Пригоди Румцайса, стр. 28
— А ти питався Волшовечека? — крикнув навздогін йому Румцайс.
Мельник не відповів. Тільки показав рукою, щоб Румцайс облишив оті свої лісові повчання.
Тим часом, як мельник біг до лісового озера, Румцайс розглянувся у млині і побачив, що підлогу хтось ніби покропив водою. Мокра доріжка вела сходами вниз, до борошняних засіків під жорнами.
— Є там хто внизу? — крикнув Румцайс.
Ніхто не відповів.
Румцайс опустився сходами і почав простукувати засіки.
Перший озвався глухо: був повний намеленого борошна. Та коли Румцайс підняв ляду на другому, він побачив: на голому дні щось лежить. То був шматок тіста, але воно дихало, немов бродило.
— Дуже мені дивно, щоб отут тримали тісто! — промовив Румцайс.
Він устромив у тісто мізинець, і за нього враз щось ухопилося.
— Пусти, Волшовечеку, це я, — спокійно сказав Румцайс і зробив у тісті маленьке віконечко, щоб водяник міг визирнути. Питати нічого не треба було. Волшовечек одразу розповів:
— Це все мельник! Заманулося йому більше води на колесо, а я не дав. Тоді виманив він мене на сухе місце, упіймав личаною мотузкою і взяв води, скільки схотів. А потім кинув мене сюди, у засік. Тепер має собі на млинці, а я тут пропадаю!
Та на цих словах ляда над головами в них бухнула, і на неї впав важкий засув. Це зробив мельник, який повернувся від лісового озера.
— Тепер ви у мене там обидва. І води в мене завжди буде стільки, скільки я схочу!
Румцайс подивився вгору, подивився вниз і спокійно промовив:
— Було б шкода, мельнику, якби я тобі розвалив млина силою. Краще я у тебе посиджу.
Мельник приладнав іще замок на ляду і, заспокоєний, пішов собі. Та тільки-но прорипіли його кроки по сходах нагору, кивнув Румцайс Волшовечеку і сказав:
— Спершу я, а потім ти.
І він постукав п'ятою, але не міцно, як трамбовкою, а так, ніби вистукав якийсь знак.
Коли минуло вже шість хвилин, а Румцайс не повертався, мовила Манка Ціпісекові:
— Ану біжи та поглянь обережненько на заставки біля озера.
Біля заставок нікого не було, але по озеру пробігали хвилі.
Ціпісек придивився і прочитав на воді розбійницьке повідомлення: «Ціпісеку, витягни заставку на десять кілочків. Але гляди мені — тільки на хвилинку!»
Ціпісек так і зробив. З озера в ту ж мить ринула хвиля — здорова, наче хата. І побігла просто до нижнього млина. Ціпісеку оббризкало п'яти водою, і він ледве встиг одскочити.
Добігши до млина, хвиля розбилася об ґанок, облизала все навкруги своїм язиком, і трішки води увірвалося вниз, до комірки з борошняними засіками.
— Ну, тепер твоя черга, — мовив Румцайс водяникові Волшовечеку.
Для водяника тепер усе було просто. Він умочив пальці в воду і зробив ними кілька дивних рухів. Замок сам відімкнувся, засув спав, і вони опинились надворі.
Тут уже Волшовечек міг порядкувати водою, як хотів. Пустив він усю її на млинове колесо. І колесо закрутилось так стрімко, що аж вигоріло у втулках.
— Хотів ти багацько води, от і дістав, — сказав Волшовечек мельникові.
А мельник стояв там і бив шапкою об землю, бідкаючись, що його млин мало не згорів од води.
Відніс Румцайс Волшовечека до лісового озера й кинув у воду. Водяник скликав до себе коропів, ті пооб'їдали з нього тісто, і він знову став такий, як і був.
Потім Румцайс витер долоні об штани, узяв Ціпісека за руку і п'ятою вистукав Манці сигнал, що вони вже йдуть додому.
14. Як Румцайс рятував Волшовечека
Ішов Румцайс понад лісовим озером. На мілинці під берегом сидів водяник Волшовечек і позирав, як вітер ворушить кущі лепехи.
— Це мені, Румцайсе, не подобається, — мовив він. — Коли лепеха ріже листям воду, завжди трапляється якась неприємність.
Румцайс, тримаючись за кущі, одразу ж спустився до прибережної трави.
— Якщо хочеш, я тобі тут посторожую.
Але Волшовечек відповів, що водяникам не годиться доручати комусь свої справи.
