"Сатурна" майже не видно, стр. 102

Порадитись з Марковим Кравцов не міг: о чотирнадцятій годині сьогодні він мусить подати Клейнеру свої міркування. Підозріло також, чому Клейнер призначив такий маленький термін. Кравцов обхопив, долонями голову і почав думати, як йому бути далі.

Рівно о чотирнадцятій Кравцов зайшов до кабінету Клейнера, мовчки поклав йому на стіл справу і на ній свою заяву, в якій він визнавав, що припустився грубої помилки, завербувавши радянського агента, і просив звільнити його, як не гідного працювати в гестапо.

Клейнер прочитав заяву, відклав її вбік і подивився на Кравцова.

— Ви це серйозно?

— Цілком, — скрушно відказав Кравцов. — Мою помилку не можна простити.

Клейнер якийсь час мовчки і з усмішкою зверхності дивився на Кравцова.

— Цю вашу дурну заяву можна пояснити тільки вашою недосвідченістю, — нарешті сказав він, — Випадки вербування і навіть перевербування ворожих агентів у нашій практиці дуже поширені. І ще невідомо, можливо, вам вдалося б цього лейтенанта перевербувати наміцно, якби власовські ідіоти не влаштували перестрілки. Адже він уже давав інформацію.

— Давав, і дуже важливу, — квапливо озвався Кравцов.

— От бачите. Ідіоти влаштували безглуздий спектакль із стріляниною і все нам зіпсували. І взагалі я не надаю ніякого значення крикам з їхнього штабу. Вся ця витівка з генералом Власовим себе не виправдала. Чого вартий один з його близьких полковників, Родіонов, який разом з усією частиною перейшов до партизанів? Між іншим, якщо той хлопець таки був радянським агентом, він цілком міг повірити, що власовці, з якими він завів знайомство, справді хочуть перебігти. — Клейнер присунув до себе справу, наугад розкрив її, пробіг очима по сторінках, накрив папку, відсунув її вбік. — Базіки і жалюгідні інтригани. Після історії з полковником Родіоновим їм би помовчати та дякувати богу за те, що ми їх ще годуємо, а вони шлють кляузи в Берлін. — Клейнер тоном батька, який простив синові, сказав: — Візьміть свою заяву, порвіть її і працюйте. На завтрашній ранок мені потрібні всі дані про червоне підпілля у місті. Покійний Таубе мав рацію; попереджаючи мене, що в місті явно активізується велика зграя комуністів. Яке у вас враження?

— Дані про це є,— спокійно сказав Кравцов, але він розумів, що Клейнер зацікавився цим питанням не просто так. — Відомості мої, однак, мають уривчастий характер, і їх необхідно переперевірити.

— Опрацюйте все, що у вас є. Наш другий відділ теж готує свою розробку. Годі ловити бліх кожному окремо. Ми їм влаштуємо тут свій Сталінград. Місто повинно бути очищене від бандитів масованим ударом раз і назавжди!..

От і нова тривога. Кравцов абсолютно нічого не знав про діяльність другого відділу, який самостійно вів роботу в місті, використовуючи своїх, підготовлених у спеціальній школі агентів, кількість яких останнім часом набагато збільшилась. Ці агенти могли рознюхати чимало…

Вночі Кравцов прийшов до Маркова. Повідомлення про Добриніна Марков вислухав мовчки, не поставив жодного запитання і, як тільки Кравцов скінчив розповідь, запитав:

— Що у вас ще?

Кравцов мовчав, здивовано дивлячись на Маркова. Перехопивши його погляд, Марков повторив:

— Що у вас? У нас з вами дуже мало часу.

Кравцов розповів про свою розмову з начальником гестапо Клейнером.

— Ну, бачите, про найважливіше ви не говорите, — сказав Марков без подиву, мовби те, що сказав Кравцов він знав раніше. — Коли ви мусите дати Клейнеру дані по підпіллю?

— Завтра вранці.

— Вони готові?

— Так, ось вони.

Марков уважно прочитав їх.

— Оці три адреси, які ви наводите, реальні?

— Так. На жаль, — відповів Кравцов. — Треба сьогодні ж попередити підпілля, щоб вони пішли з цих адрес, але залишили б там свої явні сліди. У цьому мій розрахунок.

— Taк, мабуть, це єдиний вихід, — погодився Марков. — Що ще?

— Що порадите відносно клятого другого відділу?

— Треба туди влазити, Кравцов. Треба. Придумайте для цього привід самі. Вам там усе це видніше, але завдання таке: туди треба влазити, інакше ми можемо зазнати тяжких втрат. Очевидно, вони готують облаву.

