Операція-відповідь, стр. 35

Гарц записав прізвище і сказав:

— Він іде в Росію особливим шляхом — буде Колумбом цього шляху. Людина він хоробра?

— Готовий до всього.

— Фізично сильний?

— Атлет.

— Чудово. Спеціально ним тепер, і займіться. Школу днів на десять доведеться лишити. Завтра привезіть сюди вашого хороброго: готуватимете його до подорожі.

Наступного дня Суботін привіз у Мюнхен Гарасима Баркова.

Вони пройшли до Гарца, і той буквально засипав курсанта питаннями. Барков витримав цей натиск спокійно, відповідав коротко, чітко і навіть трохи ліниво. Суботін помітив, що Гарц не витримує холодного погляду курсанта.

Нарешті Гарц припинив розпитування і, помовчавши, сказав:

— Операція, яка вам доручається, організаційно і технічно продумана ідеально. Але риск є риск. Можна і загинути. Чи готові ви до цього?

— Я вже давно готовий… та щось досі не гину.

Гарцу відповідь явно сподобалась, він глянув на курсанта з цікавістю і повагою.

— Добре. Ідіть у свій номер. Він поруч з моїм.

Не встигли Барков і Суботін розкласти речі у своєму двокімнатному номері, як до них прийшов Гарц у супроводі високого, неохайно одягненого чоловіка. Гарц вказав своєму супутникові на Баркова.

— Підходить?

Той оглянув курсанта з ніг до голови.

На це Барков реагував цілком байдуже: стояв у вільній позі, втупившись сірими, немигаючими очима в незнайомця.

— Так, цілком, — відповів той. Гарц підштовхнув Баркова до незнайомця.

— От і добре! Знайомтесь, містер Барков. Це — винахідник. Так ви його й називатимете: «містер винахідник». Він сконструював чудову машину, а ви перший випробуєте її. — Потім Гарц відрекомендував «винахідникові» Суботіна. — Це старший інструктор школи Іван Іванович. Він простежить за підготовкою.

Не звертаючи уваги на слова Гарца, «винахідник» все ще розглядав Баркова.

— Ви вмієте плавати?

— Вмію.

— Добре?

— Досить пристойно.

— Тоді не гаятимемо часу.

Гарц пішов. Суботін, Барков і «винахідник» попрямували в іншу кімнату і тут одразу почали проводити підготовчі заняття. «Винахідник» розповів про свій апарат, в якому одна людина може пропливти під водою досить велику відстань. Людина сідає всередину невеликої торпеди, яку випускають з зануреного підводного човна. Торпеда має власний електричний двигун і відповідні прилади для руху в заданому напрямку. Апарат уже випробувано, він показав чудові якості і гарантує цілковиту безпеку для людини, що ним користується.

Барков слухав усе це байдуже. Зрештою, це почало дратувати «винахідника», і він спитав:

— Чи вас цікавить це хоч якоюсь мірою?

Барков посміхнувся.

— Що значить цікавить чи ні? Мені накажуть, і я виконаю.

— Але ж повинна бути хоч якась особиста зацікавленість справою! — здивовано промовив «винахідник» і, помовчавши, почав пояснювати далі.

З усього, що він говорив, для Суботіна важливе було тільки одно: «винахідник» кілька разів підкреслив, що на підготовку операції відведено лише п’ять днів і що вчитися доведеться дуже наполеглива.

Навчання провадилося щоденно з дев’ятої годили ранку до другої години дня. Потім — обід, і з п’ятої години навчання тривало до пізнього вечора.

Гарасим Барков виявився здібним учнем. Він добре оволодів технікою керування торпедою і вже на третьому занятті відповідав без запинки на всі питання «винахідника».

Гарц у ці дні не з’являвся.

Через чотири дні разом з «винахідником» прийшли два офіцери морської служби. Вони розглядали Баркова так, ніби хотіли його купити. Після огляду всі рушили в номер Гарца.

