Вінні-Пух та його друзі, стр. 17

– Та це ж від Паця! – вигукнув Крістофер Робін, прочитавши послання про повінь, яка оточила Паця з усіх усюд.

– А про Пуха там нічого нема? – спитав ведмедик, зазираючи Крістоферові Робіну через плече.

Крістофер Робін прочитав послання вголос.

– А-а, то всі оті "П" були Паці? А я гадав, що то були Пухи, – похнюпився Пух.

– Треба негайно його рятувати!.. Я ж був певен, що він із тобою, Пуше... Сово, ти можеш принести Паця на спині?

– Не певна,– сказала Сова після тривалих роздумів.– Є сумнів, щоб моя система заплічних м'язів спромоглася...

– А можеш хоч негайно до нього полетіти і попередити, що порятунок близько? А ми з Пухом тим часом подумаємо, як його врятувати, і прибудемо туди якнайшвидше!.. Ой Сово, прошу тебе, не розводь балачок, лети, не барися!

І, все ще обмірковуючи те, що вона хотіла повідомити, Сова полетіла.

– А тепер, Пуше,– сказав Крістофер Робін,– де твій корабель?

– Мушу сказати, – пояснив Пух дорогою до краю острова,– що це не зовсім простий корабель. Іноді він корабель як корабель, а іноді – справжня біда... Залежно від того...

– Залежно від чого?

– Ну, від того – зверху я, а чи знизу. На ньому чи під ним.

– Ого! А де ж він?

– Ондечки! – сказав Пух і гордо показав на "Плавучого Ведмедя".

Гай-гай!.. Це було зовсім не те, що Крістофер Робін сподівався побачити. Але що довше він дивився на "Плавучого Ведмедя", то більше чудувався, який же хоробрий та розумний ведмедик оцей Вінні-Пух! І що більше Крістофер Робін про це думав, тим скромніше дивився в землю Пух, мовби показуючи усім своїм виглядом, що в цьому нема нічого надзвичайного.

– Тільки ж цей твій корабель надто малий для нас двох,– сумно сказав Крістофер Робін.

– Для нас трьох – із Пацем,– докинув Пух.

– Тоді він іще менший. Що ж нам робити, ведмедику, як нам діяти, друже мій Пуше?

І тоді цей ведмедик, цей Пух, цей Вінні-Пух, цей Д. П. (Друг Пацика), П. К. (Приятель Кролика), В. П. (Відкривач Полюса), Р. І. та В. X. (Розрадник Іа та Відшукувач Хвоста) – одне слово, наш славний Вінні-Пух, сказав таку мудру річ, що Крістофер Робін тільки витріщив очі й роззявив рота, дивуючись, чи й справді перед ним той самий ведмідь із тирсою в голові, якого він так давно знає і любить.

– Ми попливемо на твоїй парасольці,– сказав Пух.

_ ?

– Ми попливемо на твоїй парасольці,– сказав Пух.

– ??

– Ми попливемо на твоїй парасольці,– сказав Пух.

– !!!

І Крістофер Робін одразу зрозумів, що це й справді можливо!.. Він розчахнув свою парасольку й опустив її на воду догори ручкою. Парасолька попливла, але загойдалася. Пух, умостившись посеред парасолі, вже було намірився сказати, що все просто чудово, та виявилося, що чудово не все, і після короткочасного купання, якого Пух анітрохи не прагнув, він убрід повернувся до Крістофера Робіна. Після цього вони сіли в парасольку одночасно, і парасолька більше не гойдалася.

– Нехай цей корабель називається "Пухова Мудрість", – сказав Крістофер Робін, і "Пухова Мудрість" повним ходом рушила в південно-східному напрямі, час від часу плавно обертаючись.

Можете собі уявити, як зрадів Паць, коли нарешті побачив Корабель!..

