Вітряк, стр. 35
Моко став за штурвал, і шхуна зникла в жахливій пітьмі чорної ночі.
— Скрутіть йому руки! — зловісно наказав поручик. — Ану, пташко! — і вдарив хлопця ногою.
— Бандит! — крикнув Сашо на все горло.
Інші двоє накинулись на нього й кудись потягли.
ВИРІШАЛЬНІ ХВИЛИНИ
Максим і Колка з трепетом під'їжджали до печер. Максим гріб повільно, обережно маневруючи між рифами. Колка дивився в бінокль. Звичайно, нічого вони не відкрили. Тільки ознайомилися з місцевістю. Побачивши стрімкі стіни фіорду і вхід у печери, Колка промовив:
— А давай заглянемо туди!
— Дурниці! — заперечив Максим. — Навіщо гратись у героїв? Ні! Ми повинні витримати строк.
Колка неохоче погодився, йому здавалося, що далі вже нікуди зволікати. І так усе це тягнулося дуже довго.
Колка висадився на рибальській пристані і пішов стежити за дідом. Максим поїхав ловити рибу. Але він не міг усидіти на одному місці. Згадав усі події, що сталися за останній час, обміркував їх з усіх боків, намагаючись уяснити, що саме приховав від них Сашо. Це було страшенно важке завдання. Але Максим все-таки дійшов до такого висновку: Сашо підслухав якусь розмову, сховався в Моковій шхуні і тепер, мабуть, уже у відкритому морі. Але навіщо він рискував? Чим це було викликано? Певно, тут щось є. Інакше чого ж пертись вовкові в зуби? Коли знаєш їхні плани, підстережи їх на березі і накрий на місці злочину.
Максим чудово розумів, що хлопець хоче спокутувати свій гріх і рискує тепер життям через дурощі і гонор, якщо, звичайно, його не впіймали ще під час підслухування. Цікаво, де він міг це зробити? Можливо, в Моковій шхуні? Так чи інакше, а йому загрожує небезпека, настали вирішальні хвилини, і необхідно діяти швидко й обережно.
Наловивши трохи риби, Максим повернувся на дачу. Андрій уже провів Доменіку. Вона пообіцяла нічого не говорити, але все одно існувала реальна небезпека, дівчина може не додержати слова і провалити всю справу.
— Ну й натворили ж ми! — сказав Максим. — Не треба було виганяти Саша. Те, що він передав записку, з одного боку, добре, бо все враз з'ясувалось, а з другого — Доменіка може розповісти Мортію, і це погано. Треба пильно за ним стежити!
— Доменіка, може, й не скаже, — зажурено відповів Андрій. — Вона любить Саша й знає, що коли Мортій дізнається, то Сашо загине… Колка дуже майстерно їй це з'ясував. Інакше кажучи, ми ще нічого не втратили. А розпорошувати увагу на всі боки не варто, за Мортієм стежити не треба, досить одного старика. Як тільки дід Ставро піде до Мортія чи навпаки — треба їх застукати.
— Саме так. І повідомити Рачева, га?
— Можна. Тільки коли?
— Кажу ж, — коли настане час.
— Мені здається, що він уже настав.
— Ні, Андрій. Ще трохи. Врятуємо Саша — тоді. Інакше, якщо облаву зроблять зараз, бандити його вб'ють.
Доменіка плакала, заховавшись у бур'яні на городі, їй було жаль і Мортія, і Саша. Марно намагалась дівчина знайти спосіб врятувати обох. Здавалось, на цей раз виходу немає. А все-таки… якщо сказати батькові, він може врятувати Саша… Може, справді сказати? А якщо не врятує? Він жорстокий і не врятує його. Може, не треба було відносити записку? Ні, ні… Інакше про Саша нічого не знали б.
Прочитавши тоді записку, вона покинула прибирати в кімнатах і побігла до дачі. Багато дечого лякало її водночас. Доля Саша, небезпека, яка нависала над хлопцями, батько. З другого боку — хотілося знати, про яку банду йде мова. І дізналась… Ні, вона витримає ці три дні. Якщо Сашо повернеться живий-здоровий, вона скаже батькові й дасть йому можливість утекти. А що, коли Сашо не повернеться? Що їй тоді робити? Як бути?.. І дівчина вперше відчула, наскільки близький їй цей хлопець, яким би осоружним стало життя, коли б Сашо зник назавжди з цього світу…
Заспокоївшись трохи, Доменіка знову піднялась у кімнати, щоб закінчити прибирання. Всі дачники були на пляжі, мати лежала хвора. Батька не було… І вона дуже здивувалась, почувши за собою кроки. Повернулась і побачила Мортія, який впився в неї випитуючими очима. Доменіка так і застигла на місці з подушкою в руках.
