Слово після страти, стр. 78

16

Якби мені хто сказав, що я побачу одного з главарів фашистської злочинної камарильї Генріха Гіммлера і навіть розмовлятиму з ним, я б ніколи не повірив і назвав би його божевільним. Я і всесильний рейхсфюрер СС, шеф німецької поліції, катюга з катюг,.. Такого навіть уявити не можна.

День 21 липня 1943 року почався як звичайно: підйом, аппель. Блокфюрер Ауфмейєр прийняв рапорт блокельтестера Пауля, двічі пройшовся вздовж строю, перераховуючи в’язнів, розписався в рапортичці і пішов на центральний аппельплац доповісти рапортфюрерові. Ми залишилися стояти в строю, поки не закінчиться розвод. Минув час аппеля, а сирена чомусь не сурмила відбій. Ми губилися в здогадах. Очевидно, щось сталося незвичайне.

Ще більше насторожило всіх те, що рапорти від блокфюрерів цього разу приймав сам начальник табору Рудольф Гесс, а це вже було незвичайним. Як дізналися ми потім, прийнявши рапорти, Гесс вишикував на центральному аппельплаці усіх блокфюрерів та офіцерів есесівської охорони і повідомив, що в табір прибуває сам рейхсфюрер Гіммлер. Після цього він довго інструктував своїх підлеглих, як треба підготуватися до зустрічі високого гостя. Рейхсфюрер любив спостерігати табір у дії. Звідси й вимоги: залізна дисципліна, чіткість у всьому, ідеальна чистота. Треба, щоб у рейхсфюрера залишилося враження про Освенцім як про зразковий табір. Після цього Гесс дав вказівку відправити арбайтскоманди на роботу, а всі інші в’язні повинні навести в таборі ідеальний порядок і чистоту. Прибирання треба було закінчити до дванадцятої години дня, бо о тринадцятій уже прибуває Гіммлер.

Невдовзі до нас прибіг захеканий Ауфмейєр. Він наказав виділити на кожну шлафзалу по сто в’язнів, а решта прибиратиме територію табору.

Плюгавий Вацек дав команду штатним прибиральникам вийти із строю. До них додали ще вісімдесят чоловік, і робота почалася. Керували прибиранням шлафзалів німецькі кримінальні злочинці. Палиці гуляли по наших спинах без розбору і поблажливості. Ми трудилися в поті чола, буквально вилизуючи всі закапелки.

Що-що, а чистоту німці любили. Поруч із штабелями трупів, по-хазяйському складених і посиланих хлоркою, можна було побачити акуратно підстрижені декоративні чагарники й газони, розкішні клумби квітів, рівні, як тенісний корт, майданчики й доріжки, посипані пісочком, численні таблички, розмальовані олійними фарбами, розписані вигадливими шрифтами на багатьох мовах. Усе це зроблено зі смаком, скрізь ідеальна чистота й порядок, хоч туристів запрошуй, бракувало тільки гойдалок і фонтанів. Якби не крематорії, не сморід, не огорожі з колючого дроту, не вишки з кулеметами, не похмурі будівлі блоків і не їхні мешканці, схожі на привидів, що вийшли з пекла, зовні Освенцімський табір можна було б прийняти за фешенебельний санаторій.

Звістка про те, що прибуває сам Гіммлер, поширилася блискавично. В’язні принишкли, похнюпились. Усі ми розуміли, що від цього візиту добра не жди. Гіммлер в Освенцімі бував не раз, і після кожного його візиту комбінат смерті збільшував оберти, зростали темпи винищення людей.

Шість годин ми працювали не розгинаючись. Нарешті о дванадцятій дали команду припинити роботу і всіх в’язнів вишикувати перед блоками. У таборі запала зловісна тиша. Навіть вартові на вишках перестали ходити.

Гіммлер і його свита прибули спеціальним поїздом — паровоз і чотири броньовані вагони. Один вагон займав Гіммлер, другий — його свита, а в інших двох була охорона.

У цій поїздці Гіммлера супроводжували начальник поліції, він же начальник імперської служби безпеки (СД) обергрупенфюрер СС Ернест Кальтенбруннер; начальник управління шпигунства і диверсійної служби, або, як він тоді називався, начальник VI Головного управління імперської безпеки бригаденфюрер СС Вальтер Шелленберг; начальник Головного адміністративно-господарського управління військ СС обергрупенфюрер Освальд Поль; начальник відділу IV Б-4 управління СС штандартенфюрер Адольф Ейхман; шеф есесівських диверсантів, або, як його тоді називали, начальник VI Управління гауптштурмфюрер СС Отто Скорцені та інші високопоставлені чиновники.

Спершу з вагонів висипала особиста охорона Гиммлера і вишикувалася вздовж залізничної платформи. Перед тим, як Гіммлер ступив на територію табору, охорона зайняла всі блоки, майстерні, доріжки, майданчики. Уздовж усього маршруту на невеликій відстані один від одного стояли автоматники.

