Кулінарні фіґлі, стр. 24
Отже,
З ГУЦУЛЬСЬКИХ БУВАЛИЦЬ
– х -
– Раджутобі, як рідному синові, Петре: абись ніколи не боявся за свою жінку. Аби у вас ніколи не було суперечки за тото дурне діло, що з розумного чоловіка мавпу робить. Ти розумієш, про що я кажу! Того жіночого хліба стане всім. Бо спідометра на тій жіночій штуцінема. То не мотор від машини – він не зношується… Але скажу й таке тобі, Петре: один волосок з тої жіночої штукиможе зробити більше, ніж десять пар коней.
* * *
– Я, коли умру, то, певно, ожив би, якби хто у мене на могилі обернув якусь молодицю. Кладу уже вам півлітру, хлопці, аби'сте мене послухали і обидва зробили це у мене на гробі.
– А гріха нам, Іване, не буде?
– За цегріха не буває. Гріх жити без цего.Піп мене перед Великоднем сповідував. «Грішили?» – питає. – «Грішив», – кажу. – «Молодиць чужих лапали?» – «Лапав». – «Ну, що, то є природне діло. Лапайте й далі, лише хоч раз на рік сповідайтеся».
* * *
– Дмитре, а ще май буде у вас діточок?
– Та, певно, що буде. Бог дає нам з жінкою дітей багато.
– Чуєте, Дмитре, а що би було, якби ви трохи підперезали того свого бога?!
* * *
– О-о!!! То не галіціян, що з рубля двох не зробить!
– х -
– Не знати, чого Дойчука нема на весіллі…
– Як не знати?! У запрошенні Катерину спершу написали, а потому його… А Дойчук – чоловік гоноровий.
* * *
– Слухай, куме, цих кандидатів на президента нашим би дівкам на ферму хоч на добу би лишили. Скоро би їх рознесли.
– Так вони ж хочуть президентами бути, а не жеребцями.
– Е-е-е, не кажи… Подивишся іншим разом у телевізор, та й стаєш думати, що ними верховодить: чи голова, чи якась жінка, чи жереб'яча натура…
* * *
– Донцю срібна, а що у тебе така спідниця, як цей час?
– Яка, бабко?
– Та така якась ніяка.Кажу тобі, як цей час.
* * *
– Чуєте, Гафійко, що це за бойкиня така довга, як сім неділь посту?
– Котра? З квітками? Та то ж дружка, не видите, стоїть коло молодої!
– Ото сарака дівчинина! Де собі молодого знайде?
– Не видите, що вже знайшла?
– Та він їй акурат до пупа буде!
– Аби чоловік добрий, а решта пусте…
* * *
– А-ну лиши дивитися у тарелі: дивися, головиха сільради зі своїм на весілля прийіїіла.
– По музиці, що довго грала, я давно зрозумів, хтоприйшов…
– х -
– Кумо, у нас корова цеї ночі бичка вчинила.
– О, а у нас теличку.
– То будемо ще й сватами?
– Свахо!
* * *
– Що не край, – то звичай. У вас, бачу, народ живе з викликом.
– А як? Як один будує хату 10x12, то сусід будує 11x13, а ви придивіться до пивниці цього господаря. По розмірах у нас у Губках клуб таких розмірів, як ця пивниця.
* * *
– … А я питаю її: «Душко солоденька, продавщице, а що ці чоботи такі дорогі?»
– А вона як визвіриться на мене: «Ви що, вуйку, з Паркалаби чи неграмотні? Не видите, що на одному чоботі написано 8 рублів і на другому 8. Платіть 16 рублів та й чиста година, бо ще на базу маю їхати…»
– Та що це? От у мене у лісосплаві був перевіряючий з міністерства! Копався, копався в документах, годували-поїли, а вже як везли на станцію у Чернівці, то стали отам у Петрашах, коло каменя, знаєш, там є камінь, на жабу похожий? А перевіряючий так довірливо питає голову лісокомбінату: «Ну, все у вас у порядку. І природа гарна. І люди. Але я ось думаю і одного не можу збагнути: як усе ж таки зустрічні дараби розминаються одна з одною?»
