Втрачений символ, стр. 78
Беламі збагнув, що вона має рацію.
— Ми також перехопили дзвінок від Роберта Ленґдона з Капітолію. Він дуже непокоївся, що його заманили сюди. Я одразу ж поїхала до Капітолію і прибула раніше вас, бо мені було ближче. Стосовно ж того, що саме наштовхнуло мене на думку перевірити сумку професора на рентгенівському обладнанні... Я здогадалася, що Ленґдона втягнули в цю справу, тому наказала своєму персоналові ще раз вивчити ту начебто безневинну телефонну розмову між Ленґдоном та викрадачем Соломона, який назвався його асистентом. Викрадач переконав професора приїхати прочитати лекцію і прихопити з собою той маленький пакуночок, який Пітер віддав йому колись на зберігання. Коли ж Ленґдон не захотів розповідати мені про цей пакунок, я запитала рентгенівський знімок його сумки.
У Беламі голова пішла обертом від почутого; думки плуталися. Так, все, що сказала Сато, скидалося на правду, та водночас у її історії щось не сходилося.
— Але... Звідки ви взяли, що Пітер Соломон становить загрозу національній безпеці?
— Повірте мені, Пітер Соломон — це справді серйозна загроза безпеці нашої країни, — відрізала японка. — І, якщо чесно, то й ви теж, містере Беламі.
Архітектор різко випростався — і наручники знову різонули йому зап'ястя.
— Не зрозумів?
Сато удавано посміхнулася.
— Ви, масони, граєте у ризиковану гру, бо приховуєте одну небезпечну, дуже небезпечну таємницю.
«Про що вона каже — про древні таємниці?»
— Дякувати Богу, ви чинили правильно, приховуючи свій секрет від пересічної публіки. Однак останнім часом ви були необачні й легковажні, тому цієї ночі ваша найнебезпечніша таємниця може стати надбанням широкого загалу. І якщо ми цього не зупинимо, наслідки будуть катастрофічними.
Беламі отетеріло дивився на неї.
— Якби ви на мене не напали, — заявила Сато, — то швидко збагнули б, що ми з вами в одній команді.
«В одній команді». Ці слова викресали у Беламі думку, яка здалася йому неймовірною. «Невже Сато — член «Східної Зірки»? — Орден «Східної Зірки», який дехто вважав спорідненою з масонами організацією, практикував схожу містичну філософію поблажливої доброзичливості, таємної мудрості та духовної відкритості. — Одна команда? А я — в наручниках?! А Пітера — підслуховують?!»
— Ви допоможете мені зупинити цього чоловіка. Його потенціал здатний призвести до катаклізму, від якого наша країна ніколи не оговтається. — Її обличчя закам'яніло.
— А чому ж ви тоді його не вистежуєте?!
Сато саркастично поглянула на Беламі.
— Невже ви думаєте, що я не роблю цього? Слід, що вів до Соломонового телефону, обірвався, перш ніж ми спромоглися встановити його місцезнаходження. Інший номер, яким користувався цей чоловік, був на одноразовому телефоні, який майже неможливо вистежити. Приватна авіакомпанія повідомила нам, що замовлення на рейс зробив асистент Соломона з Соломонового стільникового телефону та через Соломонову картку «Марквис Джет». Ми не можемо вийти на слід. Утім, це не так важливо. Навіть якщо ми достеменно дізнаємося, де він, я б не ризикувала вживати заходів для його захоплення.
— А чому ні?!
— Я би воліла не розголошувати секретну інформацію, — мовила Сато, якій уривався терпець. — Прошу вас прийняти це на віру.
— І не збираюся!
Очиці Сато перетворилися на дві крижані цятки. Вона різко обернулася і гукнула крізь Джунглі.
— Агенте Гартман! Мій портфель, будь ласка.
Беламі почув сичання обладнаних електронікою дверей, і до Джунглів впевненим кроком увійшов агент. Він приніс блискучий титановий портфель-дипломат і поставив його на долівку біля ніг директорки відділу безпеки.
— Залиште нас, — наказала Сато.
Агент пішов, знову засичали двері, а потім запала тиша.
Сато взяла металеву валізку, поклала собі на коліна і клацнула замками. Вона повільно підвела очі на Архітектора.
— Мені дуже не хочеться цього робити, але ми майже не маємо часу і ви не залишили мені іншого вибору.
Беламі поглянув на загадкову валізку, і хвиля страху накотилася на нього. «Невже вона піддасть мене тортурам?» Він знову сіпнувся, марно намагаючись скинути наручники.
