Операція-відповідь, стр. 31

Суботін дивився вслід жінці, яка віддалялась, і серце його радісно калатало.

Газетний кіоск стояв трохи осторонь входу в готель. Суботін підійшов до нього, вибравши хвилину, коли не було покупців. У кіоску сиділа Наташа Посельська. Пізнати її було важко: волосся іншого кольору, інша зачіска, обличчя яскраво нафарбоване. І все-таки це була вона. Наташа, кокетливо посміхаючись, подала йому газету, одержала гроші і тихо промовила:

— Шифр номер три. Тут кожного дня буду я або Амалія Штерн. Ми двоюрідні сестри. Живу в неї. Гамбургерштрасе, п’ять, квартира чотири.

— Сьогодні зустрічався з Хауссоном. Завтра вранці мене повезуть. Куди і навіщо — не знаю, — сказав Суботін, перегортаючи журнали на прилавку.

— Бажаю успіхів. До побачення, — Наташа посміхнулась.

Суботін прийшов додому, розгорнув газету на третій сторінці і в третій колонці, в третьому абзаці, застосовуючи шифр, прочитав:

Суботін посміхнувся; молодець Ричагов.

41

Кінчається ще одна довга осіння ніч. Ричагов встав з-за стола і розсунув штори. За вікном — сіра імла. Ледве видно будинки напроти, з відчиненої кватирки потягло холодом. Ричагов мерзлякувато зіщулився і знову сів до стола.

Починаючи з того дня, коли Суботін пішов на Захід, Ричагов ночував у кабінеті, та й спав він не більше трьох — чотирьох годин. Іноді і міг би поспати довше, але не спалося. Як тільки починало розвиднюватись, Ричагов зіскакував з розкладушки і хапався за телефон.

— Вузол зв’язку?.. Ричагов. Доброго ранку. Що-небудь є?.. Так… Так… Спішно до мене.

І починався новий день, сповнений величезного нервового напруження.

…Наївно думати, що така операція — справа одного Суботіна. Плани таких операцій, як правило, виконуються багатьма людьми. В центрі операції — головний виконавець, але йому допомагають незримі помічники, без яких він не зміг би діяти.

Зараз Ричагов з нетерпінням чекав донесень з вузла зв’язку. Він схилився над столом, на якому була розстелена карта, дуже схожа на метеорологічну. В центрі її — Мюнхен. А від Мюнхена, заглиблюючись на схід, відходили концентричні півкола, перетнуті ламаними радіальними лініями. Дорого дали б за цю карту Хауссон і його начальники, бо вона розкриває весь план операції.

Але ж Ричагов не знав раніше, що Суботін опиниться в Мюнхені… Відразу після переходу Суботіна в Західний Берлін для Ричагова настала гаряча пора. З хвилюванням і тривогою стежив він за ходом операції по звільненню лейтенанта Кованькова і одночасно розробляв план дальших дій. Ричагов був готовий до будь-яких несподіванок. Адже з Суботіним усе могло трапитися. Він міг опинитися не в Мюнхені, а скажімо, в Гамбурзі. А тому в плані був і Гамбург. Але треба віддати належне Ричагову: докладно вивчивши обстановку, він у переліку можливих варіантів під номером першим поставив Мюнхен.

Безліч різних подробиць заздалегідь підказали Ричагову правильне рішення.

І коли хід подій це рішення підтвердив, залишалось тільки правильно розставити людей і організувати вузли зв’язку. Підібрати учасників операції допомогли німецькі товариші, які знали в Мюнхені багато надійних людей. Ричагов розумів, що вирішальне значення має зв’язок з головним виконавцем. Тому кожен встановлений ним вузол, крім того, що сам був надійним, ще хитро перестраховував чи дублював інший. Полковник Сьомін особливо причепливо розглядав план саме з цього боку.

«Суботін, — казав полковник, — досить надійна людина. Але якась незначна помилка в організації зв’язку може звести нанівець всі його зусилля».

Повертаючись у свій кабінет від полковника, Ричагов не один раз обмірковував усе заново.

На скандальну прес-конференцію Ричагов прийшов разом з Дірявою Копилкою. Стіссен не хотів іти. Але Ричагову він був дуже потрібен: з’явитися на прес-конференції одному було до деякої міри рисковано.

