Загнуздані хмари, стр. 29
Вона кинулась за павуком, а він зупинився зовсім близько, нестерпно блискучий, а над ним ще дві блискучі маленькі крапки. Дівчинці здалося, що хтось пильно дивиться на неї. Раптом «щось» схопило Галинку за руку, примусило її зупинитись на місці.
Розширеними від жаху очима вона дивилася на павука, а очі раптом стомилися, закрились.
Непереможний сон охопив Галинку. Вона схилилась на підлогу.
За хвилину, зовсім сонна, вона все ж таки знайшла сили на мить відкрити очі і побачила неймовірну картину: по кімнаті швиденько-швиденько бігав віник, сам собою підмітаючи кімнату.
Галинка щось хотіла сказати, крикнути і… заснула ще міцніше.
СТАРИЙ І ДІВЧИНКА
Галинка спала.
Вона не чула, як до електрички повернувся Мак, як стурбовано метушився біля неї… Як сигнал тривоги збентежив увесь повітряний корабель. Дівчинка не бачила, як прилетів Горний і поволі заспокоїв сполохану станцію. Давно прокинулася Рая від незрозумілого сну, прокинувся і вийшов з кабінету Ролінський, який теж, за його словами, несподівано заснув під час роботи. А Галинка все ще спала, комфортабельно влаштована на тій самій канапці в кімнаті Мака, де вона уперше побачила на стінах станції зображені хмари. Вона спала вже двадцять годин.
Минав день, коли до станції, що стояла на аеродромі, примчав білий літачок, що привіз до Галинки з міста якогось відомого лікаря.
Та лікар не знав, як збудити Галинку; він вислухував її серце, згинав їй руки, піднімав повіки і намагався заглянути в заснулі очі. Потім вийняв якісь ліки і, вливши кілька крапель їй в рот, зацікавлено прослухав пульс. Нарешті стомлено сів на стілець і, замислений, довго протирав окуляри.
— Що ж ви думаєте, товаришу лікар? — різко запитав його Мак. Він сам доглядав свого друга і цілісінький день сидів біля Галинки. Турбуючись про її здоров'я, хлопчик викликав уже трьох лікарів. Мака дуже обурювала їх безпорадність.
— Гм, — сказав лікар, — дівчинка спить. Пульс у неї нормальний, дихання хороше…
— Але вона спить майже добу і ніяк не прокидається! — заперечив Мак.
— Ну, як?.. — запитала, заходячи до кімнати, заклопотана Рая. За нею зайшов і Горний. Лікар почав викладати свою думку, засипав медичними термінами. Очевидно, це особливий вид летаргії, а може сонна хвороба, а може просто… глибокий гіпноз.
— Гіпноз?.. Можливо… — жваво сказав Горний.
Рая розповіла, в яких умовах, де і як заснула Галинка. Додала, що вона й сама заснула несподівано міцно і діти не могли її добудитися.
Зацікавлений лікар запропонував перевезти Галинку до лікарні. Там можна спробувати проробити над нею деякі маніпуляції. Коли сон затягнеться, треба буде добре налагодити штучне годування.
— А буває такий сон, — раптом запитав лікаря Мак, — після великого нервового напруження?
— Я думаю, буває, — сказав лікар. — А хіба дівчинка пережила якесь велике нервове напруження?
— Було, — швидко сказав Мак.
Горний подивився на сина, і Мак виразно відчув в його погляді мовчазний докір. Так, це він, Мак, був винний у тому, що трапилося з Галинкою.
Лікар ще раз нахилився над дівчинкою, перевірив її пульс. Зараз він повернеться до лікарні і приготує для неї місце. Сьогодні ж буде скликано консиліум. Можна дівчинку доставити літаком. О, та в них же є свої літаки.
Лікар вийшов у супроводі Горного і Раї, а Мак знову лишився сам біля Галинки.
Галинка поворухнулась. Мак з надією подивився на неї. Проте тільки золоте волосся розсипалось по подушці і смуглява ручка безпомічно звісилась з канапки.
Мак сумно схилив голову. Він ладний був просто заплакати. Отак сісти іі роздощитись у три ручаї, як колись Галинка під деревом, коли вони з татком знайшли її. Бідне дівчатко!.. Воно було останнім часом таким хоробрим і ні разу не дощило під час нічних пригод…
Так, це він і тільки він був винний у тому, що сталося з Галинкою. І татко має рацію, коли дивиться на нього докірливо. Вона ж іще мала і так недавно боялась павуків… А цієї ночі їй довелось зробити такий стрибок в атмосферу, а потім лишитись самій-самісінькій у мовчазній електричці, де таким ліпшим сном спала Рая.
