Срібні ковзани, стр. 35

Якщо описати все, що хлопчики бачили й робили того і наступного дня, ця книжечка перетвориться на величезний том. Вони оглянули плавильний завод, де відливали гармати; бачили, як вогненна рідина ллється у форми, і дивилися на напівголих ливарників, які стояли в пітьмі, як демони, що забавляються з полум’ям.

Вони захоплювалися величними громадськими спорудами й масивними приватними будинками, гарними вулицями й прекрасним Босхом — гордістю всіх голландців, які цінують красу природи. Палац і його блискучі мозаїчні підлоги, вкриті розписом стелі й чудові орнаменти вразили Бена, однак хлопчика дивувало, що внутрішнє оздоблення деяких церков занадто просте: у цих голих вибілених стінах було якось порожньо й нудно. Втім, зовні деякі церкви здавалися досить гарними.

Якби не було історичних книг, церкви Голландії могли б розповісти майже всю її історію. Я не описуватиму це докладно, скажу тільки, що Бен читав про боротьбу і страждання цієї країни, про ту страшну помсту, якою вона іноді відплачувала своїм ворогам. А тому він не міг ходити голландськими містами без того, щоб із жахом подумки не перескакувати через криваві щаблі її історії. Він не міг забути ні Філіпа Іспанського, ні герцога Альбу, навіть попри те, що після звільнення Нідерланди почали процвітати. Усюди в очах найлагідніших голландців Бен шукав те полум’я, яке колись освітлювало змучені обличчя тих зневірених людей, яких їхні гонителі поставили поза законом і прозвали «гезами» (жебраками). Але ці люди з гордістю носили своє прізвисько і стали грозою морів і суходолу.

У Гаарлемі йому здавалося, що в повітрі ще мали б звучати крики трьох тисяч жертв герцога Альби. У Лейдені його серце сповнював жаль, коли він думав про довгу ходу охоплених жахом зголоднілих городян, які після зняття облоги пленталися до величезної церкви на чолі з Адріаном Baн дер Верфом, аби проспівати переможних пісень на честь звільненого Лейдена. Вони пішли туди, перш ніж доторкнутися до хліба, привезеного голландськими кораблями: люди хотіли спочатку подякувати небесам і лише потім втамувати голод. Тисячі тремтливих голосів радісно співали пісню подяки, яка звучала дедалі голосніше. Але раптом пісня обірвалася, перейшовши в ридання, — жодна людина з усієї величезної юрби не мала сил продовжувати.

Тут, у Гаазі, Бенові спадало на думку й інше: те, як згодом Голландія проти волі підставила шию під французьке ярмо і як вона рішуче скинула його з себе. За це вона подобалася Бенові. «Яка самолюбива нація, — думав він, — погодитися важко працювати, вкладати все своє багатство до скарбниці чужої країни і віддавати цвіт своєї молоді до чужих військ! Ще не так давно було чути гуркіт англійських гармат біля берегів Північного моря. Нарешті боротьба скінчилася. Голландія стала незалежною державою!» Зробивши такий шляхетний висновок, він приготувався отримати якомога більше задоволення від чудес голландської столиці, викликавши захоплення у мейнгеєра ван Генда своїм інтересом до всього, що його оточувало. Втім, те саме стосувалося й решти хлопців: жоден туристичний похід не знав більш веселих, більш спостережливих учасників.

Розділ XXVIII

Прогулянка Гаагою

Картинна галерея в Моріц-Гейсі [36] (одна з найкращих у світі) немов промайнула повз хлопчиків за кілька годин, протягом яких вони оглядали її, — так багато тут можна було побачити. У тому самому будинку розміщувався королівський кабінет рідкісних речей. І хлопчики провели там майже півдня, але їм здавалося, начебто вони щойно зайшли, — такий він був багатий на експонати. Можна було подумати, що Японія зосередила в цьому кабінеті всі свої скарби. Голландія довго була єдиною країною, що торгувала з Японією, і відвідавши музей у Гаазі, можна ґрунтовно ознайомитися з японською матеріальною культурою.