Румцайс підвівся з трави і пішов собі далі лісом. Був він уже десь на півдорозі, коли зустрів трьох знайомих їчинців.
Попереду сунув їчинський пивовар Куле. Гладкий був, як казан, і куди ступав, там аж земля двигтіла. В руці Куле ніс вершу з гострим плетеним кінцем.
За пивоваром вистрибував Шпанігель, що тримав на ринковому майдані крамницю з сукнами та іншим крамом. Через плече він ніс дерев'яну лопату.
Останнім дибуляв Коритко — пономар із церкви святого Якуба. Він не ніс нічого, але весь пропах ладаном після недавньої служби в церкві.
— Куди це ви? — запитав у них Румцайс.
Вони сполошилися, але потім пивовар Куле видушив із себе:
— Та хочу повернути вершу поромникові, який живе за горою. Шпанігель іде віддати мельнику лопату. А Коритко просто так причепився, щоб подихати лісовим повітрям після свого кадила.
Чом би Румцайсові їм не повірити? Пропустив він їх дорогою повз себе, а сам подався додому. В печері було тихо, тільки вогонь на кострищі позирнув на Румцайса, коли той сів за стіл.
Манка на ту пору пішла в Їчин попитати на юшку корінців, які не ростуть у лісі.
Ціпісек грався з кремінцями над потічком.
Румцайс посидів якусь хвилину, коли раптом прибігла задихана Манка.
— Ой, Румцайсе! — кричала вона вже від десятого дерева. — Йшла я повз бондаря Фейфера, а він там збиває діжку, як хижу. Я в нього: «Нащо така здорова?» А він: «На рибу, яку Куле принесе з лісу!»
— Куле варить пиво рідке, а збрехав мені густо, — хитнув головою Румцайс.
А тут уже й Ціпісек біжить. Із долонь склав ставочок і несе в ньому рибку. Рибка тріпочеться, як на тривогу.
Румцайс тільки зиркнув на неї, так уже й знав усе.
— Це рибка-посланець, яку Волшовечек випускає, коли озеру загрожує біда, — мовив він.
— Це щоб ви йшли, — сказала Манка.
Подала вона Румцайсові пістоль, і вій разом із Ціпісеком вирушив до лісового озера.
А ті троє біля ставка вже почали своє нечесне діло. Пивовар Куле все заздалегідь обміркував.
— Ти ставай так, ти отак, а я отут, — звелів він.
І на цих словах поставив вершу під струмінь води, що лилася з-під заставок.
Шпанігель пішов вздовж берега, б'ючи дерев'яною лопатою по воді. Рибу це полохало, вона тікала подалі від такого гармидеру і прямісінько потрапляла у вершу.
А пономар Коритко стояв над заставками, побожно склавши руки, як на молитві, і благав на це зле діло благословіння.
Наловили вже дві повні верші риби і повисипали її у чоботи, що стояли на березі. Коли почали третю вершу, з глибини виплив водяник Волшовечек.
— Я вас утоплю! — закричав він.
Але ті троє відступили на три кроки від води.
— На сухому не втопиш! — вигукнув пивовар Куле. І через те, що з-під його важких ніг хлюпнула вода, відійшов іще на крок. Потім махнув рукою Шпанігелю, немов подаючи якийсь знак.
Крамар Шпанігель знав тридцять дев'ять хитрощів, якими користувався, коли продавав свої сукна. Та чом би йому не приберегти ще одненьку для водяника? Потяг він лопатою воду — і Волшовечек опинився на лопаті. Шпанігель швиденько витяг лопату з води, і Волшовечек виїхав на сухе.
Там на нього чекав пономар Коритко. Він став хрестити Волшовечека з усіх боків. А що пономар після останньої служби в церкві був свіжовисвячений, бідолаха Волшовечек за тією невидимою загорожею із хрестів зовсім застряг.
— Ну, тепер ми виловимо геть усю рибу в озері! — вигукнув пивовар Куле.
І вони знову взялися до роботи. І лопатою, і вершею. Риба так і текла у вершу. Чобіт уже не вистачало, і вони пхали її в кишені.
Водяник Волшовечек сумно позирав на все це, сидячи за невидимою огорожею із хрестів. Тільки й того, що витяг рибку-посланця, яку водяники носять у жилетній кишені. Він кинув її в озеро і прошепотів услід:
— Прошмигни повз вершу, і мерщій потічком до Румцайса!
Коли Румцайс із Ціпісеком крадькома прийшли до озера, воно було майже порожнє. Румцайс швидко зміркував, що й до чого, і тихенько мовив до Ціпісека.