Втрачений символ, стр. 52

Сато підійшла і придивилася до ключа.

— Ну, і як — шеф знає?

Нуньєс поглянув на Андерсона, який, вочевидь, зважував усі варіанти, перш ніж заговорити. Нарешті він похитав головою і відповів:

— Так одразу і не скажеш. Доведеться перевірити, куди...

— Не переймайтеся, — сказала Сато. — Це ключ від тунелю, що веде з гостьового центру.

— Та невже? — спитав Андерсон. — А звідки ви дізналися?

— А ми щойно знайшли відеозапис. Полісмен Нуньєс допоміг Ленґдонові та Беламі втекти, а потім замкнув за ними двері до тунелю. Цей ключ дав Нуньєсу Беламі.

Андерсон розлючено обернувся до Нуньєса.

— Це правда?

Полісмен жваво закивав, щосили намагаючись підіграти шефу.

— Вибачте, сер. Архітектор наказав мені нікому не розповідати!

— Та начхати мені на те, що сказав тобі Архітектор! — заволав Андерсон. — Невже...

— Стули пельку, Тренте! — відрізала Сато. — Ви обидва — жалюгідні брехуни. У ЦРУ все розкажете. На допиті. — Вона вихопила у Андерсона ключ від тунелю. — Тепер вам гаплик.

РОЗДІЛ 49

Роберт Ленґдон натиснув на кнопку «відбій» у своєму мобільному і відчув, як всередині зростає тривога. «Чому Кетрін не відповідає?» Вона ж обіцяла зателефонувати йому, як тільки вибереться з лабораторії та вирушить сюди, до нього, але так і не зателефонувала!

Беламі сидів поруч із ним за столом у читальному залі. Він також щойно зателефонував — людині, яка начебто могла надати їм притулок, надійний сховок на деякий час. Та, на жаль, цей чоловік також не відповідав на дзвінок, і Беламі послав термінове текстове повідомлення, щоб той негайно передзвонив на телефон Ленґдона.

— Я ще раз спробую з ним зв'язатися, — сказав Архітектор професорові, — та наразі ми маємо покладатися лише на себе. Обговорімо краще план стосовно піраміди.

«Піраміда». Ленґдон геть забув про пишноту зали довкола нього, увесь його світ зіжмакався, зменшившись у розмірах, і він бачив перед собою лише кам'яну піраміду, запечатаний пакунок із горішнім каменем та елегантного афроамериканця, який вигулькнув із темряви і врятував його від неминучого допиту в ЦРУ

Ленґдон очікував від Архітектора Капітолію хоч дещиці розважливості та здорового глузду, але тепер йому здалося, що Ворен Беламі був так само схиблений, як і той псих, який стверджував, що Пітер зараз у чистилищі. Беламі наполягав, що цей камінь і є тією самою масонською пірамідою, про яку йшлося в легенді. «Древня мапа, що веде нас до всесильної мудрості».

— Містере Беламі, — ввічливо почав Ленґдон. — Ідея, що десь існує якесь древнє знання, здатне наділити нас величезною силою... я її не сприймаю всерйоз.

Беламі поглянув на нього з таким щирим розчаруванням, що Ленґдонові стало дуже соромно за свій скептицизм.

— Так, професоре, я очікував, що ви скажете щось у такому дусі, але, гадаю, мені не слід дивуватися. Ви лише стороння людина, що зазирнула на хвильку. Є багато масонських реалій, які вам видаються міфом, бо ви не пройшли належної ініціації й тому не готові їх розуміти і належним чином сприймати.

Ленґдон відчув деяку зверхність у тоні Беламі. «Я не був на кораблі разом з Одіссеєм, але я не маю сумнівів, що Циклоп — це міф».

— Містере Беламі, навіть якщо ця легенда правдива... все одно саме ця піраміда не може бути масонською.

— Не може? — Архітектор пробігся пальцем по шифрованому напису на кам'яній поверхні. — А мені здається, що вона прекрасно відповідає тому описові. Кам'яна піраміда з горішнім каменем із блискучого металу, і саме цей горішній камінь, згідно з рентгенівським знімком, вам ввірив Пітер. — Беламі взяв маленький кубоподібний пакуночок і зважив його в руці.

— Але ж ця кам'яна піраміда заввишки менше фута, — заперечив Ленґдон. — А кожен відомий мені варіант тієї легенди змальовує масонську піраміду як гігантську споруду.

Беламі очікував на таке твердження.

