Мисливськi усмiшки (збiрка), стр. 17

- i крутюсь на мiсцi, не знаю, куди тiкать! А воно вдруге - як хрокне! Так я як прянув з очерету й вискочив якраз навпроти провалля... Почув тiльки, що й од мене щось шелеснуло й подалося в напрямку до рiчки! Та де там було думати, що воно... Я вискочив з очерету й помчав прямо на провалля. З провалля вилетiв, як хорт, добiг до лiсу, й на грушу. Сiв, звiв курка, чекаю. Довго сидiв, нема нiчого. Аж ось чую, гукають:

- Кузьма Дем'янович! Кузьма Дем'янович! Агов! Де ви? Агов-гов-гов!

- Я тут! - кричу. - На сiкача засiв! На грушi!

- Зла-га-га-газьте!

- Не злiзу! - кричу.

А воно й справдi, я й сунувся, був, iз грушi злазити, - не злiзу. Груша висока, стара груша, i аж до половини нi сучкiв, нi вiття - самий стовбур! Як я на неї видерся, вбийте мене, й досi недопойму...

Пiдiйшли товаришi. Зняли мене з грушi.

- Бачили що-небудь? - питаю я їх.

- Анiчогiсiнько не бачили!

- Та як же ж, - кажу, - не бачили, коли ж щось хрокнуло, та не раз, а аж двiчi. I шелеснуло щось од мене! Я вiд нього, а воно вiд мене. А що хрокнуло, хай мене бог поб'і, - кажу, - своїми вухами чув!

- Так то ви, значить, - питаі мене Iван Петрович, - на провалля прянули?

- Я ж, - кажу, - я! Воно як хрокне, - я думав, що сiкач, i з очерету!

- Та то я висякався! - каже Iван Петрович. - Тiльки я сякнувся, воно щось як шелесне бiля мене, а я думав, що сiкач, та й собi од нього до рiчки!

Аж ось дiдок пiдходить.

Ми на нього:

- Де ж вашi свинi? Де ваш сiкач?

- Нема хiба? - здивувався дiдок.

- I слiду нема, - кажемо.

Виходить, пiрнули!

- Куди пiрнули?

- Пiд воду! Куди ж!

- Та хiба ж дикi свинi пiрнають?

- Не знаю, як де, а в нас пiрнають! - каже дiдок.

- А що ви гадаіте, - мiркуі Кузьма Дем'янович, - могло бути! ксть же ж морськi свинi, могло буть, що й рiчнi і!

- Так отаке-то трапилося з нами на полюваннi кабанiв. Я й досi нiяк недопойму, як я з провалля вискочив, як я на грушу видерся?! П'ятдесят же шостий менi... Пал ото такий, виходить, охотницький! Так отак сiкачi бiгають! Прудкий звiр, - додав Кузьма Дем'янович.

Полюють дикого кабана з собаками-гончаками чи спецiально на таку охоту натасканими псами, але здебiльша i найчастiше полюють його з загонщиками.

Коли на вас вискочить дикий вепр, ви не встигли втекти, ви вже тодi його, ясна рiч, стрiляіте.

Стрiляти треба обов'язково кулею, цiлитись у голову або в серце, бити треба наповал, бо поранений кабан - звiр страшно лютий, вiн кидаіться на охотника, з розгону всаджуі йому своі страшне iкло прямо в пуп i з криком "Ага, попавсь!" поре мисливця по черевнiй бiлiй лiнiї од пупа вгору до грудей.

Коли вiн сам смертельно поранений, - вiн лягаі тут же, поруч охотника. I обидва вони потихеньку вiддають душу боговi.

Потiм уже сходяться охотники, лаштають носилки i несуть i свого загиблого товариша, i дикого кабана до машини чи до залiзничної станцiї.

Тi, що несуть загиблого товариша, - дуже сумнi, бо, їм дуже жалко хороброго мисливця, що впав жертвою благородної спортивної своії страстi.

А тi, що несуть забитого кабана, - дуже веселi, бо "такий мисливський трофей трапляіться не дуже часто.

Коли ви йдете болотом, де обов'язково і цiлий табун диких свиней i де бродить величезний сiкач, не менш як пудiв на п'ятнадцять вагою, дуже корисно проказувати таку нiби молитву, що за сивої давнини дуже допомагала на охотi нашим предкам-мисливцям (мiж iншим, молитва ця корисна не тiльки при полюваннi кабанiв, а корисна вона й при охотi на всякого звiра).

Така молитва:

Коли ви таку молитву прочитаіте з вiрою, то, безперечно, зможете пiдiйти до кабана, незважаючи на те, що вiн звiр дуже обережний, i слух у нього, як у найталановитiшого диригента симфонiчного оркестру.

