Чорний екватор, стр. 11
Буйна рослинність покривала береги річки. Комебі і Джомо продерлися крізь зарості, знайшли на березі велике дерево, корені якого спускалися в чорну воду. Залишивши своїх товаришів стежити, щоб зненацька не напав крокодил, Комебі пірнув у воду і на глибині двох-трьох ліктів міцно прив'язав канат з принадою до товстого кореня; другий кінець каната він, вилізши на берег, обкрутив навколо дерева.
Чекати довелося недовго. Крокодил почув запах в'яленої риби і вже плив на принаду. Комебі подав знак сховатися в кущах. Підпливши до берега, крокодил виставив з води широку огидну пащу з конусоподібними рідкими, але гострими зубами і пірнув. У ту ж мить канат натягнувся і струснув дерево.
— Піймався, — прошепотів Комебі, виходячи з-за кущів. — Тепер почекаємо, доки він нап'ється води і здохне…
Тимчасом вода завирувала, аж бризки летіли на берег. Минуло близько двох годин, поки вона заспокоїлась, і канат ослаб. Це був знак, що крокодил утопився. Негри гуртом почали обережно витягати на берег здобич. На поверхні з'явилася довга голова з виряченими очима, потім і все обважніле тіло тварини. Але ще довго ніхто не підходив близько: траплялося, що напівмертві крокодили, витягнуті на берег, раптом оживали і своїми страшними хвостами калічили або й убивали недосвідчених мисливців. Адже хвіст у крокодила вкритий зверху міцними й гострими роговими пластинками. Одним ударом цієї страшної зброї крокодил може перерізати ногу або зідрати м'язи аж до кісток.
Виждавши деякий час, чоловіки підійшли до тварини. Мов колоду, перевернули мертве тіло, розпороли гострою пангою черево, зняли цупку лускату шкуру, м'ясо відокремили од кісток і перенесли в табір, а хребет плазуна кинули в річку.
Незабаром спокійне життя загону було порушене.
Одного разу із засади, виставленої біля лісової дороги, яка проходила за п'ять чи шість миль північніше табору, прибіг масай.
— Аскарі женуть арештованих! — гукнув він до Джомо.
Джомо схопився з місця.
— Скільки там аскарі?
— Шість.
Порадившись з Комебі, командир загону вирішив визволити арештованих. Крім того, це була нагода здобути ще трохи зброї. Узявши десять воїнів, озброєних гвинтівками й списами, Джомо швидко пішов навперейми ворогові.
Сонце хилилося до заходу. На землі і на стовбурах дерев вимальовувалися химерні чорні тіні. Під ногами потріскували сухі гілки, шарудів жорсткий сірий мох.
За годину воїни вибігли поблизу дороги біля свого західного поста. Постовий доповів, що жодного аскарі він сьогодні не бачив. Отже, вони прибули вчасно.
Джомо хвилювався: це ж перший бойовий вихід загону. Він розставив людей обабіч дороги і наказав виступати тільки за його сигналом.
Незабаром здалеку долинули глухі голоси, і воїни помітили між кущами за поворотом дороги невелику колону людей. Озброєні аскарі вели кудись групу напівголих в'язнів-масаїв.
Масаї йшли поволі і тихо наспівували сумну монотонну пісню. Їх було п'ятнадцять — тринадцять чоловіків і дві жінки.
Як тільки група порівнялася з Джомо, він свиснув і вискочив на дорогу. Разом з ним із засади вибігли його товариші і кинулися на аскарі. Зав'язалася недовга, але жорстока боротьба. Панги і списи партизанів були надійнішою і зручнішою зброєю в такому бою, ніж гвинтівки, до того ж арештовані допомагали партизанам, і незабаром аскарі один за одним мертвими упали на червонуватій лісовій дорозі.
Відтягнувши трупи в ліс і забравши зброю, партизани рушили назад до табору. Всі визволені масаї виявили бажання лишитися в загоні. Загін одразу збільшився майже вдвічі.
Прибувши в табір, масаї заходилися робити асегаї, але Джомо розумів, що списи — не дуже надійна зброя в боротьбі проти мзунгу. Треба добути вогнепальну зброю!.. Він поділився цими міркуваннями з Комебі, Туку та Дедані. Комебі запропонував напасти на гарнізон аскарі. Але Джомо виклав свій план, який відразу ж усім сподобався, — пустити під укіс військовий поїзд і захопити зброю.