— Наскільки вам відомо, у легенді йдеться про піраміду таку високу, що Бог може простягнути руку і доторкнутися до неї.

— Саме так.

— Розумію вашу скруту, професоре. Однак і древні таємниці, і масонська філософія визнають божественний потенціал у кожному з нас. Символічно висловлюючись, можна стверджувати, що все, що є в межах досяжності просвіченої людини, досяжне і для Бога.

Та Ленґдона не переконала ця гра слів.

— Про це йдеться навіть у Біблії, — додав Беламі. — Пам'ятаєте, у Книзі Буття: «І Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив» — людство не було створене, як щось нижче за Бога. У Євангелії від Луки, розділ сімнадцятий вірш двадцять перший, нам кажуть: «Бо Божеє Царство всередині вас!»

— Вибачте, але я не знаю жодного християнина, який вважає себе рівнею Богу.

— Звісно, що не знаєте, — відказав Беламі вже жорсткішим тоном. — Бо більшість християн бажають сидіти на двох стільцях одночасно. Їм хочеться мати змогу гордо заявляти, що вони вірять у Біблію, і просто ігнорувати ті аспекти, у які їм вірити важко або незручно.

Ленґдон промовчав.

— У всякому разі, — продовжив Беламі, — опис масонської піраміди, як настільки високої, що до неї може доторкнутися Господь, тривалий час вводив у оману стосовно її правдивих розмірів. Тому науковцям — вам, наприклад — дуже зручно заявляти, що піраміда — це міф і тому немає сенсу її шукати.

Ленґдон поглянув на кам'яну піраміду.

— Вибачайте, що я вас засмутив, — мовив він. — Просто я завжди дотримувався думки, що масонська піраміда — це міф.

— А чи не здається вам дуже промовистим те, що каменярі-масони викарбували мапу в камені? Впродовж усієї історії наші найважливіші віхи викарбовували в камені, включно зі скрижалями, що їх Бог дав Мойсею, — десятьма заповідями, якими має керуватися людство у своїх вчинках.

— Розумію, але це завжди називалося і називається легендою масонської піраміди. А легенда, за своїм визначенням, — це міф.

— Так, якщо це справді легенда, — іронічно посміхнувся Беламі. — Боюся, що ви маєте ту саму проблему, що й Мойсей.

— Прошу?

На обличчі Архітектора з'явився майже веселий вираз. Він повернувся на стільці й підвів погляд на балкон другого ярусу, звідки на них дивилися шістнадцять бронзових статуй.

— Ви бачите там Мойсея?

Ленґдон поглянув на знамениту бібліотечну статую Мойсея.

— Так, бачу.

— Він має роги.

— Я знаю.

— А вам відомо, чому він має роги?

Як і більшості викладачів, Ленґдонові не подобалося, коли йому читали лекції. Мойсей, що дивився на них згори, мав роги з тієї ж причини, що мали роги всі його зображення в християнській культурі, — через неточний переклад Книги Вихід. В оригінальному тексті на івриті Мойсей описувався як такий, що має "karan 'ohr panav" — «шкіру на обличчі, яка сяяла променями сонця», та коли римо-католицька церква видала офіційний латинський переклад Біблії, то перекладач не впорався з описом зовнішності Мойсея і схарактеризував її, як "cornuta esset facies sua", що означає «його обличчя обрамляли роги». І відтоді і художники, і скульптори, побоюючись репресалій за відступ від Святого Письма, зображали Мойсея з рогами.

— То була звичайна помилка, — відповів Ленґдон. — Перекладацька помилка, якої припустився Блаженний Ієронім приблизно в четвертому сторіччі нашої ери.

Ремарка професора справила на Беламі сильне враження.

— Саме так. Перекладацька помилка. А результат — бідолашний Мойсей так і увійшов в історію спотворений.

Спотворений — це ще м'яко сказано. Маленьким хлопчиком Ленґдон страшенно лякався, коли на очі йому траплявся Мікеланджелів диявольський образ «рогатого Мойсея» — центральна статуя римської церкви Святого Петра в кайданах.

— Я згадав про рогатого Мойсея, щоб продемонструвати, як одне неточно зрозуміле слово здатне переписати історію, — пояснив Беламі.

«Ти ломишся у розчинені двері», — подумав Ленґдон, засвоївши цей урок на власній шкурі кілька років тому в Парижі: SanGreal — Святий Грааль. Sang Regal — королівська кров.