Багато-багато років потому він любив згадувати, в якій страшній небезпеці він був під час того жахливого потопу, хоча єдина справжня небезпека загрожувала Пацеві лише в останні півгодини його водяного ув'язнення, коли Сова вмостилася на гілці його дерева і, щоб розважити друга, стала розповідати йому довжелезну пригоду з її Тіткою, яка одного разу помилково знесла чаїне яйце... Бідний Паць, що слухав Сову, висунувшись із віконця, вже втратив усяку надію дочекатися її закінчення і став помалу засинати і, що цілком природно, почав повільно вивалюватися з вікна; але, на щастя, якраз у ту мить, коли він уже повис над водою на самих лише задніх ратичках, Сова пронизливо й голосно скрикнула, показуючи, з яким жахом скрикнула її Тітонька, коли розгледіла, що яйце справді чаїне, і Паць прокинувся, та вчасно встиг шмигонути назад, перелякано пробелькотівши: "Ох, як цікаво! Невже це правда?.."

Отож можете собі уявити Пацеву радість, коли він нарешті побачив славний Корабель "Пухова Мудрість" (Капітан – К. Робін, Перший Помічник – В.-Пух), що наближався з моря йому на порятунок, а К. Робін і В.-Пух, у свою чергу...

Власне, на цьому вся ця пригода й закінчується, а я так стомився від останнього речення, що хочу вже також відпочити.

ПРИГОДА ДЕСЯТА,

У якій Крістофер Робін влаштовує свято на честь Вінні-Пуха

Одного дня, коли сонце знову завітало до Лісу й принесло з собою духмяні пахощі травня, коли всі лісові струмки щасливо задзюрчали, радіючи з того, що знову стали прозорими й гарними, коли вода в маленьких сонних озерцях уже лиш мрійливо згадувала про ті бурхливі справи, які вона звершила, коли в лісовім безгомінні закувала зозуля, вивіряючи відлуння свого голосу і дослухаючись, чи подобається він Лісові, коли повсюди лагідно й ніжно затуркотіли дикі голуби: "Не моя пр-р-ровина. Не моя пр-р-р-ровина. Але дар-р-р-ма. Але дар-р-р-рма",– цього чудового дня Крістофер Робін заклав два пальці в рота і свиснув так, як тільки він умів свистіти, і на його свист із Дрімучого Пралісу прилетіла Сова й запитала, навіщо він свиснув.

– Сово,– сказав Крістофер Робін,– я хочу влаштувати свято.

– Он як! Невже свято? – здивувалася Сова.

– І це має бути особливе свято! – сказав Крістофер Робін.– Урочисте свято на честь Вінні-Пуха, який зробив те, що він зробив, аби врятувати Паця від потопу!

– О! Бач яке то буде свято! А він щось зробив? – спитала Сова.

– Так, зробив. А тепер, Сово, лети якомога швидше та сповісти про це Пуха й усіх-усіх, бо свято відбудеться завтра.

– О! Таки відбудеться, справді? – здивувалася Сова, силкуючись придумати Крістоферові Робіну якусь корисну пораду.

– Ну, чого ж ти баришся, Сово? Лети!

Сова ще подумала-подумала, але, не придумавши нічого розумного й мудрого, полетіла виконувати доручення.

Першим, кого вона зустріла, був Вінні-Пух.

– Пуше,– сказала Сова,– Крістофер Робін влаштовує свято.

– Ого! – сказав Пух. І, помітивши, що Сова чекає, аби він ще щось сказав, Пух додав:

– А там будуть такі маленькі тістечка з рожевим кремом?

Сова вважала за негідне для себе встрявати в розмову про якісь там тістечка з рожевим кремом, тому вона лише переказала Пухові слівце в слівце розмову з Крістофером Робіном і полетіла до Іа-Іа.

"Свято на мою честь? – подумки здивувався Пух.– Оце-то шту-у-ка!"

І він почав думати, як здивуються всі, коли дізнаються, що це не просто собі свято, а спеціальне свято на честь його – Пуха, і як вони здивуються ще дужче, коли Крістофер

Робін розповість їм про "Плавучого Ведмедя" та про "Пухову Мудрість", про ці чудові кораблі, що він їх винайшов і плавав на них. А далі він подумав, як буде шкода, коли раптом усі забудуть про свято або ж не знатимуть, на чию честь воно влаштоване. І що довше він думав про своє свято, то глибше воно полонило його уяву – немов чарівний сон, у якому все, як насправді. І цей сон непомітно й помаленьку почав виливатися в пісню. І це була