Бумеранг не повертається, стр. 12

Почувши за останні півгодини вже другий натяк на власну недалекоглядність, Нікітін не витримав і розсміявся. Начальник відділення розгублено втупився в нього очима, потім оглянув свій мундир, думаючи, що може він викликав сміх майора. Та мундир був у порядку. Тоді начальник відділення, так і не догадавшись про причини сміху Нікітіна, невдоволено сказав:

— Що тут смішного?

Смішного, справді, нічого не було. Але те радісне піднесення, яке відчуває мисливець, ідучи по сліду обережного і небезпечного звіра, відчував зараз і Нікітін. Йому було весело, а вдаватися в подробиці не входило в його наміри, тому, подякувавши начальникові відділення, він вибачився за турботи і попрямував до машини, де його чекав капітан Гаєв.

— Їдьмо на Ваганьковське кладовище, з боку Звенигородського шосе, — сказав він шоферові і, відкинувшись на спинку сидіння, спитав Гаєва:

— Ваша думка, як спеціаліста?

— Машина цікава. Протектори спрацьовані, на задніх колесах ланцюги своєрідного малюнка. Прокладка картера мотора пропускає масло, тому на тривалих стоянках машини повинні бути масні плями, — відповів Гаєв.

Постовий міліціонер на Звенигородському шосе показав їм, де була знайдена машина. Тут справді були плями. Залишений слід наводив на думку, що «Олімпія» з’явилася з боку Окружної залізниці.

Вийнявши передбачливо взятий з собою план міста, Нікітін переконався в правильності своїх думок: невідомий водій «Олімпії», намагаючись заплутати сліди, перегнав машину з Київського шосе на Звенигородське і, оскільки закінчилося пальне, кинув її тут.

Завдання напрошувалося само собою: треба було повторити маршрут «Олімпії», але у зворотному напрямку.

Вони сіли в машину і по Звенигородському шосе поїхали в бік Окружної залізниці. Переїхавши Західну залізницю, потім запасні колії залізничного тупика, по Другій Магістральній, вузькій і нерівній вулиці, орієнтуючись на величний силует університету, вони виїхали на П’яту Шелепиху.

Тут непереборною перешкодою пролягла перед ними Москва-ріка. Мостів не було, а круті береги і річні причали виключали всяку можливість вибратись по льоду на протилежний берег.

Цим шляхом водій не міг провести «Олімпію» до Ваганьковського кладовища.

Повернули назад. Біля переїзду взяли праворуч. По Четвертій Магістральній, повз другий таксомоторний вантажний парк, «Победа» виїхала на Хорошевське шосе.

Проїхавши кілька кілометрів, вони зупинилися: праворуч широке шосе вело до Срібного бору, лівіше — кудись униз, до берега річки. Нікітін вказав ліворуч, і машина звернула на вибоїстий шлях, а через кілька хвилин вони виїхали до переїзду через річку.

На протилежному березі широко розкинулося приземкувате село Татарово.

Водій нерішуче загальмував, але, побачивши, як впевнено назустріч їм з протилежного берега виїхав на кригу самоскид ЗІС, навантажений цеглою, він повів машину до Татарова.

На лівій обочині, при в’їзді на берег, Нікітін помітив слід колеса з ланцюгом уже знайомого рисунка. Зупинивши машину, разом з Гаєвим він пройшов назад до сліду.

Очевидно, тут, біля переїзду, скупчувався вантажний транспорт. Поспішаючи перебратися на протилежний берег, водій об’їхав узбіччям затор і виїхав нижче на дорогу.

Нікітін і Гаєв пройшли вниз по сліду і переконалися, що це припущення правильне.

Постовий міліціонер побачив машину біля Ваганьковського кладовища близько шостої на світанку. Напередодні з одинадцяти годин ночі до четвертої ранку йшов сніг, отже, «Олімпія» пройшла тут учора після снігопаду, між четвертою і шостою ранку.

Повернувшись до своєї машини, вони розгорнули карту. Дальший маршрут «Олімпії» у зворотному напрямку їм уявлявся таким: з Татарова машина Рублевським шосе добирається до Кунцева, потім по Аміньєвському до Київського шосе. Десь у районі між Київським шосе і Московсько-Київською залізницею водій «Олімпії» зустрічався з Мехією Гонзалесом. Це припущення переходило у впевненість.

