Країни свiту. Азія, стр. 58

У серпні 1991 р. був прийнятий Закон про державну незалежність Узбекистану, а 8 грудня 1992 р. молода держава затвердила Конституцію, яка проголосила Узбекистан президентською республікою. Її головою є президент, а органом законодавчої влади - однопалатний парламент, який називається Олій Мажліс. До складу країни входить Каркалпакська автономна республіка, яка має свої органи самоврядування.

Нині в Узбекистані мешкають 25 млн жителів. Переважну більшість у цій багатонаціональній країні становлять узбеки - 56,6 %. Поряд з ними проживають близько 2 млн каракалпаків, а також росіяни, татари, казахи, таджики, корейці та ін. Більшість віруючих належить до мусульман-суннітів, які, на відміну від мусульман-шиїтів, визнають сунну, або сукупність переказів про вчинки та висловлювання пророка Мухаммеда.

Ансамбль меморіально-культових будівель Шах-і-Зінда в Самарканді

Офіційною мовою у державі є узбецька.

Грошова одиниця в Узбекистані називається сум.

Столиця держави - Ташкент, де мешкають понад 2 млн жителів. До інших великих міст Узбекистану належать дуже давні Бухара, Самарканд, Ургенч, Коканд, а також столиця Каракалпакстану - Нукус. Ташкент вважається одним із найкрасивіших міст Середньої Азії. Він відомий ще з IV-V ст. до н. е. Але, на жаль, давніх пам’яток архітектури тут збереглося не дуже багато. Місто знаходиться у зоні катастрофічних землетрусів. Особливо сильний землетрус відбувся в 1966 році. Тоді старовинні будівлі Ташкента дуже постраждали, і місто було заново відбудовано протягом 60 - 70-х рр. минулого століття.

Надра Узбекистану багаті на корисні копалини. Тут видобувають мідь, срібло, золото, свинець, цинк, вольфрам, залізо тощо. Є великі запаси природного газу, сірки, озокериту, кухонної солі. До провідних галузей обробної промисловості належить виробництво азотних і фосфорних добрив, хімічного волокна, пластмас. Успішно розвивається машинобудування, здебільшого сільськогосподарське, а також електротехнічна, радіоелектронна, авіаційна промисловість, приладобудування, виробництво хімічного і нафтового обладнання. У легкій промисловості переважають бавовноочисні, бавовнопаперові, шовкові, харчосмакові виробництва.

Щоб виростити в Узбекистані з його посушливим кліматом будь-які культурні рослини, треба використовувати поливне землеробство. Перевага віддається таким сільськогосподарським культурам, як бавовник, тютюн і деякі олійні культури, наприклад сезам або кунжут. Крім того, вирощується багато рису, кукурудзи, джугару та інших зернових культур. У долинах розвинені плодівництво, виноградарство, овочівництво, вирощування баштанницьких культур, особливо знаменитих динь, найкращих за смаковими якостями у світі.

З давніх часів існувала легенда: якщо порушити спокій останків Тимура, похованого в Гур-Емірі, то на свободу вийде жахливий дух війни, втілений в особі жорстокого правителя Самарканда. Тоді на землі почнеться кривава війна, якої ще не знало людство, і вона триватиме, доки кістки великого завойовника не будуть знов поховані. Так сталося, що наприкінці 30-х рр. минулого століття радянські вчені вирішили дослідити поховання Тимура. Могила була відкрита, і невдовзі почалася Друга світова війна. Тривалий час учені працювали, щоб відновити справжній вигляд завойовника. Після реконструкції кістки знову поклали на старе місце і прикрили важкою плитою з чорного нефриту. Невдовзі відбулося святкування перемоги над фашизмом.

У скотарстві чільне місце належить вівчарству, молочном’ясному скотарству, розведенню коней та верблюдів. Певна увага приділяється шовківництву. В Узбекистані успішно розводять тутового шовкопряда - метелика, з коконів якого одержують нитки для натурального шовку.

Значну частину своєї продукції держава експортує. Певні прибутки вона має від продажу за кордон природного газу, машин, обладнання, шовку-сирцю, вовни, каракулю, тканин, овочів, фруктів, винограду тощо.

