Твори, стр. 21
Це бурса революції.
...Було зоряно, а потім стало темно — пройшли хмари.
...Побігла мжичка.
Мжичило, мжичило, і чогось було сумно тоді. Хотів скоріш заснути.
Але в кутку часто підшморгували носом і не давали спати.
— Товаришу, не мішайте спати!
...Мовчанка.
Мжичка тихо, одноманітно била у вікно. Хотілось, щоб не було мжички й не торохкотіли підводи: нагадували важку дорогу на Москву — іти на Москву, на північ від ворожих рейдів.
— Товаришу, не мішайте спати.
Мовчанка.
.'..Ви, мабуть, уже знаєте, що то товариш Жучок підшморгувала.
Вона підійшла до мене.
— Ходімте!
Я здивовано подивився на неї.
...Вийшли на ганок.
Була одна сіра дорога в нічний степ, і була мжичка.
— Ви плакали?
— Так!..
І засміялась.
— Мені трішки соромно... знаєте.., буває, ї розказала.
Тоді я взнав, що товариш Жучок, хоч і жучок, і «кіт у чоботях», але і їй буває сумно й буває не буває:
— Дзуськи!
Тоді мені кирпатенький носик розказав, що їй не 19, як ми
думали, а цілих 25 літ, що в неї вже було байстря і це невеличке байстря —
— повісив на ліхтарі козак.
ч Це було на Далекім Сході, але це й тепер тяжко.
Це було на Далекім Сході, коли вона пішла по дорозі за отрядом. А то була козача помста.
...Я згадав сніговий степ.
Ішла мжичка.
„..Була одна сіра дорога й темні силуети будівель.
А втім, це не диво, що дитину на ліхтарі повісили: було ще й не таке.
Я не збираюсь у вас викликати сльозу»
А от маленький подвиг — це без сумніву.
А чий? —
— Ви подумайте.
...Товариш Жучок № 2,
№ З,
№ 4,
і не знаю, ще скільки є.
Товариш Жучок № 1 нема.
Зник «кіт у чоботях» у глухих нетрях республіки.
Зник товариш Жучок.
...Ходить «кіт у чоботях» по бур’янах революції, носить соняшну вагу, щоб висушити болото, а яке — ви знаєте.
Так:
— піп охрестив Гапка (глухе слово, а от гаптувати ;— вишивати золотом або сріблом — це яскраво).
Ми назвали —
— товариш Жучок.
А історія назве —
— «кіт у чоботях».
Кіт у чоботях — тип. Точка. Коротко. Ясно. Все.
На Донеччині — завод.
Уночі над заводом темно й недосяжно думає небо. Проливається на небо золото золотого шлаку — тоді в посьолку сниться...
На нічній зміні були: Остап, Юрко. Юрко: гори Юри (Швейцарія), юрта, за юртою тайга — холодна, в снігах: бори, бори, і нема їм краю.
Був Перекоп; а після Перекопу Юрко сказав:
— Або в завод, або за кордон революцію робити.
Послали в завод.
Уночі над заводом, мабуть, проходять хмари; коли з півночі — відходять до моря, коли із сходу — на запорізький степ.
...Цех. Вийшли. Пізно.
Мовчазно шуміли машини в таємнім напруженні. Зникали постаті за машинами: носили залізо. З гасом стояв дух заводської ночі — глибокої, як море біля японського берега.
Ішли: Юрко, Остап — люди однакові, люди різні. (Проходили дні — холодні й теплі, близькі, далекі... люди однакові, люди різні.)
Над посьолком люкси, над заводом ніч. Що думає ніч?
Остап брав великі кроки, Юрко відставав. Дивився на саженну постать Остапову...
— ...Так, як почнеш шукати правди, то, гляди, і залізеш у кривду. А чоловік я темний, хоч і пролетаріат. Ну, а Наталка хай ходить до вас, я нічого не імію. Лиш би не в шалапути, не люблю я їх: по-свинячому шукають правди, богородиць нароблять — один розбрат.
...Одчинить двері Наталка, трішки заспана, теплий жіночий дух від неї. У неї ноги трішки колесом і, як у молоденької дівчини, зітхання.
