідника Єршова? Незрозуміло, чому в шифровці сказано: «Щоб ми могли виправити допущену вами помилку»? Значить, Жанбаєв, використовуючи «сюрприз», не сам виправить помилку, а дасть цим можливість «їм» її виправити?

Помилка Жанбаєва була, мабуть, в чомусь іншому. Може, він прийняв вибухи амоніту за вибух атомної. бомби? Коли висаджують в повітря тисячі тонн звичайної вибухівки, неважко прийняти її і за атомну. Мабуть, сейсмографи Жанбаєва накреслили йому такий графік хитання землі від цих вибухів, за яким він зробив висновок, що це були вибухи атомних бомб, і, напевно, доповів про це своїм хазяям, а потім, коли вже сам побував на будівництві, зрозумів, що допустився помилки.

Все, звичайно, могло бути і так, але яким же «сюрпризом» Жанбаєв повинен був тепер виправити свою помилку? І чому взагалі ця помилка могла мати якесь значення і потребувала виправлення?

Таємничий чемодан

Продираючись крізь кущі глоду третьої ночі після зустрічі з Жанбаєвим, Єршов вирішив, що коли він і цього разу не зв'яжеться з ним по радіо — значить, Жанбаєв йому безумовно не довіряє.

Томливо минав час. До початку сеансу залишалось ще десять хвилин, але Єршов уже ввімкнув рацію. Настроюючись на потрібну йому хвилю, він послухав трошки якусь музичну передачу, уривок з доповіді про міжнародне становище, якийсь закордонний джаз і без трьох хвилин дванадцять поставив візир настройки на прийом Жанбаєва. Годинник у нього був вивірений за радіосигналами і йшов бездоганно точно. Сьогодні він менш ніж коли-небудь розраховував на розмову з Привидом, але раптом у його навушниках чітко застукав радіотелефонний ключ: «Ту… ту-ту… ту» — це були позивні Жанбаєва.