Габрієла, стр. 72

— Що не можна?

— Ходити босою. Ти тепер сеньйора.

Вона злякалася:

— Не можна ходити босою?

— Не можна...

— А чому?

— Ти — сеньйора, досить заможна, посідаєш досить помітне становище у суспільстві.

— Ні, сеньйоре Насібе, я просто Габрієла...

— Я буду тебе виховувати,— він взяв її на руки і відніс до ліжка...

— Красунчик...

В порту натовп галасував і аплодував. Раптом, невідомо звідки, у повітря злетів фейєрверк. Барвисті вогні іскрилися у вечірньому небі, ніч, здавалося, відступила, світло фейєрверка освітлювало шлях драгам. Росіянин Яків був такий збуджений, що почав розмовляти своєю рідною мовою. Буксири увімкнули сирени, вони заходили в порт.

РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ. Місячне світло Габрієли (можливе, дитина, а можливо, дочка народу, хіба відомо?)

Пісня Габрієлиного товариша 

Про натхненного поета, що веде боротьбу із нікчемними грошовими турботами 

— Доктор Аржілеу Палмейра, наш талановитий, видатний поет, гордість баїйянської літератури — рекомендував не без гордощів Доктор.

— Поет, гм...— Полковник Рібейріньйо поглядав на Аржілеу з недовір'ям: ці поети, як правило, були досить спритними здирниками.— Дуже приємно...

Натхненний поет — величезний на зріст, огрядний, п'ятдесятирічний чоловік, білявий мулат, досить пом'ятий, з широкою усмішкою, що відкривала золоті зуби, з лев'ячою гривою, одягнений у смугасті штани і, не зважаючи на неймовірну спеку, в піджак і жилет чорного кольору, поводився немов сенатор, що відпочиває від справ і, з усього видно, давно вже звик до подібного недовір'я неотесаних провінціалів стосовно муз і їхніх обранців. Він дістав візитну картку з жилетної кишені, відкашлявся, щоб привернути до себе увагу всього бару, і мовив громовим голосом:

— Бакалавр юридичних і соціальних наук, тобто дипломований адвокат і бакалавр літератури. Громадський прокурор округи Мундо-Ново в баїйянському сертані. До ваших послуг, любий сеньйоре!

Доктор вклонився, простягнув картку здивованому Рібейріньйо. Фазендейро намацав окуляри і прочитав:

АРЖІЛЕУ ПАЛМЕЙРА,

БАКАЛАВР ЮРИДИЧНИХ

ТА СОЦІАЛЬНИХ НАУК

І БАКАЛАВР ЛІТЕРАТУРИ,

ГРОМАДСЬКИЙ ПРОКУРОР,

ПОЕТ-ЛАУРЕАТ,

АВТОР ШЕСТИ КНИГ,

ВІДЗНАЧЕНИХ КРИТИКОЮ,

_{Мундо-Ново-Баїйя Парнас}

Рібейріньйо зніяковів, підвівся зі стільця і мовив, затинаючись:

— Ну що ж, дуже приємно, сеньйоре... До ваших послуг...

З-за плеча фазендейро Насіб прочитав текст візитної картки, і на Насіба він також справив враження. Араб похитав головою:

— Оце так!

Поет не любив марнувати час надаремне; він поклав на стіл великий шкіряний портфель і почав його відмикати. Серед провінційних міст Бразілії Ільєус був одним з найбільших, і Аржілеу ще мав зробити чимало візитів. Він дістав паку квитків на свій літературний вечір.

Видатний мешканець Парнасу, на превеликий жаль, залежав від матеріальних випадковостей цього дрібного, нікчемного світу, де шлунок бере гору над душею. Тому обранець муз володів досить виразним нахилом до практицизму і коли вирушав у турне з читанням своїх творів, то в кожному місті, де йому доводилося виступати, намагався отримати якомога більший зиск. Особливо, коли прибував у заможне місто, на зразок Ільєуса, де мешканці мали гроші. Тоді йому доводилося виявляти неабияку оперативність, аби створити хоч невеличкий резерв і тим самим компенсувати жалюгідні прибутки в інших містах, де зневага до поезії і нехтування літературними вечорами виявлялися у нетактовних вигуках і хряпанні дверима. Але, маючи дивовижну зухвалість, поет не складав зброї і за таких виняткових обставин. Він наполягав і майже завжди досягав успіху: хоча б один квиток, а таки продавав.

Прокурорської платні ледве вистачало на задоволення потреб численної родини і на цілу юрму підростаючих дітлахів. Родина була чималою,— а втім, не родина, а родини, бо їх щонайменше було три. Відомий поет через силу визнавав писані закони, які, можливо, були непоганими для простих смертних, але аж ніяк не влаштовували видатних осіб на зразок бакалавра Аржілеу Палмейра. Наприклад, закон про шлюб і закон, що карає багатоженців. Як міг справжній, істинний поет визнавати такі обмеження? Він зовсім не хотів одружуватись, хоча і жив уже близько двадцяти років з колись життєрадісною, а зараз постарілою Аугустою в своєму, так би мовити, основному будинку. Їй присвятив він свої перші дві книжки «Смарагди» і «Діаманти» (всі книжки Аржілеу мали назви коштовного або напівкоштовного каміння), а вона подарувала йому п'ятеро міцних дітлахів.

Не може обранець муз знатися лише на одній-однісінькій музі, він мусить оновлювати джерела свого натхнення. І він їх оновлював. Жінка, яку він подибував на шляху, незабаром ставала сонетом в ліжку. З двома іншими музами-натхненницями він створив нові сім'ї і надряпав нові книжки. Для Раймунди, квітучої молоденької мулатки-офіціантки, нині матері трьох його дітей, він написав «Бірюзу» і «Рубіни». «Сапфіри» і «Топази» своєю появою зобов'язані Клементині, вдові, невдоволеній своїм становищем, у якої народилися Геркулес і Афродіта. Звичайно, у всіх цих томах, присвячених головним музам, зустрічалися також рими, призначені іншим музам, трохи меншим. Можливо також, що існували й інші діти, окрім десяти усиновлених, зареєстрованих і наречених іменами грецьких богів і героїв, що відчутно впливало на самолюбство святих отців. Десяток ненажерливих здоров'яків Палмейра різного віку, а точніше дванадцять, бо двоє залишилось у Клементини від покійного чоловіка,— нелегко було прогодувати, бо успадкували вони міфічний апетит батька. Саме це, а також те, що поет любив змінювати обстановку і намагався познайомитися з новими краями, спричинилося до літературного паломництва в час судових канікул. Він вирушав у мандри з вантажем книжок і парою доповідей у величезній валізі чорного кольору, під вагою якої гнувся до землі найдужчий носій.