Проте скандал, який несподівано зчинився, винагородив Стіссена за його поступку Ричагову. Він буквально бігав по залу з своїм фотоапаратом.

— Спасибі тобі, бельгійська подружко! — дякував він згодом Ричагову. — Зроблено три чудових плівки. І, крім того, кілька знімків, за які мені добре заплатить сам Мокриця. Хо-хо! Я сфотографував Хауссона в момент вибуху бомби. Вигляд у нього був, наче в монашки, з якої на вулиці зідрали спідницю. Хо-хо!

Ричагов зумів зацікавити Стіссена і дальшою долею російських офіцерів і з його допомогою одержав дані, які підтверджували, що капітана Скворцова везуть у напрямку Мюнхена….

Так, перша частина плану була реалізована блискуче. Журналісти, які знудьгувалися за сенсаціями, рознесли на весь світ скандальну пригоду на прес-конференції. Відіграв тут свою роль і одвічний вовчий характер дружби західних країн; англійці, наприклад, описували цей скандал з особливою зловтіхою.

Радянське командування негайно заявило енергійний протест і зажадало звільнення лейтенанта Кованькова, якого було викрадено. І вже наступного дня його звільнили. Що ж до Скворцова, то в протесті зазначалося, що цей капітан утік на Захід, боячись покарання за вчинені ним злочини. Радянське командування вимагало видати капітана Скворцова, як такого, що підлягає суду. Американське командування на це не пішло. Воно повірило в Скворцова. А Ричагову тільки цього й треба було…

У ті дні Ричагова найбільше непокоїла доля Посельської: він побоювався, що її просто «усунуть», як небажаного свідка. І тоді Ричагов сам востаннє зіграв роль журналіста, зустрівся з Наташею і направив її в Мюнхен до надійної людини…

У кабінет Ричагова ввійшов високий сутулий чоловік. Він втомлено посміхнувся.

— Не спиться?

— Від кого донесення? — швидко спитав Ричагов. — Від Посельської.

Ричагов мало не вирвав у нього з рук папірець.

Наташа повідомляла про свою першу зустріч з Суботіним, про те, що завтра його повезуть, але куди і навіщо — невідомо.

— Як це невідомо? — розсміявся Ричагов. — Хауссон потягнув його за собою в школу. Порядок! Повний порядок!

42

Рівно о дев’ятій годині ранку по Суботіна заїхала машина. Шофер, парубок атлетичної будови, назвав себе Жаном. Говорив він німецькою мовою дуже погано.

Усю дорогу шофер мовчав. Суботін, сидячи поруч, спитав, чи далеко їхати. Шофер удав, ніби не почув питання.

За містом машина розвинула велику швидкість — близько ста п’ятдесяти кілометрів на годину. Суботін визначив, що вони їдуть на південний захід від Мюнхена. Він запам’ятав кілька характерних прикмет місцевості, по якій проходило шосе. Коли проїхали близько п’ятдесяти кілометрів, шофер зменшив швидкість і через кілька хвилин повернув ліворуч на майже неїжджену грейдерну дорогу. Машина вискочила на гору. Внизу розстелялася широка рівнина, що закінчувалась чи то лісом, чи, може, великим парком. Над деревами височіла готична башта. Туди й вела дорога.

Біля під’їзду замку Суботіна зустрів худорлявий рухливий чоловічок у цивільному, який добре володів німецькою мовою. Він назвав себе комендантом об’єкту. Звелівши шоферові віднести речі, комендант провів Суботіна на другий поверх, показав його кімнату і, вищиривши жовті дрібні зуби, промовив:

— Почувайте себе як вдома.

— Я хочу побачитись з майором Хауссоном, — суворо сказав Суботін.

— На жаль!.. — обличчя коменданта відразу стало пісним. — Я нічого цього не знаю, моє діло — кімнати, харчування, транспорт… До речі, якщо вам треба буде вийти з кімнати, натисніть ось на цю кнопку. Вас проведуть куди слід. — Він підморгнув Суботіну і взявся за ручку дверей. — На все добре, відпочивайте з дороги, — і в ту ж мить зник.