Навколо світу за вісімдесят днів, стр. 25
Екіпаж «Танкадери» складався з її хазяїна Джона Бенсбі й чотирьох матросів. Усі вони були сміливі моряки, що в будь-яку погоду наважувалися виходити на пошуки кораблів і чудово знали море. Сам Джон Бенсбі, чоловік років сорока п’яти, чорний від засмаги, сильний, із жвавим поглядом і енергійним обличчям, досить упевнений у собі й чудовий знавець свого діла, був здатен вселити впевненість навіть найбільшому боягузові.
Філеас Фоґґ і місіс Ауда піднялися на облавок шхуни. Фікс був уже там. Через люк у задній частині судна мандрівники спустилися у квадратну каюту з нішами в стінах для ліжок. Посередині під яскравою лампою стояв стіл. У каюті було тісно, зате чисто.
— Шкодую, що не можу запропонувати вам нічого кращого, — сказав містер Фоґґ Фіксові, який мовчки поклонився.
Детектив переживав певне приниження, відчуваючи себе зобов’язаним цьому панові.
«Безперечно, — думав він, — цей шахрай досить чемний, але все-таки він шахрай!»
О десятій хвилині по третій на шхуні напнули вітрила й на гафелі замайорів британський прапор. Пасажири були на палубі. Містер Фоґґ і місіс Ауда кинули останній погляд на набережну з надією, чи не з’явиться там Паспарту.
Фікс навіть трохи занервував, бо випадок міг привести сюди нещасного молодого чоловіка, з яким він так негідно повівся, і неминуче пояснення завершилось би не на користь детектива. Та француза не було видно: без сумніву, він ще перебував у наркотичному дурмані.
Нарешті, Джон Бенсбі вивів судно у відкрите море, вітер понадимав усі вітрила, і «Танкадера» помчала вперед, підстрибуючи на хвилях.
Розділ двадцять перший,
Подолати вісімсот миль такої пори року на судні водотоннажністю двадцять тонн — справа ризикована. Китайські моря дуже неспокійні, там трапляються жахливі бурі, особливо в періоди рівнодень, — а події відбувалися ще на початку листопада.
Звичайно, лоцманові, сподіваючись на величезну винагороду, яку йому призначили за кожний день шляху, було вигідніше доставити своїх пасажирів до самої Йокогами. Але така подорож була б украй нерозважною, і навіть спроба дістатися Шанхая — аж надто смілива, щоб не сказати зухвала. Однак Джон Бенсбі твердо й, мабуть, не без підстав цілковито покладався на «Танкадеру», що, ніби чайка, похитувалася на хвилях.
В останні години першого дня маршруту «Танкадера» пливла вздовж звивистих берегів Гонконга і за попутного вітру розвивала велику швидкість, чудово тримаючись на воді.
— Бачу, лоцмане, в мене навіть відпала потреба рекомендувати вам максимальну швидкість, — сказав Філеас Фоґґ, коли шхуна вийшла у відкрите море.
— Покладіться на мене, ваша милосте, — відповів Джон Бенсбі. — Ми поставили всі вітрила, які дозволяє нести вітер. Топселі нічого не додадуть, вони тільки перешкоджатимуть ходу судна.
— Це ваша справа, лоцмане, а не моя. Я цілковито довіряю вам.
Філеас Фоґґ, широко розставивши ноги й випрямивши корпус, стояв міцно, як моряк, і незворушно дивився на бурхливе море. Молода леді, що сиділа на кормі, почувалася схвильованою, вдивляючись у потемнілий у сутінках океан, з яким боролося тендітне судно. Над її головою надималися білі вітрила, що несли шхуну вперед, немов широкі крила. Підхоплене вітром судно, здавалося, летіло в повітрі.
Світ облягла ніч. Місяць вступив у першу чверть, і його слабке сяйво на туманному обрії невдовзі мало згаснути. Хмари зі сходу вже затягли частину небокраю.
Лоцман засвітив сигнальні вогні — неодмінна осторога у цих морях, адже поблизу їхніх берегів плаває багато суден. Корабельні зіткнення тут не рідкість, а на тій швидкості, яку розвивала шхуна, вона розбилася б при першому ударі.