Ця нарада була, звичайно, найважливішою. Тут Суботін дізнався про суть задуманої операції, Гарасима Баркова збирались висадити з підводного човна біля узбережжя Латвії, поблизу порту Н. Шпигун повинен був підпливти до берега і затопити торпеду, йому доручалося вчинити диверсію в порту. Після того, як Барков виконає завдання, він мусив через Литву пробратися у Східну Німеччину і прийти за умовленою адресою. Звідти його мали переправити у Західну Німеччину. Висадити диверсанта було намічено між десятим і п’ятнадцятим числами. Точний строк залежав від погоди. Справа в тому, що під час шторму торпеду не можна було випускати. Суботін вирішив, що досить попередити своїх про район, де закидатимуть диверсанта, і там буде встановлено пильне спостереження за морем: підводний човен не проскочить, і прикордонники охотитимуться не за торпедою, а за самим човном. Значить, його обов’язок — негайно оповістити про рейд підводного човна.

Після наради Суботін пішов погуляти в місто. Повертаючись у готель, він вибрав хвилину, коли біля газетного кіоска не товпились покупці, і підійшов до нього.

В кіоску сиділа Амалія Штерн. Даючи Суботіну газети і журнали і одержуючи від нього гроші, вона з байдужим виразом на обличчі вислухала все, що їй сказав у кількох фразах Суботін, і ледве помітно кивнула головою. Замість відповіді вона тихо промовила: «Анна Лорх уже дома».

В своєму номері Суботін застав Гарца, «винахідника» і морських офіцерів. Барков поспішно складав свої речі.

— Де ви швендяли? — роздратовано спитав Гарц.

— Просто пішов прогулятися. Купив газети. Навчання ж закінчилось?

Гарц одвернувся і знову почав розмовляти з «винахідником». Офіцери нетерпляче ждали біля дверей, поглядаючи на Баркова. Незабаром офіцери і Барков поїхали.

Гарц був страшенно злий. Суботін насторожено придивлявся до нього, намагаючись здогадатися, в чому справа. Незабаром усе з’ясувалось… Гарц одержав шифровку від вищого начальства, в якій повідомлялось, що два агенти гамбурзької школи, яких було послано на Україну, зазнали провалу, У шифровці підкреслювалось, що провали є наслідком поганої підготовки агентури, і особисто на Гарца покладалась відповідальність за роботу мюнхенської школи.

— Я і так відповідаю за школу! — роздратовано казав Гарц. — Але ж не можу я сам виконувати завдання замість курсантів!..

Гарц розумів: оправа не тільки в тому, що школа погано готує агентів. Він взагалі всіх переміщених осіб вважав людьми ненадійними. Одержана шифровка підтвердила його думку; зараз навіть Суботін викликав у нього недовір’я.

— Має бути якийсь порядок! — сердито вичитував Гарц. — Гуляти, звичайно, вам не забороняється, але я повинен знати, де мій співробітник у будь-яку хвилину. Надалі прошу вас пам’ятати про це.

У другій половині липня Суботін дістав наказ підготувати шість курсантів до стрибків з парашутом. До складу цієї групи він включив фізично найслабших курсантів.

Коли по них приїхав автобус, «пан голова» Баришев виголосив прощальну батьківську промову. Ледве стримуючи посмішку, Суботін слухав його бундючні слова про Росію, яку треба звільнити від ярма комуністів.

— Те, що вдень і вночі мучить мене як священна мрія, — походжаючи по кабінету, говорив Баришев, — незабаром здійсните ви. Заздрю вам! Ви ступите на російську землю. Ви з’явитесь там як перші вісники майбутнього визволення Росії від комуністичного кошмару. Як би я хотів бути на вашому місці! Але нічого, те, що би робитимете там, ми робимо тут. У нас з вами спільна боротьба і спільна велика мета.

Курсанти слухали неуважно. Суботін помітив, що на обличчі невдахи-письменника Костянтина Ганецького був вираз розгубленості і навіть переляку.

— Нехай же перед вами тремтять від страху пани комісари! — кричав Баришев. — З вашою допомогою ми дізнаємося, де розташовані їхні аеродроми, важливі заводи. І настане час, коли по цих об’єктах буде завдано такого удару, що від них лишиться тільки мокре місце! А ви повернетесь на Захід, де вас чекатимуть особисті поточні рахунки в солідних банках. Солідними будуть і суми. Герої зробили свою справу і можуть жити, не відмовляючи собі ні в чому…

Закінчивши промову, Баришев натиснув кнопку дзвінка, і в кабінет увійшла жінка з підносом, заставленим чарками з коньяком.