До цієї думки пристали всі.
ПОЇЗД ЗУПИНЯЄТЬСЯ БІЛЯ БАОБАБА
В групу, яка мала провести першу відповідальну бойову операцію, Джомо Карумба відібрав найбільш надійних і хоробрих воїнів, тих, що вже навчилися володіти вогнепальною зброєю. Загін мали супроводжувати беззбройні масаї — на той випадок, коли операція закінчиться успішно і доведеться повертатися з трофеями.
За день перед виступом Туку пішов на розвідку. Тільки пізно ввечері він повернувся в табір і доповів Джомо про наслідки розвідки.
Вирушили другого дня опівдні. Далеко попереду і з обох боків загону йшли масаї-розвідники. Вони ступали так тихо, що навіть самі не чули шурхоту трави під ногами, а їх пильні очі обмацували кожну прим'яту травинку, кожне зламане стебельце: чи не людська нога проходила тут? Але всюди було тихо.
Надвечір Туку привів загін до залізниці. Горбиста місцевість, поросла густими чагарниками, здавалося, сприяла успіху задуманої операції. Старий крислатий баобаб, що одиноко стояв недалеко від залізничного полотна, мав служити орієнтиром. Джомо зупинив свій загін і наказав усім сховатися в кущах. Кожен мав діяти тільки за його сигналом.
Залишивши товаришів у засаді, Туку пробрався до глухої гірської станції, удавано безтурботно вийшов на перон і запитав у чергового, коли буде поїзд на Кітале. Черговий, невисокий підстаркуватий кікуйю, неуважно глянув на юнака і відповів:
— Доведеться чекати до ранку… Поїзд нещодавно відійшов.
— То, може, я під'їду вантажним?
— Якщо не боїшся потрапити в лабети до аскарі чи мзунгу, то… я тебе не бачив…
Туку сів на лавочці в пристанційному сквері і почав чекати.
Сонце зайшло за оповиті серпанком шпилі гір. Повіяв вечірній вітрець і розігнав сонну задуху, що висіла над землею.
Прошумів пасажирський поїзд на Момбасу. Потім пройшло два вантажних поїзди — один з камінням, а другий з кунджутом. Вони були теж «не по дорозі».
Опівночі на станції зупинився ешелон, що прибув з Найробі. Туку відразу помітив, що це саме той поїзд, якого він чекав. З підніжок стрибнули військові. На дверях вагонів блищали пломби. У хвості ешелону було кілька порожніх вагонів. Туку попрямував туди.
— Гей, друже, — звернувся він до провідника-негра, — хочеш заробити кілька шилінгів?.. Мені треба спішно їхати! Я заплачу тобі вартість квитка в пасажирському поїзді!
Провідник завагався, його спокушали шилінги, але він боявся.
— Та не бійся! Я на ходу вискочу перед станцією! Ніхто й не знатиме!
— Ну, гаразд! Сядеш, коли поїзд рушить! До Кітале — три шилінги.
Туку віддав провідникові гроші і відійшов у темряву. За кілька хвилин поїзд рушив, і юнак стрибнув на підніжку передостаннього вагона. Поїзд набирав швидкість. Туку напружено вдивлявся в пітьму. Тепер доля операції залежала від його кмітливості. Ось обіч залізниці проплив баобаб, його велетенські гілляки химерно розкинулися в темно-синьому небі.
Це був орієнтир. До засади лишилося не більше милі. Пора подавати сигнал товаришам.
Туку став на підніжку, в руках у нього тьмяно блиснула ракетниця, здобута під час бою з аскарі. Червона ракета звилася в небо і розсипалась дрібними іскрами. Пригнувшись, юнак стрибнув униз, у невідомий чорний жах. Щось рвонуло його, ударило в груди. Кущі розідрали сорочку, гострими колючками вп'ялися в тіло, але трохи затримали падіння.
Останнє, що почув Туку, — глухий вибух. «О Всевишній Нгаї, ти допоміг мені покарати проклятих мзунгу!» подумав хлопець, втрачаючи свідомість.
Побачивши випущену Туку ракету, Джомо з Комебі розкрутили останні гайки і вивернули рейки вбік.
— Лягай! — скомандував Джомо.
Партизани залягли за пагорками, з тривогою чекаючи чогось незвичайного і страшного. Шумів, наближаючись, поїзд. Ось він з гуркотом виринув з-за повороту.