О другій годині дня напруження досягло апогею. В’язні вже дві години стояли перед блоками по команді «струнко». Дехто не витримував несамовитої спеки і падав. Таких негайно односили в туалетну кімнату.

Гіммлер вирішив пройтися по табору пішки: він любив цей табір, як ніякий інший. Не відповідаючи на цілі хори «ахтунгів» і «хайлів», середня на зріст кривонога людина з обличчям дрібного крамаря в білій есесівській формі неквапливо пройшла крізь ворота табору. Поруч дріботів засапаний Гесс, якому важко було носити в липневу спеку свою двохсоткілограмову тушу. Та й не звик він ходити пішки. За Гіммлером суцільною стіною йшли генерали й офіцери з його свити. Процесію замикали з десяток освенцімських офіцерів, серед них — начальник крематоріїв Молл, головний лікар Менгеле, начальник табірного гестапо Богер, рапортфюрер Бунтрок та інші.

Гіммлер пильно вдивлявся в усе, що зустрічалося по дорозі.

— Тільки в Освенцімі я відпочиваю по-справжньому і відчуваю себе спокійним [57], — сказав він Гессу в глибокій задумі.

— У нас тут гарно, спокійно...— відповів Гесс.

Біля самих воріт, праворуч, як іти в табір, росла єдина на весь табір берізка. Побачивши її, Гіммлер зупинився, на його камінному, непроникному обличчі виморщилося щось схоже на посмішку.

— Підросла красуня,— сказав він.— Дивіться, щоб за нею був належний догляд.

— Я, гер рейхсфюрер, особисто стежу за тим, як доглядають берізку,— поспішив запевнити Гіммлер а лагерфюрер, радіючи, що шеф сьогодні в доброму гуморі.

Гіммлер виявив бажання почати огляд табору з карантинних блоків. Уся свита попрямувала до нашого блока.

Ще не було видно начальства, а наш блокфюрер стояв напоготові. Пролунала команда «мютцен ап!» — дві тисячі шапок вдарилися об стегна невільників, утворивши громоподібний звук. Усі завмерли, боючись не те що ворухнутися, а навіть дихнути. Нарешті десь попереду, за рогом сусіднього четвертого блока, гаркнуло «ахтунг», і слідом за цим з’явився блискучий почет.

Ауфмейєр переляканим голосом вигукнув «ахтунг!» і, карбуючи крок, рушив назустріч Гіммлерові, щоб віддати рапорт. Щойно він устиг викинути праву руку для нацистського привітання і вигукнути «гер рейхсфюрер...», як Гіммлер нетерплячим помахом руки обірвав рапорт і швидко підійшов до вишикуваних в'язнів. За ним підбіжки рушила свита. Здалеку замелькали високі картузи з орлами на туліях і черепами на кокардах, світло-голубі мундири генералів з яскраво-червоними лампасами на галіфе і темно-зелені мундири есесівців рангом трохи нижче. На сонці заблищали гудзики, пряжки ременів. Наближався урочистий похід сатанинської гвардії з самим люцифером на чолі.

Он він, у білому мундирі, наче біла ворона у зграї чорних круків, у білих рукавичках, поблискує скельцями окулярів, майже до половини закритих козирком насунутого на лоба картуза. Генерали улесливо зазирають йому в обличчя, за ними товпляться ті, в кого нижче звання. А він іде, всесильний, всемогутній, іде й, мабуть, землі під собою не чує.

Гіммлера я впізнав одразу. Річ у тому, що в гестапівській тюрмі Кракова в кабінеті Крауса висіло два портрети — Гітлера і Гіммлера. Під час допитів вони весь час були перед моїми очима і врізалися в пам’ять назавжди. Правда, на портреті Гіммлер виглядав молодшим і на носі в нього були не окуляри, а пенсне.

Живого Гіммлера я розглядав з гострою цікавістю. Він був середній на зріст, мав короткі, криві ноги і довгі клішняві руки. Білий мундир щільно облягав його сутулувату спину і неширокі похилі плечі. Вилицювате, ще не старе, але вже брезкле обличчя, відстовбурчені вуха, крючкуватий ніс. Звертали на себе увагу одвислі рожеві щоки, трикутні вусики, вузеньке підборіддя і глибоко посаджені колючі очиці-гудзички — маленькі чорні зіниці в оточенні зеленуватого болотця. Випещене непроникне обличчя зберігало сліди надмірної косметики. Це було ординарне обличчя — з тих, які щодня зустрічалися тисячами. І здалеку, і зблизька Гіммлер виглядів непоказним серед своєї свити. Доводилося тільки дивуватися, як така ординарна людина могла виприщитися на такій високій посаді, зосередити в своїх руках таку величезну владу і тримати в страху десятки мільйонів людей, поза всяким сумнівом набагато розумніших і здібніших за нього.