Втрачений символ, стр. 80

— Ця таємниця криється в Цьому Порядку, — допоміг йому Ленґдон. — А слова «Цьому» і «Порядку» написано з великої букви.

Коли старий поставив горішній камінь на піраміду і припасував, його обличчя було позбавлене будь-яких емоцій. Він на мить завмер, неначе читаючи молитву, а потім побожно пробігся кілька разів пальцями по завершеній піраміді. Тоді він простягнув руку, намацав кубічний футляр, взяв його і ретельно обмацав усередині та зовні.

Закінчивши, він відклав убік кубічний футляр і відкинувся на спинку крісла.

— А скажіть-но мені, — спитав він несподівано суворим голосом. — Навіщо ви до мене прийшли?

Це питання заскочило Ленґдона зненацька.

— Пане, ми пришли сюди тому, що ви нам самі так сказали. До того ж містер Беламі запевнив, що ми можемо вам довіряти.

— Однак ви не повірили йому!

— Прошу?

Білі очі настоятеля наче пронизували Ленґдона наскрізь.

— Пакунок із горішнім каменем був запечатаний. Містер Беламі сказав вам не розпечатувати його, одначе ви це зробили. Пітер Соломон теж застерігав вас не відкривати його. Однак ви це зробили.

— Пане, — втрутилася Кетрін. — Ми сподівалися допомогти моєму братові. Чоловік, який його викрав, вимагав, щоб ми розшифрували...

— Я це розумію, — урвав її настоятель, — однак чого ви домоглися, розкривши пакунок? Нічого. Викрадач Пітера хоче знати місцеположення, і його не задовольнить фраза Jeova Sanctus Unus.

— Згоден, — сказав Ленґдон, — але, на жаль, це все, про що сповіщає піраміда. Як я вже сказав, вона є не стільки географічною мапою, скільки фігуральним...

— Помиляєтеся, професоре, — знову перервав його настоятель. — Масонська піраміда є справжньою мапою. І вказує на справжнє, реально існуюче місце. Ви цього не розумієте, тому що не повністю розшифрували піраміду. Аж ніяк не повністю.

Ленґдон та Кетрін обмінялися спантеличеними поглядами.

Настоятель поклав руки на піраміду так ніжно, неначе пестячи її.

— Ця мапа, як і древні таємниці, має декілька рівнів значення. Її істинний секрет і досі прихований від вас.

— Настоятелю Геловей, — мовив Ленґдон. — Ми ретельно вивчили кожен дюйм піраміди та горішнього каменя. Там більше немає на що дивитися.

— У їхньому теперішньому стані дійсно немає. Але предмети мають здатність змінюватися.

— Прошу?

— Професоре, наскільки вам відомо, перспектива, яку обіцяє ця піраміда, — у чудесній перетворювальній силі. Легенда твердить, що ця піраміда здатна змінювати свою форму, фізичні обриси, щоб розкрити свої секрети. Як і той знаменитий камінь, що віддав меч Екскалібур у руки короля Артура, масонська піраміда здатна трансформуватися — якщо захоче — і відкриє свої таємниці гідним.

Ленґдонові спало на думку, що старий просто вижив з розуму.

— Вибачте, пане. Я правильно зрозумів — ви стверджуєте, що ця піраміда може зазнати справжньої фізичної трансформації?

— Професоре, якщо я простягну руку і перетворю цю піраміду просто на ваших очах, ви повірите в те, що побачили?

Ленґдон не знав, що й сказати.

— Ну, тоді я просто не матиму іншого вибору.

— От і добре. Зараз я саме це і зроблю. — Старий знову витер хустиною рота. — Дозвольте нагадати вам, що колись, у давні часи, навіть найгеніальніші уми вважали, що земля плоска. Бо якби вона була круглою, як куля, тоді, гадали вони, океани просто повиливалися б. Уявіть собі, як би вони з вас глузували, якби ви заявили, що «земля не лише являє собою кулю, а ще й існує невидима загадкова сила, що притискає все до її поверхні»!

— Є різниця, — зауважив Ленґдон, — між силою тяжіння та здатністю перетворювати предмети дотиком руки.