Ну, зрозуміли ми, з ким справу мали, то я й відповів йому на повному серйозі: «А дуже просто: одна дараба заходить у прибережні луги, а друга пливе собі далі».
* * *
– … А я його питаю: «Дєд, то правда, що у вас на хаті є дідько? Який він із себе?» А він мені, зростку би не мав, дай Боже: «Такий акурат, як твій зять.
Так що маєш готового дідька у себе в хаті».
* * *
– Але скажіть по правді, Василю, був у вас гріх із Калиною?
– Гм… Хто чужого не хоче, аби й свого не мав… Але нащо уповідати, як самі знаєте? Я ще не знаю,а ви вже…
* * *
– Але що шахравий народ – то шахравий. Привозить мені Безрозмірний фіру зеленої маси на вагу. Мой, брє… аж дві тонни. Щось тут, думаю, нечисто. А-ну, кажу, трохи відкиньте трави на землю, бо вага не ловить. А він сюди-туди… А я руку шурх під траву – а там половина фіри каміння. То ти, кажу, не лиш ростом безрозмірний, але й розумом?
– х -
– Файну жінку привіз Гридько з долу…
– Що-що, Йванку?! Таже то пуста баба – як дріт іржавий. Я вже рано від корови з Улоги йду, а вона лишеньки перед хати потягається нечесана та ще в такім халаті, як фіранок, що можна аж до Чорногори все видіти!
– То тобі так банно, що у них пізніше корова доєна, чи й собі такого халата хочеш, щоби сусіди крізь нього аж до Чорногори виділи?
* * *
– Але хто би то міг повірити, що така гонорова молодиця, як Варвара, візьме собі за чоловіка такого, як вівця мотилишна!
– Е-е-е, не скажіть… Жінка, як сама, – аби в церковних ризах ходила, то вона ніхто, а як має чоловіка, то аби мотузом був підперезаний, але то таки чоловік.
ГУЦУЛЬСЬКИЙ ҐЕРДАН
Відчуваю, що після такої словесної смакоти, ви не відмовилися б і від чогось такого гуцульського, екзотичного. О, так. Без гуцульських страв ця книжка не буде повною і такою смачною. І знаєте чому? Та тому, що я гуцулка. А Ви знаєте, що свій до свого по своє.І цю формулу придумали не тільки для реклами вітчизняного пива.
Гуцули – люди витривалі. Невибагливі. Неперебірливі. Але смак і тонкощі кулінарної майстерності знають не гірше, ніж тонкощі мосяжництва, писанкарства, різьбярства, лісівництва і т. ін.
Передати всю картину і дух, блиск і злиденство гуцульського краю – це значить посягнути на монополію наукових розвідок Володимира Гнатюка, Володимира Шухевича чи Раймонда Фрідрі– ха Кайндля.
Я, як відомо, на жодні авторитети не зазіхаю, але свою нішу маю. Отож, хочу доповнити прога-
лину в оповідях про гуцулів, а саме, подати, кілька штрихів до їхнього кулінарного портрета. І не звинувачуйте мене, будь ласка, в несистемному підході до цієї справи. Я, на щастя, не науковець. Сприймайте мої зусилля, як окрушини моєї великої землячки Ірини Вільде: одним пензликом-словом – і вся картина зрозуміла.
Ви чудово знаєте, що для гірських людей осібно в календарі існують свята. Не будемо вдаватися у тонкощі досліджень, чого для гуцулів у релігійних святах більше – поганства чи християнства. У контексті цієї книжки тримаймо в умі, що їжа для гуцула – це додатковий штрих для витривалості і доброго здоров'я. Але заодно – і продовження природної феєрії фарб, фантазії, ландшафтів.
Не вірите?
Перевірте!
Ось візьмімо таку смачну страву, як гуцульський ґердан.