Дуже цікавий Узбекистан і для туризму. У Самарканді збереглося багато архітектурних пам’яток світового значення. Серед них знаменитий мавзолей мусульманських святих Шах-і-Зінда, усипальниця Тимура та його нащадків Гур-Емір. А «шляхетну Бухару» - саме так у давнину називали це місто - взагалі можна вважати містом-музеєм. Усі ці ансамблі справляють незабутнє враження і завжди приваблюють прихильників давньої мусульманської культури.

Філіппіни - країна, що виросла з моря

Ця острівна держава знаходиться на заході Тихого океану і є частиною Малайського архіпелагу. До її складу входять понад 7100 островів. З них менше половини мають власні назви, і тільки 462 мають площу більше 2,6 тис. км². Близько двох третин території Філіппін припадають на острови Лусон (105 тис. км²) та Мінданао (95 тис. км²). Досить великими є також острови Бохол, Лейте, Масбате, Міндоро, Негрос, Палаван, Панай, Самар, Себу. З півночі на південь держава простяглася на 1850 км, а з заходу на схід - на 1100 км. Загальна площа її суходолу - 300 тис. км², довжина берегової лінії - 36 290 км. На сході та північному сході цю групу островів омиває Філіппінське море, на заході та північному заході - Південно-Китайське, а на півдні - море Сулавесі. Найближчими сусідами архіпелагу є острови Калімантан (Борнео), Сулавесі (Целебес), Тайвань, Молуккські острови. Адміністративно Філіппіни поділені на 77 провінцій (12 економіко-адміністративних районів), а Велика Маніла та ще 61 велике місто мають особливі права та окремий статус. Крім того, до складу держави входять дві автономні області.

Острів Лусон

Озеро Тааль на острові Лусон

Колись давно Філіппіни виросли з моря, наче в казці. Тому ці острови й мають характерний гірський рельєф. На Лусоні, наприклад, є три хребти, середня висота яких становить 1800 м, і гора Пулог, що височить на 2934 м. А на острові Мінданао знаходиться найвища вершина країни - вулкан Апо (2954 м). Біля підніжжя гір та в прибережних районах притулилися густозаселені рівнини та річкові долини. Правда, мальовничі кам’яні хвилі, що велично здіймаються над зеленими хвилями трав і листя, неприємно «урізноманітнюють» життя місцевого населення: справа в тому, що гори Філіппін є складовою частиною низки діючих вулканів, яка має красномовну назву - «Тихоокеанське вогняне коло». Так, на Лусоні періодично прокидаються близько двох десятків вулканів. У 1991 р. багато горя приніс один з них - Пінатубо (1780 м). Серія катастроф забрала життя значної кількості людей та призвела до масштабного руйнування будівель. А через два роки прокинувся і найактивніший вулкан архіпелагу - Майон. Той час філіппінці згадують із жахом.

Мешканці острова Мінданао

Великих судноплавних річок на островах мало, а ті, по яких можуть ходити хоча б маленькі суденця, відіграють неабияку роль у житті країни. Найважливішими водними шляхами архіпелагу є Кагаян, Пампанга, Агно, Пасін (острів Лусон), Агусан, Мінданао та Пулангі.

Клімат Філіппін дуже неоднорідний, хоча в цілому є тропічним, мусонним. На відмінності в режимі вологості та температур кожної місцевості впливає ступінь розчленованості її рельєфу, віддаленість від океану, від шляху вологих мусонних потоків і трас тропічних циклонів. Взагалі, середня температура повітря на Філіппінах наближається до +27 °C, причому різниця між найгарячішим та найпрохолоднішим місяцями становить не більше чотирьох градусів.

Вологі вітри (мусони) приносять на Філіппіни велику кількість опадів. В середньому їх тут випадає 2000-2500 мм за рік, а в окремих районах (наприклад, у Центральних Кодільєрах Лусону) навіть понад 4000 мм. У районі міста Багіо пройшла колись неперевершена за силою злива, коли за одну добу випало 1200 мм води. Уся територія держави умовно поділяється на чотири зони: східну, де дощі йдуть рівномірно протягом року; західну, де зима та весна є сухими сезонами, а осінь та літо - вологі; північно-західну, де опади дуже часті, а наприкінці осені - на початку зими зливи періщать, наче з відра, викликаючи паводки (влітку й восени сюди також навідуються тайфуни); східні райони, де клімат надто вологий, а відносно сухий період дуже короткий.