— ...Був я в партизанах. Ще з Махном ходив, а що до чого, й досі не добрав. Така вже вдача: як вип’ю пляшку, то й за. власть совітів. Більшовиків подавай — і квит.
Юркові було образливо, а Остап говорив:
— Моє яке діло; хтось добере — нас чимало. А Наталка хай у ячейку ходить, я нічого не імію.
Болото закумкало ніч. Де болото? То — жаби.
Коли увійшли в двері, Наталка в одній сорочці зустріла» Спитала:
— Товаришу Юрко! Що це таке — емісія? А потім: що це таке — девальвація?
— Ти краще постіль постели,— сказав Остап,
А Наталка постіль стелила й уже з сумом:
— Мабуть, довго вчитися нам: революція > наша, а слова не наші
Роздягались, говорили. Потім Наталка увійшла в Юркову кімнату, білою плямою стала край столу,
— Я забула зачинити вікно,
— Зачиніть.
Вона мовчки, вийшла, Юрко думав про неї. Боліли плечі, боліла спина — цілий день носив рейки.
Без революції, коли нема творчості, життя тече нудно, одноманітно (або, або: дух творчості, дух руйнування). Живе в по-сьолку багато людей. Багато з них творять, багато — так.
Ранком, коли пролетять тьмяні одуди світанку, гудок. Один, дра, три, Наталка будить і чоловіка, і Юрка, Остап іде раніш, Юрко — потім» (Потім): кидається до дверей. Наталка зупиняє,
— Підождіть, я вам сніданок загорну, все одно запізнились,
...А то підставляє під його обличчя дзеркало.
— Гарний?
Він знає, що все обличчя в сажі. Йому ніяково: чотири дні лягав не роздягаючись. Не вмивався.
— Ех, Наталю!
Він зітхнув, але зачепити її не відважився0 Поспішає через сонний посьолоко Повз Торця парує, а далі парує в степу: тоскно дивитись на степ, де мріє далина. Наталка дивиться синьо, так буває не часто, так дивляться не всі.
І все-таки Юрко звичайнісінька людина, хоч і комуніст (це не Америка, але істина, здорова логіка). Уже проклинав завод — важко, а коли приходив додому, уперто думав про Наталку.
( Тече життєва ріка одноманітно, глухо перекликаючись в осоках (зелене баговиння в громовицю глибоко сидить у воді, і йому не страшно).
Єсть заводський клуб. Улаштовували вистави — заводська молодь (заводська молодь у футбол і лаун-теніс грає)0 Сьогодні улаштували таку — на диво. Сам робітник написав: і рай був, і пекло було. Виступали (як треба) промовці: один доповідач, а решта — так, свої, заводські.
Одному кричали:
— Та ти, Юхиме, мабуть, злізь, не шкандаль нашої фірми.
Юхим не слухав і все-таки договорив. І все-таки закруглив. Були оплески. Закінчив «урою».
Хтось ударив по халяві й із задоволенням зазначив:
— Хоч свійський, та хитрий... Щоб тебе дощем намочило!..
Остап, Юрко, Наталка — теж на виставі. Остап теж сказав:
— От тобі й революція: і не видно її, і видно її. Як ота благодать з неба: щось, десь, а в руки не візьмеш, мов ужак вислизне.
Наталка сиділа поруч Юрка. Її тіло торкалось його тіла, і йому було гарно. І спитала Наталка:
— А що це таке, що й капітал Маркса, і «Нива» Маркса 1: директорша колись виписувала?
Юрко сказав Наталці, і зраділа вона:
— А я оце два дні думаю: як же це так, що і в буржуїв був Маркс, і в нас Маркс. Невже одурили Леніна?
Прийшов антракт... Після вечора були танки. Юрко позіхав.
Заводський паркан перстеніє мармурово: сіверко, димно, похмуро. Вийдеш за ворота — жовтява безпорадність ланів. Заглядають, відбігають назад.
Ах, давно це було, за молодості молодої, коли юні дзвони юність молоду дзвонили...
...Кричали, кричали «кукушки», стукали, стукали молотки за брамою, а назад нема вороття.
...Посьолок забайрачився у вітах.
До заводу ходять через залізницю — доріжка така, вторована, повз Торця — ріка така: фабрично-заводська, ховається в степах.