Габрієла, стр. 22
Про мистецтво плітки
Насіб засукав рукава сорочки і окинув поглядом відвідувачів у барі. Всі вони в цей час були переважно приїжджими, що прибули до міста ненадовго, а то й просто на базар. Було також кілька пасажирів з «Іти»,— вони тримали курс у північні порти. Постійних відвідувачів ще не було. Він підкликав Віко Фіно і забрав у нього пляшку португальського коньяку.
— Де це бачено? — обурився Насіб і підійшов з офіціантом до буфету.— Подавати різним забродам справжній коньяк?..— Він взяв іншу, зозні схожу пляшку, з такою самою етикеткою, в якій були змішані португальський і вітчизняний коньяки,— на цій суміші араб непогано заробляв.
— Але ж це для моряків, сеньйоре Насібе.
— Ну то й що? А в чому їхня перевага?
Справжній коньяк, вермут без домішків, нерозмішані портвейн і мадеру подавали лише постійним відвідувачам і друзям. Він ні на мить не міг залишити бар — офіціанти одразу починали робити все не так. Якщо за всім не стежити самому, то за якийсь час можна піти з торбами по світу. Насіб відімкнув касу. Сьогодні слід чекати чималої кількості відвідувачів, а значить, буде безліч різних розмов. Через від'їзд Філомени він зазнав не лише матеріальної шкоди і зморився, але й втратив душевний спокій, не зміг реагувати на велику кількість новин та належно в них розібратися, аби потім наодинці з друзями все проаналізувати. Новин безліч, а на думку Насіба, немає нічого приємнішого (хіба що окрім їжі та жінок), аніж обговорювати новини чи обмірковувати їх. Пліткарство — найвище мистецтво і найбільша насолода мешканців Ільєуса. Мистецтво, якому старі діви надали неймовірної довершеності. «Ось він, клубок отруйних гадюк»,— казав Жоан Фулженсіо, побачивши їх біля церкви в годину благословення. Але хіба ж не в «Папеларіа Модело» Жоана Фулженсіо, де він чаклував серед книжок, зошитів, олівців і ручок, збиралися місцеві «таланти» з не менш гострими, аніж у старих дів, язиками? Тут, як і в портових барах, як і під час гри в покер, розпускали плітки і гомоніли про всяку всячину. Якось Ньо-Гало передали, що точаться розмови про його пригоди в будинках розпусти. Він відповів своїм гугнявим голосом:
— Братику, я не звертаю на це уваги. Я знаю, що говорять про мене і що говорять про інших. Але я зразковий патріот і намагаюсь постачати їх темами для подібних розмов.
Плітки були основною розвагою міста. Оскільки ж не всі були власниками ангельського характеру Ньо-Гало, то інколи в барах виникали бійки, ображені вимагали сатисфакції, вихоплювали із-за ременів револьвери. Таким чином, мистецтво плітки не було безпечним, бо загрожувало розплатою.
Того дня чимало тем підлягало обговоренню. Та на першому плані стояла проблема мілини — складна і важлива проблема, пов'язана з найрізноманітнішими подіями: з тим, що пароплав «Іта» сів на мілину, з тим, що незабаром прибуде інженер, з тим, яких заходів вживав Мундіньйо Фалкан («Чого він хоче?» — обурювався полковник Мануел дас Онсас), і, нарешті, з тим, що полковник Раміро Бастос був дуже роздратований. Вже одного цього питання вистачало цілком, аби захопити всіх. А як забути подружжя акторів — красуню блондиночку і жалюгідного принца з обличчям голодного пацюка? Делікатна і чарівна тема, яка дасть матеріал для кепкування Капітанові і Жоану Фулженсіо, для саркастичних зауважень Ньо-Гало і викличе громовитий регіт. Тоніко Бастос, звичайно, почне упадати за балериною, але цього разу його випередив Мундіньйо Фалкан. Зрозуміло, що не через любов до танців привіз її експортер, притягнувши ще й дивакуватого чоловіка; він, мабуть, і проїзд їхній оплатив. Знову ж таки, завтрашній бенкет автобусної компанії. От би довідатись, чому запросили такого-то і не запросили такого-то! А свіжі жіночки в кабаре, ніч з Різолетою...
Ньо-Гало зайшов до бару мимохідь. О такій порі він, як водиться, сидів у податковому бюро.
— Я наробив дурниць, коли, повернувшись додому після прибуття «Іти», ліг спати і проспав до цього часу. Налийте-но чого-небудь, пора йти на роботу.
Насіб, як завжди, подав йому суміш вермуту з кашасою.