Мак пригадував свою поведінку, і йому тепер здавалося, що вона була повна помилок. Хіба так діють справжні витримані піонери?..
Щоправда, він таки викрив невидимку і одержав від татка коротке «спасибі» за ті фото, де розпливчастою медузою гуляє по електричці таємнича постать. Він зумів швидко пробратися на корабель і сигналізувати таткові, перешкодивши тим самим якимсь таємничим діям… Але ж можна було обійтися «без паніки», як докірливо сказав йому татко. І він має рацію!
Мак, який висміював боягузтво Галинки, сам розгубився у найрішучіший момент, Вчинки його загубили ясність, логічність… Замість того щоб сигналізувати радистові, викликати його, а самому в цей час послати радіотелеграму таткові, він лишив Галинку одну у тій кімнаті, де тільки-но гуляв невидимка. Дурненький!.. Потім він запідозрив у всьому старого Ролінського, тоді як той сам проспав мало не добу… А вона, от вона… може, і не проснеться.
Галинка слабо застогнала. Їй, мабуть, снилося щось страшне. Мак ласкаво погладив її волосся, і вона затихла…
У кімнаті було душно. Вентилятори майже не давали прохолоди. Штора на відчиненому вікні немов пашіла вогнем.
Макові стало ще сумніше. Він згадав про суховій, страшний суховій, що за сьогоднішніми повідомленнями мав задути вночі. Коли сьогодні вони не створять смуги справжніх дощів, він попалить квітучі лани, витягне всю пологу з рослин… А тимчасом якийсь капосник, невідомо хто і чому, може знову зірвати дощі…
Хтось ззаду торкнув Мака за плече. Він здригнувся від несподіванки. Перед ним стояв Ролінський з Марго на руках…
— Бачите, — моргаючи очима, несміливо сказав він. — Я от приніс кицьку… Дівчинка й досі хвора?.. Може, вона пограється з кицькою?.. Їй так подобалася моя кицька.
— Та вона ж спить!.. Розумієте, спиті,!.. І не прокидається, — сказав з прикрістю Мак.
Ролінський випустив кицьку і, затамувавши подих, поглянув на канапку. Почуття турботи і жалю до дівчинки промайнуло на його обличчі, і це трошки зм'якшило сердитого Мака.
– її зараз заберуть до лікарні, — сказав Мак. — Що це за сон, невідомо, але він може перейти в серйозну хворобу, наприклад, у нервову гарячку.
— О, — злякано сказав старий, — бідне дівчатко!..
Він розгублено озирнувся навколо і раптом звернувся до Мака.
— Знаєте що, дозвольте мені спробувати її збудити.
— Вам?.. — здивувався Мак.
— Мені, — пожвавішав професор. — Бачите, коли я жив на Кавказі, то часто спостерігав особливий вид летаргії. Розумієте, під час певних змін в атмосферному повітрі в організмі починається посилене виділення молочної кислоти. Ця сонна хвороба з найбільшою силою охоплює якраз молоді організми. І от у мене з часу одної такої епідемії збереглись ліки, що виліковують в одну мить.
Він витяг з кишені маленьку пляшечку й чарку і накапав кілька крапель.
Мак вагався. Всі неясні підозри щодо Ролінського відразу сколихнулись в його мозку… Дозволити йому підійти до Галинки?!
Але він не встиг нічого сказати, бо Ролінський, немов відчуваючи його вагання, поквапливо підійшов до Галинки і схилився над нею…
Мак кинувся до нього. Але він вже влив дівчині ліки і, тримаючи її за руку, ласкаво говорив:
— Прокинься, дівчатко, прокинься…
— Стривайте, — крикнув Мак, — стрив…
Хлопчик не доказав: він побачив, як Галинка поворухнулась і, солодко позіхаючи, розкрила очі…
Вона обвела очима Мака, привітного Ролінського і засміялась пухнастій Марго…
— О, це та сама кицька!
Тим часом почувся якийсь гомін, відчинилися двері і увійшов Горний.
— Приїхали по дівчинку, — сказав він і зупинився, побачивши веселу Галинку з кицькою на руках.
А вона злізла з канапки і раптом здивувалась, очевидно щось пригадуючи.