На носі судна стояв задуманий Фікс. Він тримався осторонь, знаючи, що Фоґґ неохочий до розмов. До того ж йому було неприємно говорити з людиною, послугами якої він користувався. Інспектор думав про майбутнє. Він був певен, що Фоґґ не зупиниться в Йокогамі, а відразу сяде на пакетбот до Сан-Франциско, щоб досягти Америки, широкі простори якої обіцяли йому безпеку. План Філеаса Фоґґа видавався Фіксові напрочуд простим.
Замість того, щоб з Англії відпливти безпосередньо до Сполучених Штатів, як учинив би звичайний шахрай, цей Фоґґ зробив величезний гак і перетнув три чверті земної кулі тільки для того, щоб з упевненістю досягти американського континенту і, збивши з пантелику поліцію, спокійно тринькати гроші, викрадені з банку. Та що робитиме він, Фікс, на території Сполучених Штатів? Чи залишить він у спокої цю людину? Ні, тисячу разів ні! Доти, поки ухвалять постанову про видачу злодія, він і на крок не відступить від нього. Це його обов’язок, і він його виконає. У всякому разі, йому стала в пригоді щаслива обставина: біля Фоґґа немає Паспарту, а після Фіксових зізнань було дуже важливо, щоб слуга і хазяїн більше ніколи не зустрілися.
Філеас Фоґґ теж думав про свого помічника, про його таємниче зникнення. Перебравши всі можливості, він дійшов висновку, що бідолашний парубчина внаслідок якогось непорозуміння в останню хвилину, мабуть, сів на «Карнатик». Такої самої думки була й місіс Ауда. Вона щиро переймалася долею цього чесного слуги, якому вона була дуже вдячна. Можна було сподіватися на зустріч із Паспарту в Йокогамі, і, якщо «Карнатик» доправить його туди, про це буде легко дізнатися.
На десяту годину вечора вітер посвіжів. Можливо, обачливіше було б узяти один риф, та лоцман, пильно оглянувши небо, вирішив залишити вітрила, як є. Втім, «Танкадера», що мала велике занурення, зберігала стійкість, ідучи під напнутими вітрилами, які в разі бурі можна було швидко згорнути.
Опівночі Філеас Фоґґ і місіс Ауда спустилися в каюту. Фікс уже був там і лежав на одному з ліжок. Лоцман і матроси всю ніч залишалися на палубі.
Уранці 8 листопада до сходу сонця шхуна вже пройшла понад сто миль. Лаг показував середню швидкість від восьми до дев’яти миль за годину. На «Танкадері» поставили всі вітрила, і при рівному бічному вітрі вона розвивала максимальну швидкість. Якщо вітер не змінить свого напрямку, судну всміхатиметься фортуна.
Протягом усього дня «Танкадера» істотно не відхилялася від берега і течії, що сприяло її курсу. Вона пливла за п’ять миль від землі, що залишалася в неї по лівому борту, і часом, коли розсіювався туман, було видно нерівні обриси берега. Вітер дув із суходолу, тож море було не таким бурхливим — сприятлива обставина для шхуни, адже судна малого тоннажу найбільше потерпають від хвиль, які зменшують швидкість, чи, як кажуть моряки, «вбивають» її.
До полудня вітер трохи ослаб і подув із північного сходу. Лоцман наказав поставити топсель, але за дві години змушений був прибрати його — вітер знову посилився.
На щастя, містер Фоґґ і його молода супутниця виявилися нечутливими до морської хвороби і з апетитом наминали консерви з корабельними сухарями. Фікса також покликали розділити з ними трапезу. Він прийняв це запрошення попри своє внутрішнє невдоволення, адже добре знав, що шлунок, як і корабель, треба завантажувати баластом. Подорожувати та ще й харчуватися за кошт цього чоловіка було не в його правилах; однак він трохи поїв.
По закінченні сніданку Фікс відчув себе зобов’язаним відвести містера Фоґґа вбік і сказати:
— Пане…
Це слово палило йому губи, він ледве стримував себе, щоб не схопити цього «пана» за барки!
— Пане, — продовжував він, — ви були настільки люб’язні, що запропонували мені місце на цьому судні. Хоча мої кошти не дозволяють мені жити з таким розмахом, як ви, однак я хотів би заплатити свою частку…
— Облишмо розмову про це, пане, — відповів містер Фоґґ.
— Але я хотів би…
— Ні, пане, — повторив Фоґґ категоричним тоном. — Це входить до загальних витрат!