Втрачений символ, стр. 53

— У випадку з масонською пірамідою, — вів далі Беламі, — до людей дійшли чутки про якусь легенду. І ця ідея застрягла у свідомості. Легенда про масонську піраміду була схожа на міф. Та слово «легенда» стосувалося дечого іншого. Його перекрутили. Приблизно, як і слово «талісман». — Він посміхнувся. — Інколи мова — дуже зручний інструмент для того, щоб приховати правду.

— Це дійсно так, але, починаючи з цього пункту, я з вами незгоден.

— Роберте, масонська піраміда дійсно являє собою мапу. І, як і кожна мапа, вона має свою легенду, тобто умовні позначення. Вони — ключ для того, щоб її читати. — Беламі взяв кубоподібний пакуночок і підняв його. — Невже ви не розумієте? Горішній камінь є легендою до цієї піраміди. Це ключ, який пояснить вам, як слід читати наймогутніший витвір людських рук на землі — мапу, що вказує схованку найбільшого скарбу людства: втраченої мудрості всіх віків.

Ленґдон задумливо промовчав.

— Я скромно наполягаю на тому, — мовив Беламі, — що ваша височенна масонська піраміда насправді є цим непоказним каменем, чий золотий вершечок сягає так високо, що до нього може доторкнутися Бог. І достатньо високо, щоб будь-яка просвічена людина могла простягнути руку і доторкнутися до нього.

Кілька секунд вони мовчали. І Ленґдон з несподіваним збудженням та ентузіазмом поглянув на піраміду так, наче побачив її вперше. Він прикипів поглядом до масонського шифру.

— Але ж цей код... він такий...

— Простий, ви хочете сказати?

Ленґдон кивнув.

— Його може розшифрувати майже кожен.

Беламі посміхнувся і подав Ленґдонові олівець та аркуш паперу.

— Тоді просвітіть нас, зробіть ласку.

Ленґдон відчув певну ніяковість, однак, зваживши на обставини, вирішив, що розшифровування коду не буде значним порушенням тієї довіри, яку виказав йому Пітер. Більше того, про що б там не йшлося в написові, професор навіть уявити не міг, що в ньому йшлося про якусь схованку, тим більше про схованку, де крився один з найбільших скарбів у історії людства.

Ленґдон узяв у Беламі олівець і, вперши його у підборіддя, почав уважно розглядати шифр. Код був настільки простий, що для його розгадування майже не потрібно було паперу та олівця. Однак професор хотів убезпечитися від помилок, тому заходився старанно писати і швидко зобразив найпоширеніший дешифрувальний ключ для масонського шифру. Цей ключ складався з чотирьох сіток — двох звичайних і двох із цятками, через які впорядковано проходила вся абетка. Кожна літера абетки розташовувалася всередині «огорожі», або ж «кошари», унікальної форми. Форма кожної огорожі стала символом конкретної літери.

Схема вийшла напрочуд простою, майже дитячою.

Ленґдон ще раз перевірив свій витвір. Пересвідчившись у правильності дешифрувального ключа, він знову зосередив увагу на написові, викарбуваному на піраміді. Для його розшифровування лише потрібно знайти підходящу форму на дешифрувальному ключі і вписати в неї літеру.

Перший символ на піраміді скидався на направлену донизу стрілу або ж чашу. Ленґдон швидко знайшов чашкоподібний сегмент у своєму ключі. Він був у лівому нижньому кутку і містив літеру S.

Він так і записав — S.

Наступним символом на піраміді був символ із цяткою, у якому бракувало правої сторони. Ця фігура на дешифрувальній сітці містила літеру О.

Ленґдон записав — О.

Третім символом був простий квадрат із літерою Е.

Ленґдон записав — Е.

Вийшло SOE...

І він продовжив швидко писати літери, аж поки не завершив усю сітку.

Нарешті він поглянув на закінчений «переклад» — і спантеличено зітхнув. «Що ж, кричати "Еврика!" ранувато».

На обличчі Беламі з'явилася легка посмішка.

— Як вам, певно, відомо, професоре, древні таємниці відкриваються лише істинно просвіченим людям.