— Де була? — запитав він тихо, але від його голосу повіяло зміїним холодом.
Доменіка завагалась.
— На дачі…
— Що там робила?
— Ти ж мені дозволив…
— Так. І все-таки, що ти там робила?
— Нічого… Слухала музику.
— Ага… Певно, сумну музику?
— Ні…
— Що роблять хлопці?
— Нічого… Грають у шахи…
— На екскурсію поїдуть?
— Не знаю…
— Необхідно, щоб поїхали. Там для них є багато цікавого.
— Не знаю…
— Ти ж була?
— Була…
— А чого ти плакала?
Доменіка зблідла й перелякано відступила від батька.
— Чого плакала?
— Не плакала…
— Брешеш!
Настала напружена тиша.
— Слухай, дівчино! — приступив до неї загрозливо Мортій. — Навіщо ти мені голову морочиш? Чого плакала, питаю?
Доменіці здалося, що він догадується, і на якусь мить вона завагалася. Може, сказати? Але перед нею постало серйозне й сумне Сашове обличчя, і дівчина зціпила зуби. Ні, ні! Нізащо в світі! Невже вона хотіла врятувати цю жорстоку людину?
— Кажи! — просичав Мортій.
Доменіка бачила, що батько не відчепиться, і вирішила обдурити його:
— Через те, що знущаєшся з мами!
— Ти дивись! — здивувався Мортій. Він розсердився, але цікавість його стримала. — Хто тобі набрехав?
— Я ж бачу…
— Бачиш бісового батька! Дурепа! — він розлютився і, швидко вийшовши з кімнати, загуркотів східцями вниз. Мортій вирішив, що це хлопці розповіли їй про ту історію, яку він старанно приховував ось уже стільки років.
Дівчина подумала, що він битиме матір, і пожалкувала про свій вчинок. Але Мортій вискочив на вулицю й попрямував до центра містечка. Заспокоївшись трохи, Доменіка пішла попередити матір. В глибині душі знову піднялась колишня ненависть до того, хто мучив її матір, і надала їй рішучості. Нехай тільки спершу повернеться живий-здоровий Сашо… Нехай спершу повернеться!
Колка і вночі залишився стежити за дідом, який ще завидна зачинився в хаті і не виходив до самого ранку. Коли зовсім смеркло, Максим з Андрієм зайняли позицію над печерами, якраз на скелях фіорду. Звідти було видно всю скелясту ущелину й невелику частину темного моря. Десь близько десятої години знялася буря, і хлопці зрозуміли, що Моко скористається з цього, щоб пробратися до печер. З одного боку, це було добре, але з другого — ні, бо в такому разі буря й темрява заважали б їм побачити шхуну. Могло статися й так, що бандити, — якщо вони зловили Саша, — не поїдуть до печер, остерігаючись засади. А куди ж тоді?
Хоч як пильно вдивлялися в темряву ночі, вони все одно не помітили, як входив Моко у фіорд і як вибрався під самим носом у них. На світанку буря вщухла, небо проясніло, а загадка так і лишилася загадкою. Хлопці вирішили нічого не починати доти, поки не повернеться Мокове судно.
Наступні два дні минули в безплідному, напруженому чеканні і чергуванні біля печер. Моко повернувся аж надвечір третього дня. Продавши на базарі кілька ящиків риби, він разом з Кіром Привидом пішов пиячити в в казино. Саша й сліду не було. Максим з Колкою возились біля свого старого корита, чекаючи, доки смеркне, щоб обшукати Мокову шхуну. Андрій стежив за дідом. Через деякий час Мортій з'явився в казино. Певно, прийшов зустрітися з Моком.
— Я загляну, — шепнув Колка.
— Немає потреби. Вони за нами стежать з казино, — стримав його Максим. — Нехай смеркне.
Небо було криваво-червоне — на вітер. Незабаром його вкрили важкі фіолетово-сині хмари. Стало темно, хоч око виколи. Хлопці залізли в Мокову шхуну, але Саша там не було. Трюм був порожній.