— Та невже? Невже не можна уявити, що ми й досі живемо в ранньому Середньовіччі, і досі насміхаємося з припущення про існування «містичної» сили, яку ми не бачимо або не можемо збагнути? Якщо історія чогось нас навчила, то навчила саме того, що химерні ідеї, з яких ми сьогодні глузуємо, одного дня стають прописними істинами. Я заявляю, що можу трансформувати цю піраміду дотиком пальця, а ви вже записуєте мене в безумці. Я очікував більшого від історика. Бо історія повниться великими мислителями, котрі заявляли про одне й те саме... великими умами, котрі наполегливо твердили, що людина володіє містичними здібностями, яких ми ще не усвідомили.

Ленґдон знав — настоятель має рацію. Відомий вираз герметиків: «Невже ви не знаєте, що ви боги?» — був однією з опор, на яких покоїлися древні таємниці. Що угорі, те і внизу... Людина створена за Божою подобою... Апофеоз. Власна божественність людини, її прихований потенціал — ця тема постійно повторювалася в древніх текстах різних культур і віросповідань. Навіть Біблія вигукнула у Псалмі вісімдесят другому вірші шостому: «Ви боги, і сини ви Всевишнього всі!»

— Професоре, — вів далі старий настоятель. — Я розумію, що ви, як і багато інших освічених людей, неначе застрягли між двома світами — однією ногою ви стоїте у духовному, а другою — у матеріальному. Ваше серце прагне віри, але ваш інтелект цього не дозволяє. Утім, вам, як вченому, було б корисно повчитися у великих мислителів людства. — Він замовк і прокашлявся. — Наскільки я пам'ятаю, один з найбільших геніїв людства усіх часів заявив: «Те, що є для нас незбагненним, реально існує. За таємницями природи ховається дещо ефемерне, невловне та непоясненне. Благоговіння перед цією силою, що перебуває за межами нашого розуміння, і є моєю релігією».

— Хто це сказав? — спитав Ленґдон. — Ганді?

— Ні, — втрутилася Кетрін. — Це сказав Альберт Ейнштейн.

Кетрін Соломон перечитала буквальне кожне слово, будь-коли написане Ейнштейном, і була вражена його глибокою повагою до містичного, а також його передбаченням, що колись це відчуття оволодіє широкими масами. «Релігія майбутнього, — писав Ейнштейн, — буде космічною релігією. Вона вийде за межі конкретного персонального Бога і позбудеться догм та теології».

Видно було, що Робертові Ленґдону ця думка не давала спокою. Кетрін відчула, як зростає його розчарування старим священиком єпископальної церкви, і добре розуміла чому. Вони прийшли сюди за відповідями, а натомість знайшли сліпого діда, котрий стверджував, що здатен перетворювати предмети дотиком руки. Втім, неприхована пристрасть старого до містичних сил знову нагадала Кетрін про її брата.

— Отче Геловей, — сказала вона. — Пітер у біді. За нами женеться ЦРУ. А Ворен Беламі послав нас до вас, щоб ви нам допомогли. Я не знаю, що каже ця піраміда і куди вона показує, але якщо її розшифрування допоможе Пітеру, то ми мусимо це зробити. Може, містер Беламі й волів пожертвувати життям мого брата, щоб сховати цю піраміду, але нашій родині від неї було лише горе. Хоч який би секрет вона в собі не ховала, він мусить припинити своє існування сьогодні.

— Маєте рацію, — суворо мовив старий. — Сьогодні все припинить своє існування. Ви про це подбали. — Він зітхнув: — Міс Соломон, зірвавши печатку з цієї скриньки, ви започаткували низку подій, після яких уже не буде вороття назад. Цієї ночі в дію вступили сили, про які ви ще не знаєте. Кажу вам, вороття не буде.

Кетрін остовпіло вп'ялася очима в преподобного настоятеля. У його інтонації було щось апокаліптичне, неначе він говорив про сім печаток Одкровення чи про скриню Пандори.

— Попри всю повагу до вас, пане, — втрутився Ленґдон, — я не можу собі уявити, як звичайна кам'яна піраміда здатна започаткувати хоч щось.

— Звісно, що не можете, професоре. — Старий сліпо дивився крізь нього. — Бо ще нездатні бачити.

РОЗДІЛ 83

Сидячи на лаві у Джунглях з перенасиченим вологою повітрям, Архітектор Капітолію відчув, як по його спині рясно котяться краплі поту. Зап'ястя, стиснуті наручниками, боліли, але вся його увага була прикута до зловісної титанової валізки, яку Сато щойно розкрила на лавці поміж ними.