— Що в тому портфелі?!
Сато похмуро посміхнулася.
— Те, що переконає вас поглянути на речі з моєї точки зору. Це я вам гарантую.
РОЗДІЛ 81
Підземне приміщення, де Малах практикував своє магічне мистецтво, було сховане напрочуд винахідливо. Для тих, хто заходив до підвалу його будинку, це приміщення здавалося цілком звичайним — типовий льох із бойлером, змішувачем, стосом дров та купою всякої всячини. Однак цей видимий простір був лише частиною Малахового підвалу. Для своїх потаємних занять він відгородив чималу його частину.
Ця потаємна частина — свого роду робоче місце — являла собою кілька сполучених маленьких кімнат, кожна з яких виконувала певну функцію. Єдиним входом до цього підземелля були круті сходи, приховані у великій залі, тому виявити таємну частину підвалу було практично неможливо.
Цієї ночі, коли Малах спускався крутими сходами, всі татуйовані символи та знаки на його тілі неначе ожили в лазуровому світлі спеціальних ламп, встановлених у підвалі. Рухаючись крізь зеленкувато-блакитний серпанок, він проминув кілька зачинених дверей і попрямував до найбільшої кімнати у кінці коридору.
Найбільша святиня, як полюбляв називати її Малах, являла собою правильний квадрат зі стороною завдовжки дванадцять футів. Зодіак має дванадцять знаків. День має дванадцять годин. До раю ведуть дванадцять брам. У центрі камери стояв кам'яний стіл — квадрат сім на сім. Одкровення має сім печаток. Храм має сім сходинок. У центрі цього стола висів ретельно відрегульований світильник, що циклічно міняв спектр заданих кольорів, і кожен із циклів завершувався протягом шести годин відповідно до священного Столу планетарних годин. Година Янора — блакитна. Година Наснії — червона. Година Салама — біла.
Зараз була година Цери, а це означало, що світильник випромінював м'яке світло з пурпуровим відтінком. Маючи лише шовкову пов'язку на сідницях та кастрованому статевому органі, Малах почав свої приготування.
Спочатку він старанно змішав хімікати для обкурювання, які пізніше мав підпалити, щоб очистити й освятити повітря. Потім склав неторкано-чисту шовкову мантію, яку згодом збирався вдягнути замість пов'язки. І насамкінець виконав обряд очищення посудини з водою для змащення своєї жертви. Скінчивши приготування, він розклав всі інгредієнти на допоміжному столику.
Потім Малах підійшов до полиці і взяв маленьку скриньку зі слонової кістки, яку теж поклав на допоміжний стіл разом з іншими предметами. І хоча він іще не був готовий скористатися тим, що лежало всередині скриньки, він не втримався — підняв віко і зазирнув усередину, щоб помилуватися своїм скарбом.
То був ніж.
У скриньці зі слонової кістки на підкладці з чорного оксамиту лежав блискучий жертовний ніж, який Малах припас саме для цієї ночі. Він придбав його минулого року на близькосхідному чорному ринку антикваріату аж за мільйон шістсот тисяч доларів.
«Це найзнаменитіший ніж у цілому світі».
Цей неймовірно древній ніж, що вважався втраченим, складався із залізного леза та кістяного руків'я. За багато сторіч він побував у руках багатьох могутніх осіб. Однак на кілька останніх десятиріч він зник, зачаївшись в одній таємній приватній колекції. Малах доклав величезних зусиль, щоб його віднайти. Він здогадувався, що цей ніж не бачив крові багато десятиріч, якщо не сторіч. Але цієї ночі його лезо знову відчує ту жертовну енергію, для якої воно і було призначене.
Малах обережно витягнув ніж з його м'яких піхов і побожно відполірував лезо шматком шовкової тканини, змоченої в освяченій воді. Його навички вдосконалилися з часу перших невмілих експериментів у Нью-Йорку. Чорна магія, яку практикував Малах, була відома під багатьма назвами на багатьох мовах, але, незалежно від назви, вона була точною наукою. Ця доісторична процедура колись вважалася ключем до порталів сили та влади, але її давним-давно заборонили, загнавши на задвірки окультизму та чаклунства. Ті нечисленні, що й досі практикували це мистецтво, вважалися божевільними, але Малах краще знав, що до чого. «Це заняття не для людей з посередніми здібностями». Древня чорна магія, як і сучасна наука, являла собою дисципліну, що мала точні формули, ретельно визначені інгредієнти та чіткий хронометраж.