— Ну, як кривляко, га? — Ньо-Гало усміхнувся.— Ви були вчора чудовим, арабе, просто чудовим.— Потім він констатував: — Вибір жінок у нас помітно кращає, в цьому немає жодного сумніву.
— Я ще не зустрічав такої вправної молодички...— Насіб пошепки розповів подробиці.
— Не може бути!
З ящиком для чищення взуття з'явилось негреня Туїска; сестри Дос Рейс передали ним, що все в порядку, Насіб може бути спокійним. Надвечір вони пришлють таці з солодощами і закусками.
— До речі, про закуски,— дайте мені щось перекусити.
— Хіба ви не бачите, що в мене нічого немає? Буде лише ввечері. Від мене пішла куховарка.
Ньо-Гало саркастично зауважив:
— Чому б вам не найняти Машадіньйо або міс Піранжі?
Він натякав на двох відомих у місті гомосексуалістів. Перший був мулат Машадіньйо, пральник за фахом, винятково охайна, акуратна людина. Його ніжним рукам сімейні люди доручали полотняні і парусинові костюми, тонкі сорочки, крохмальні комірці. Другий — страшний негр, працював в пансіоні Кастано, вечорами ж його можна було зустріти на узбережжі моря, де він блукав у пошуках розпусних насолод. Хлопчаки швиргали на нього каміння і дражнили: «Міс Піранжі! Міс Піранжі!»
Після такої знущальницької поради Насіб розсердився:
— Пішли б ви... під купу гною!
— Туди я і йду. Буду вдавати, що працюю. Десь згодом я повернуся, і якби ви розповіли про вчорашню ніч — все до найменших дрібниць...
Бар поступово заповнювався людьми. Насіб побачив, як з боку набережної з'явились Капітан і Доктор. Вони йшли обабіч Мундіньйо Фалкана і про щось жваво розмовляли. Капітан жестикулював, а Доктор час від часу перебивав його. Мундіньйо слухав, схвально кивав головою. «Вони щось задумали...— вирішив Насіб.— Що, чорт забирай, робив експортер дома (адже він ішов саме звідти) в такий час в товаристві цих двох приятелів? Приїхавши сьогодні, після майже місячної відсутності, Мундіньйо мав би сидіти у своїй конторі, приймати полковників, обговорювати справи, скуповувати какао». Та вчинки Мундіньйо Фалкана не піддавались логіці, він все робив не так, як інші. Ось він крокує з незалежним виглядом і жваво сперечається про щось з двома товаришами, немовби на нього й не чекають серйозні справи, до мають бути негайно розв'язані, не чекають клієнти, у котрих обмаль вільного часу. Насіб залишив касу на Біко Фіно і вийшов на вулицю.
— Ну як, знайшов куховарку? — запитав Капітан, сідаючи за стіл.
— Обійшов увесь Ільєус. Хоч би на якусь натрапив...
— Коньяку, Насібе. До того ж справжнього! — гукнув Мундіньйо.
— І пиріжків з тріскою...
— Будуть лише увечері...
— Еге, арабе, що тут діється?
— Так можна розгубити клієнтуру. Ми поміняємо бар...— розсміявся Капітан.
— До вечора все буде. Я замовив у сестер Дос Рейс.
— Добре хоч так...
— Добре? Так вони ж три шкури деруть... Я зазнаю суцільних збитків.
Мундіньйо Фалкан порадив:
— Вам, Насібе, слід модернізувати свій бар. Дістати холодильник, щоб у вас завжди був під руками лід, сучасне обладнання теж не зашкодило б.
— Зараз мені потрібна куховарка...
— Випишіть із Сержіпе.
— А що робити, доки вона прибуде?
Стежачи за друзями, що мали змовницький вигляд, Насіб помітив задоволену посмішку Капітана, а також те, як раптово всі замовкли при його наближенні.
Підійшов Шіко Молеза з пляшкою вина на таці. Насіб сів за столик до друзів.
— Сеньйоре Мундіньйо, чим ви насолили полковнику Раміро Бастосу?
— Полковнику? Аж нічим. А хіба що?
Насіб стримано відповів:
— Та нічого, просто так...
Капітана зацікавили слова Насіба, і він поплескав його по спині:
— Розколюйся, арабе. В чому справа?
— Сьогодні я з ним бачився,— він сидів навпроти префектури, гріючись на сонці. Погомоніли про всяку всячину, я розповів йому, що сеньйор Мундіньйо приїхав сьогодні і що незабаром прибуде інженер... Старий прямо осатанів. Запитав, до чого тут сеньйор Мундіньйо, чого, мовляв, він пхає свого носа туди, де його ніхто не просить.