Кімната за кімнатою були зайняті колекціями, вивезеними з Японії. Тут зібрано костюми, які носили представники різних класів японського суспільства та люди різних професій, предмети розкоші, домашнє начиння, зброю, медичні інструменти, збрую тощо.

Тут також зберігається точна модель японського острова Дешіми, де є голландська факторія. Якщо поглянути на цю модель, здається, начебто це справжній острів, на який дивишся у перевернутий бінокль, почуваючись Гуллівером, який зненацька опинився серед ліліпутів. На цьому іграшковому острові бачиш сотні людей у національних костюмах; вони стоять, сидять навпочіпки, нагинаються й усі щось роблять або вдають, що працюють, а їхні житла і навіть меблі в них відтворено до найменших подробиць.

В іншій кімнаті стоїть черепаховий іграшковий будиночок величезних розмірів, обставлений у голландському стилі й населений манірними голландськими ляльками. Досить побіжного погляду, щоб довідатися, як живуть люди в Голландії. Гретель, Гільда, Катрінка і навіть гордовита Ріхі Корбес були б у захваті від такого будиночка, але Пітер і його доблесна команда пробігли повз, не подарувавши йому жодного погляду.

Зате знаряддя війни мали честь затримати хлопчаків на цілу годину. Які тут були булави, смертоносні кинджали, вогнепальна зброя і, найголовніше, які чудові японські мечі!

У колекції були також китайські та інші східні старожитності. Були тут і нідерландські історичні реліквії, на які наші юні голландці дивилися з байдужим виразом, хоча потай пишалися, показуючи їх Бенові. Також тут стояла модель саардамської хатини, у якій певний час мешкав Петро I, поки працював корабельним майстром.

Тут зберігалися шкіряні сумки й чашки, що колись належали ґезам-конфедератам, які об’єдналися під проводом принца Оранського та звільнили Голландію від іспанської тиранії. Зберігалася й шпага адмірала ван Спейка, який загинув за десять років до цього, добровільно підірвавши свій корабель, а також лати ван Тромпа зі слідами куль… Якоб роззирався навсібіч, сподіваючись побачити славнозвісну швабру, яку сміливий адмірал прив’язав до верхівки щогли, але її тут не було.

Жилет, який носив англійський король Вільгельм III [37] в останні дні свого життя, збудив гарячий Бенів інтерес. Зі змішаним почуттям благоговіння й жаху всі оглядали одяг, що був на Вільгельмі Мовчазному, коли Балтазар Герардс убив його в Дельфті. Червоно-бура шкіряна куртка і простий плащ із сірого сукна, м’який повстяний капелюх і високий хвилястий комір, із якого звішувалась одна з медалей гезів — усі ці речі зовсім не були розкішними, але темні плями й дірки від куль надавали куртці трагічної значущості. Дивлячись на цей одяг, Бен охоче вірив, що Мовчазний принц, як і годилося такій шляхетній людині, одягався дуже просто. Але аристократичні переконання юного англійця було ображено, коли Ламберт розповів йому про те, яким чином наречена Вільгельма вперше прибула до Гааги.

— Чарівна Луїза де Коліньї, чиї батько і перший чоловік загинули Варфоломіївської ночі, мала приїхати, щоб стати четвертою дружиною принца, — сказав Ламберт, — і, звичайно, нідерландці були занадто галантними, щоб дозволити дамі прибути до міста пішки. Ні, пане, ми послали (вірніше, наші предки послали) по неї чистий відкритий поштовий візок із дошкою для сидіння.

— Так, справді галантно! — вигукнув Бен чемно, але майже в’їдливо усміхаючись. — Але ж вона була дочкою французького адмірала.

— Хіба? Зізнаюся, я мало не забув про це. Та бачиш, за сивої давнини голландці вели дуже простий спосіб життя. Та ми й дотепер дуже прості люди, з помірними потребами. Будинок ван Гендів, затям, — досить рідкісний виняток.

– І, як на мене, дуже приємний виняток, — сказав Бен.

— Звичайно, звичайно. Але мейнгеєр ван Генд сам нажив свої статки, хоч він і живе в розкоші, а потреби в нього помірні.