З вищенаведеною молитвою можна й треба полювати дикого кабана навiть самому, продираючись заплутаними стежками й перескакуючи з купини на купину в очеретяному болотi.

А взагалi, ще раз кажемо, полюють кабана iз загонщикамн.

Трапляіться, i дуже часто трапляіться, що кабан, почувши чи довiдавшись, що спереду стоять на номерах мисливцi з жаканiвськими в рушницях кулями, i бувши не зовсiм певний, що всi вони прянуть на грушi, - повертаіться i йде на загонщикiв.

Бо вiн звiр хитрий, - вiн знаі, що у загонщикiв, крiм кiлкiв та одчайдушного галасу, в руках нiчого немаі.

Випадки такi кiнчаються бiльш-менш щасливо, кiнчаються вони переляком, бо кабан поре людину тiльки тодi, коли його поранено, а так вiн пiдбiжить, хрокне, налякаі й, смiючись, побiжить далi.

Було таке й з нами на полюваннi кабанiв, було, було! Брехати не буду - було!

Пiдняли загонщики в очеретi на болотi кiлька диких свиней i кабанiв.

Пiшли вони на охотникiв.

Почулося там бах, там бах!

Виткнувся на них i один чималенький, так пудiв на десять, вепр.

Чи там у нього стрiляли, чи не стрiляли, я вже не скажу, бо дехто з охотникiв, щоб виднiше було, сидiв на грушi, а тiльки ж вiн крутонувся й помчав на загонщикiв.

На всьому скаку пiдбiг до одного парубчака-загонщика, той i "рятуйте, хто в бога вiруі!" не встиг пролящати, як вiн його тиць рилом у пуп! Перекинув, перестрибнув через нього, хрокнув, загигикав i помчав далi.

Пiдбiгли ми всi до того парубчака: стоїть блiдий-блIдий, губи бiлi й трусяться, i нiчого бiльше вимовити не може, тiльки:

- Хрокнуло й побiгло! Хрокнуло й побiгло!

Нарештi трохи опам'ятався.

Ми до нього:

- Ну, що, - дуже злякався?

- Злякався, тiльки не зовсiм до кiнця злякався! Можна дужче злякатися! - промовив вiн i подавсь у кущi.

Так що й загонщикам, як бачите, треба бути пильними.

Убили ви дикого кабана.

I отодi настаі найтяжчий момент полювання диких свиней.

Це - коли вже зберуться на дикого кабана до вас приятелi i вам треба переконати їх, що це iменно кабан не простий, а дикий.

Ви їм розказуіте про ваше полювання, не пропускаючи найдрiбнiших деталей: i як збиралися ви на охоту, i як їхали, i як доїхали, як до болота чи до лiсу дiйшли, де стали, скiльки було загонщикiв, як кабан вискочив, як ви не розгубилися, як бахнули, як вiн ткнувся рилом у землю, а потiм знову встав i побiг, а ви його вдруге...

В процесi розповiдi ви й свiдкiв називаіте i розплющену кулю калiбра вашої рушницi показуіте...

Ну, всi докази за те, що ви власноручно вбили дикого кабана.

I бачите, що нiщо не допомагаі: їдять i хвалять кабана, а не вас!

I ви прекрасно знаіте, що, йдучи додому, вони, похитуючись, будуть реготатися:

- Дикий кабан! Найшов дурних! А, до речi, почiм свинина тепер?

Отакi люди!

Невдячнi люди!

З'їли цiлого кабана, випили геть чисто все, до того випили, що на ранок хазяйка iстерично верещить:

- Ну, яка це дендя (хазяйка трохи знала по-англiйськи) пiвлiтри карасини випила? Ну, гостi?! Щоб ти менi бiльше диких кабанiв не стрiляв!

А вони, приятелi, iдуть ситi й п'янi додому та ще й насмiхаються!

Нехорошо!

1946

ГАГАРА

Одного разу вiдпочивали ми кумпанiію пiсля ранкової зорьки й пiдраховували, скiльки хто з нас не знайшов битої смертельно качки.

П'ятеро нас було дуже досвiдчених охотникiв-влучакiв, дуже цiлких стрiльцiв, що ото:

- Ану, пiдкинь картуза! Ану, пiдкинь! Побачиш, як я стрiляю, та до того ж побачиш як у мене ружжо б'і! Пiдкинь!

Картуза нiхто не наважувався пiдкидати, бо картуза шкода, а пляшки ставляли.

Правди нема куди дiти, - ставляли!

Що ставляли, то ставляли...