— Я розумію, — озвався Кравцов.

— Я знаю, це буде і важко і небезпечно, — сказав Марков. — Другий відділ набитий досвідченими шпигами, але треба йти на риск. І коли Добринін не справився з важким завданням, що виникло перед ним, ви, я певен, справитесь.

— Шкода його все-таки, — тихо сказав Кравцов.

— Звичайно, шкода, — майже зі злістю промовив Марков і, глянувши на годинник, сказав: — Вам час іти. — Він устав і подав руку. — Отже, проникнути в другий відділ що б там не було. І не пропустити дату облави.

Вибравшись із штольні в ярок, Кравцов опинився під зоряним небом, серед спокійної і доброї тиші ночі. Наприкінці зими бувають такі, уже зовсім не зимові ночі. Кравцов сів на колоді. Він дивився в чорне небо, шукаючи в ньому єдине відоме йому сузір'я — Велику Ведмедицю… Йому просто не хотілось повертатися до свого нереального життя, сповненого, проте, цілком реальних і щоденних небезпек. І невідомо, скільки б він отак просидів, коли б край виходу із штольні не з'явився Коля, який сердито прошепотів:

— Товаришу Кравцов, хіба не знаєте? Лишатися біля входу не можна.

— До побачення, Миколко… — Кравцов підхопився і швидко пішов яром навскоси униз.

Частина четверта

«САТУРНА» МАЙЖЕ НЕ ВИДНО

Розділ 48

«Весна без надій», — так через два роки на Нюрнберзькому процесі фельдмаршал Кейтель назве весну сорок четвертого року. Але тепер, коли ця весна ще тільки йшла по землі, гітлерівська пропаганда запевняла німців, що все гаразд і події розгортаються згідно з задумами Адольфа Гітлера. Німецька армія билася завзято, і це було головним і єдиним аргументом у пропаганді брехні і обману. Робітникові казали: «Працюй, не рахуючись з часом, будь гідний солдата. Німеччина переможе». Під приводом допомоги солдатові в країні безперервно проводились реквізиції, що називалися то зимовою допомогою солдатові, то літнім сприянням фронту. В березні сорок четвертого року по радіо транслювалась промова міністра пропаганди Геббельса, яка потім була опублікована в газетах під заголовком «Упевненість і ще раз упевненість». У залі, де Геббельс виголошував цю промову, сиділи закінчені головорізи есесівських банд. Вони мало не після кожної фрази Геббельса влаштовували овації, схожі на ревіння поранених слонів. У газетах промова рясніла ремарками «овація», «бурхлива овація», «громоподібна овація», «величезне захоплення і піднесення», «вигуки: «Хайль Гітлер!» і таке інше. Геббельс, звичайно, був досить добре обізнаний із справжнім станом речей, і тим страшнішою була брехня, якою була насичена кожна фраза його виступу. Минуло три роки війни. Мільйони німецьких солдатів були вже в могилах, а сотні тисяч міських жителів — під руїнами розбомбованих будинків. Захоплені території були втрачені, і в цьому розумінні Німеччина опинилася біля розбитого корита. Її людські і технічні резерви були гранично виснажені. В генералітеті бурхливо назрівала відкрита опозиція Гітлеру. Словом, ішла весна без будь-яких надій, и Геббельс говорив, що німецькі солдати вимотали вкрай сили росіян, що радянське командування сліпе, не знає, що на нього чекає найближчим часом. Нервуючи, він повідомляв «по секрету», що Гітлер уже підписав історичний наказ, а доблесні солдати Німеччини сповнені ентузіазму гідно реалізувати геніальні накреслення свого фюрера. Оголошуючи про те, що Гітлер удостоїв високої нагороди творців секретної зброї перемоги, Геббельс запевняв, що ця зброя уже в руках армії і не за горами той день, коли вона впаде нищівною відплатою на голови ворогів. Він запевняв, нібито союзники Кремля, англосакси, уже зрозуміли, в яку скандальну і катастрофічну ситуацію вони вскочили, і мріють тільки про одне — як би хутчіш вистрибнути з цього поїзда, що йде під укіс. Вони вже три роки обіцяють росіянам завтра відкрити другий фронт. «Де він, цей другий фронт? Покажіть мені його, будь ласка!» — зловтішався Геббельс під регіт есесівців. Німеччина і її бойові союзники, фюрер і його армія беруть війну, перемогу і долю світу в свої руки. Віра фюрера в переможний кінець великої битви має стати впевненістю кожного німця! Упевненість і ще раз упевненість!» — закінчив Геббельс під скажене ревіння есесівців.