— Так, — мовив Ленґдон і спохмурнів. «Мабуть, я не потрапляю до цієї категорії. Кваліфікації бракує».

РОЗДІЛ 50

У підвальному приміщенні штаб-квартири ЦРУ в Ленґлі, штат Вірджинія, цей самий масонський шифр із шістнадцяти символів яскраво світився на екрані комп'ютерного монітора. Нола Кей, старший аналітик відділу безпеки, сиділа з ним наодинці й уважно вивчала зображення, отримане десять хвилин тому електронною поштою від її начальниці, директора Інуе Сато.

«Це що — якийсь жарт?»

Звісно, Нола знала, що не жарт; директор Сато не мала почуття гумору, а події сьогоднішнього вечора аж ніяк не були схожими на жарт. Той допуск найвищого рівня, який Нола отримала для роботи у всевидячому відділі безпеки, відкрив їй очі на підводні владні течії. Але те, що вона побачила за останню добу, назавжди змінило її ставлення до таємниць, які плекали впливові можновладці.

— Слухаю, директоре, — сказала Нола, затиснувши телефон між плечем та вухом. — Ці символі і справді є масонським шифром. Однак відкритий початковий текст видається безглуздим. Це сітка з випадкових літер. — І вона ще раз поглянула на результат свого дешифрування.

— Він має щось означати, — наполягала Сато.

— Так, якщо цей текст має другий рівень шифрування, якого я, на жаль, не знаю.

— Є хоч якісь здогадки? — спитала Сато.

— Це сіткова матриця, тож я можу перевірити звичним способом: шифр Віженера, решітки, каркаси і таке інше. Але я нічого не обіцяю, особливо якщо це — шифр із своїм власним ключем.

— Робіть, що можете. І швидко. А як стосовно рентгенівського знімка?

Нола крутнулася у кріслі до іншого монітора, на якому виднілося стандартне рентгенівське зображення чиєїсь сумки. Сато вимагала інформації про маленьку пірамідку, що виявилася всередині кубоподібної коробки. Зазвичай предмет два дюйми заввишки не ставав питанням національної безпеки, певна річ, якщо він не зроблений зі збагаченого плутонію. А цей — не був. Хоча він зроблений з чогось не менш лячного та дивовижного.

— Аналіз щільності предмета на зображенні дав однозначний результат, — повідомила Нола. — Дев'ятнадцять цілих і три десятих грама на кубічний сантиметр. Це — щире золото. Дуже й дуже цінне.

— Що ще?

— Та є дещо. Дослідження щільності виявило ледь помітну нерівномірність на поверхні цієї золотої піраміди. Схоже, на ній вигравірувано якийсь текст.

— Справді? — У голосі Сато прозвучала надія. — І що ж там сказано?

— Наразі не можу сказати. Напис украй нерозбірливий. Я пробую посилити його через фільтри, але чіткість на рентгенівському зображенні поганкувата.

— Гаразд, продовжуйте роботу. Коли щось буде — зателефонуйте мені.

— Так, пані.

— До речі, Ноло, — у голосі директора з'явилися погрозливі нотки. — Те, про що ти дізналася протягом останньої доби, — зображення кам'яної піраміди та золотого горішнього каменя — належить до найвищого грифа секретності. Тобі не дозволяється консультуватися ні з ким. Ти підпорядковуєшся і доповідаєш безпосередньо мені. Я хочу, щоб ти це затямила.

— Звісно, пані.

— От і добре. Тримай мене в курсі. — І Сато вимкнула зв'язок.

Нола потерла очі й очманіло поглянула на екрани моніторів. Вона не спала вже півтори доби і дуже добре усвідомлювала, що їй не вдасться поспати, аж поки ця криза не добіжить свого кінця.

Яким би він не був.

А в капітолійському гостьовому центрі четверо вдягнених у чорне фахівців ЦРУ стояли перед входом до тунелю, спрагло вдивляючись у тьмяно освітлений прохід, наче зграя голодних собак, готових погнатися за здобиччю.

До них підійшла Сато, котра щойно закінчила розмову по телефону.