— Знаєте, капітане, я думаю, що нам треба повернутися в місто. «Олімпію» покинуто біля Ваганьковського кладовища між четвертою і шостою ранку. Нам треба насамперед з’ясувати, коли після чотириденної відсутності Уільям Едмонсон повернувся в готель.

— Але ж ви, Степане Федоровичу, схильні вважати Уільяма Едмонсона непричетним до цієї справи, — нагадав Гаєв.

— Це почуття підсвідоме, а факти говорять інше. Їдьмо. З’ясуємо це питання, порадимося з полковником, — сказав Нікітін. — А завтра вранці подивимось, що робиться на путівцях, що йдуть убік від Київського шосе.

— Чому ви вважаєте, що сліди треба шукати на путівцях? — з цікавістю спитав Гаєв.

— З трьох причин, — у роздумі відповів Нікітін. — По-перше, їм знадобилася машина, отже, їх зустріч була десь далеко збоку від залізниці. Машина — доказ, знищити цей доказ важко, і все ж таки вони скористалися нею. Цей риск був викликаний гострою необхідністю. Причина друга: машина у поганому стані і без номера. На магістральних шляхах «Олімпію» могли зупинити працівники відділу регулювання вуличного руху і перевірити документи, а це не входило у плани водія. Навіть переганяючи машину з Київського на Звенигородське шосе, водій, як бачиш, не скористався для цього кращим і найкоротшим маршрутом через центр, а повів машину важким кружним шляхом. І, нарешті, третя причина — ланцюги на задніх колесах. Їзда розбитими польовими дорогами змусила водія надіти їх, незважаючи на те, що ланцюги на колесах підкреслюють слід машини.

— Це мені зрозуміло, залишається неясним одне: як досвідчений і, мабуть, розумний ворог, старанно знищивши свої сліди, залишив такий важливий доказ, як сигарета «Фатум»? — спитав Гаєв.

— Я повторюю тобі те, що мені багато разів говорив полковник: «Якби ворог ніколи не помилявся, він був би невловимим». Сигарета випала з кишені і, провалившись між сидінням і спинкою, прилипнула знизу до дерев’яного бруска подушки, — пояснив Нікітін.

Вони розвернулися, знову повторили увесь маршрут «Олімпії», але вже в тому напрямі, в якому вона пройшла учора рано вранці, і через півгодини сиділи у вільному номері в готелі «Метрополь», де їх прийняв черговий адміністратор.

На питання, що цікавило Нікітіна, адміністратор повідомив:

— Уільям Едмонсон після чотириденної відсутності з’явився учора в сім годин п’ятнадцять хвилин ранку і зажадав ключ від свого номера. У Едмонсона був вигляд втомленої людини, що пробула тривалий час в дорозі. Журналіст пішов до себе в номер, а через деякий час подзвонив і попросив покоївку здати в чистку його пальто. Пальто я бачив, воно сильно пахло бензином. Я думаю, що Едмонсон намагався бензином вичистити жирну пляму.

— Скажіть, а чому ви так точно визначаєте час появи Едмонсона? — запитав Нікітін.

— Тому що, розписуючись в отриманні телеграми, я подивився на годинник і проставив час якраз в ту мить, коли Едмонсон звернувся до мене за ключем від кімнати.

Тут було над чим подумати: Едмонсон єдина людина, з якою мав справу в Москві Гонзалес. В день зникнення комерсанта зник і Уільям Едмонсон. Сигарети «Фатум» палить Едмонсон і цієї ж марки сигарета виявлена в «Олімпії». Нарешті, машину водій кинув біля кладовища між четвертою і шостою ранку. А Едмонсон повертається в готель о сьомій п’ятнадцять ранку з масною плямою і слідами бензину на пальті.

Докази були явно проти Уільяма Едмонсона.

13

СОН

Був пізній вечір. Сюди, на дев’ятнадцятий поверх, не долинав гомін міста. Ніби зрима, тиша цього вечора давала повний простір думці. Андрій Дмитрович працював у себе в кабінеті. Вдома, в години дозвілля, він писав книгу для юнацтва про російських умільців-зброярів. Пролунав телефонний дзвінок. Крилов узяв трубку і, упізнавши голос подруги дочки, Люби Гараніної, здивувався. Прямо перед ним на листку настільного календаря було написано: