Втрачений символ, стр. 96
«Суцільний хаос».
— Я... я й гадки не маю, що все це означає, — нарешті сказала Кетрін.
— Я також, — відповів поневолювач. — На щастя, в нашому розпорядженні є спеціаліст. — І він зиркнув на контейнер. — Може, його спитаємо, як ви гадаєте? — І з цими словами чоловік поніс піраміду до ящика.
На мить у Кетрін з'явилася надія, що цей звір відімкне застібки на ляді. Натомість він спокійно сів на ящик, простягнув руку до верхньої частини ляди і відсунув маленьку панель, за якою виявилося плексигласове віконце.
«Світло!»
Згори хлинув промінь світла, і Ленґдон зіщулив повіки. Поки його очі звикали, надія змінилася розгубленістю. Він побачив, що то був не отвір, а віконце у верхній частині ящика.
— Де Кетрін! — скрикнув він. — Випустіть мене!
Чоловік посміхнувся.
— Ваша подруга Кетрін тут, зі мною. Її життя — у моїх руках. Ваше — також. Але часу у вас обмаль, тому я пропоную вислухати мене дуже уважно.
Ленґдон ледь чув його крізь скло, а вода тим часом уже піднялася йому по груди.
— Вам відомо, що на основі піраміди є символи?
— Так! — вигукнув Ленґдон, бо вже бачив ці численні символи, коли піраміда лежала на підлозі. — Але я й гадки не маю, що вони означають! Вам треба їхати до майдану Франкліна, номер вісім! Всі відповіді — там! Саме про це горішній камінь...
— Професоре, і вам, і мені відомо, що там на мене чекають агенти ЦРУ. Я не збираюся лізти у пастку. До того ж мені не потрібен номер. На тій площі є лише одна будівля схожа на ту, що мені потрібна, храм Святині Алмаса. — Він помовчав, прикипівши поглядом до Ленґдона. — Древній арабський орден шляхетних адептів Таємничої Святині.
Ленґдон розгубився. Він знав про Святиню Алмаса, але забув, що вона розташована на майдані Франкліна. «Невже адепти святині і є тим... Орденом?»
— Ви знаєте про цю будівлю?
— Звичайно ж!
Ленґдон підняв свою важку від пульсуючого болю голову, щоб вуха не закривала прибуваюча вода. — Я можу вам допомогти! Випустіть мене звідси!
— Тож ви вважаєте, що зможете пояснити мені, який стосунок має цей храм до символів на основі піраміди?
— Так! Тільки дайте мені поглянути на ці символи!
— Що ж, дуже добре. Побачимо, що ви мені скажете.
«Швидше!» Теплувата рідина прибувала, і Ленґдон штовхнув ляду, сподіваючись, що його поневолювач зараз її відчинить. «Благаю, швидше!» Та ляда так і не піднялася. Натомість над плексигласовим вікном з'явилася і зависла основа піраміди. Охоплений панікою, Ленґдон прикипів очима до неї.
— Гадаю, що так вам добре видно? — спитав чоловік, тримаючи піраміду татуйованими руками. — Думайте, професоре, і думайте швидко. Бо у вас менше від хвилини.
РОЗДІЛ 102
Роберт Ленґдон часто чув: якщо загнати тварину в куток, то вона здатна проявити неймовірну силу. Однак коли він чимдуж уперся у віко свого ящика, то не сталося нічого. Ляда не піддалася, а вода і далі прибувала. Маючи над собою не більше шести дюймів прошарку повітря, Ленґдон підняв голову до цього дихального простору. Його обличчя майже притискалося до плексигласового вікна, а очі були за кілька дюймів від основи кам'яної піраміди з її незбагненними різьбленими символами.
«Я жодної гадки не маю, що це означає».
Прихований впродовж сторіч під шаром воску та кам'яного пилу, головний напис масонської піраміди нарешті вийшов назовні. Рисунок являв собою правильну квадратну сітку символів з усіх галузей людського знання, які тільки можна було уявити: з алхімії, астрології, геральдики, магії, нумерології, окультизму, а також грецькі й латинські літери. Сукупно то була анархія символів — солянка з абетки, літери якої належали до десятків різних мов, культур та історичних епох.
«Суцільний хаос».
Навіть вдавшись до найсміливіших наукових тлумачень, символознавець Роберт Ленґдон не міг збагнути, як цю сітку символів можна розшифрувати так, щоб дістати хоч якесь логічне й зрозуміле пояснення. «Порядок із хаосу? Це ж просто неможливо».
Рівень води поволі піднімався до горла, і Ленґдон відчував, як разом із нею піднімається й рівень його страху. Він знову лупцював по ящику, а піраміда і далі дивилася на нього, немов глузуючи.
Охоплений панікою та відчаєм, Ленґдон зосередив кожен шматочок своєї розумової енергії на цій шахівниці символів. «Що ж вони означають?» На жаль, цей неймовірний набір був таким різноманітним, що професор навіть не знав, звідки почати. «Вони ж належать до різних історичних епох!»
За стінкою ящика чувся приглушений голос Кетрін: вона слізно благала відпустити Ленґдона. Попри свою нездатність побачити правильне рішення, перспектива швидкої смерті мобілізувала, здавалося, кожну клітину його тіла, щоб таке рішення знайти. Він відчув дивовижну ясність розуму, якої ніколи раніше не відчував. «Думай!» Ленґдон уважно придивився до сітки, шукаючи ключ — схему розташування символів, приховане слово, якийсь спеціальний знак, хоч щось, але знову побачив лише сітку не пов'язаних один з одним символів. «Хаос».
Ленґдон відчував, як з кожною секундою химерне заціпеніння охоплює його тіло. Неначе плоть готувалася захистити мозок від болісної смерті. Вода вже загрожувала затекти у вуха, тому професор підвів голову, скільки міг, і притиснувся до плексигласового вікна. Перед його очима замиготіли моторошні видіння: хлопчик з Нової Англії бродить у воді на дні глибокого темного колодязя. Дорослий чоловік у Римі, затиснутий у пастку між скелетом та перевернутою домовиною.
Кетрін несамовито кричала. З того, що міг чути Ленґдон, вона намагалася угамувати психа, бо хіба ж зможе професор дешифрувати піраміду, не побувавши у храмі Алмаса?
— Вочевидь, у цій споруді схована друга половина головоломки! Як Роберт Ленґдон розшифрує піраміду, не маючи повної інформації?!
Ленґдон оцінив її зусилля, але був майже впевнений, що «майдан Франкліна, вісім» не стосувався храму Алмаса. «Це зовсім не та доба!» Згідно з легендою, масонську піраміду створили в середині дев'ятнадцятого сторіччя, за багато десятиліть до того, як з'явилися адепти Святині. Ленґдон підозрював, що тоді навіть назви «майдан Франкліна» не існувало. Не міг же горішній камінь вказувати на незбудовану споруду за неіснуючою адресою. Те, на що вказував напис «майдан Франкліна, вісім», мусило існувати 1850 року.
На жаль, мозок Ленґдона не давав варіантів.
Він понишпорив у закапелках пам'яті, намагаючись знайти хоч щось підходяще цій добі. «Майдан Франкліна, вісім? Дещо, що існувало 1850 року?» Але даремно. Тим часом вода вже просочувалася йому у вуха. Відчайдушно поборюючи страх, професор знову уважно придивився до сітки символів потойбіч скла. «Я не розумію, який між ними зв'язок!» Охоплений нестримним жахом, його мозок почав перебирати всі найдальші паралелі.
«Майдан Франкліна — квадратний... ця сітка символів теж являє собою квадрат... квадрат та компас є масонськими символами... Масонські олтарі мають форму квадрата... квадрати мають кути дев'яносто градусів. — Вода продовжувала підніматися, та Ленґдон викинув її зі своїх думок. — Франклін, номер вісім... вісім... ця сітка — вісім на вісім, у слові «Франклін» — вісім літер... Фраза «Цей Орден» має вісім літер... перевернута вісімка — символ вічності... вісім у нумерології — це символ руйнації...»
Та нічого конкретного не спадало на думку.
А за стінкою ящика Кетрін і досі благала, та Ленґдона чув тепер лише уривчасто, бо вода вже хлюпала навколо голови.
«...Неможливо, не розібравшись... з написом на горішньому камені... таємниця криється всередині...»
А потім її голос зник.
Вода залила Ленґдонові вуха, позбавивши можливості чути Кетрін. Раптом стало тихо, як у материнській утробі. Тиша поглинула його, і Ленґдон збагнув, що невдовзі він і справді помре.