Капітан Зірвиголова, стр. 49

— У вас півтораста голів худоби — корів і телиць. Хочете продати їх мені?

— Але ж, любий мій хлопче, англійці однаково заберуть їх і зжеруть. Якщо корови можуть вам на щось придатися, беріть їх даром.

— У скільки оцінюєте ви кожну корову?

— Принаймні флоринів у двісті… Та навіщо говорити про ціну, коли…

— Двісті флоринів, помножені на сто п'ятдесят, — це тридцять тисяч флоринів. Так. Точно тридцять тисяч. А тепер, будьте ласкаві, поверніть мені книжечку, яку я дав вам на зберігання, перед тим як іти до водойми у вбранні сестрички Беті… Дякую вам, люба тітонько! — сказав він, одержавши свою чекову книжку.

Він розгорнув її, накидав на чеку кілька слів, потім відірвав сторінку і передав господині:

— Ось чек на тридцять тисяч флоринів. Ви можете пред'явити його в банк Преторії або в банк Лоренцо-Маркеса. У кожному з них вам виплатять вказану тут суму. Це плата за корів, які належать тепер мені.

— Але ж я хочу подарувати їх вам!

— Гаразд, гаразд… Дякую вам, до побачення! Я поспішаю. А папірець ви все-таки заховайте.

На цей час снаряди зруйнували вже велику частину муру. Утворилась придатна для атаки пробоїна.

Сонце заходило. Через годину буде зовсім темно, а в англійців не видно ніяких готувань до штурму.

Зірвиголова не помилився. Колвілл вважав, що на фермі не менш як сотня Молокососів. Щоб уникнути надто великих втрат, він вирішив іти на приступ під покривом ночі.

Зірвиголова тимчасом не вживав ніяких, навіть найелементарніших заходів для відбиття атаки. А він же незважаючи на свій вік, був досвідченим командиром.

Навпаки! Можна було подумати, що він безмежно радіє бреші, пробитій у мурі англійськими снарядами. Якби не безперервний обстріл з гармат, він, мабуть, наказав би навіть очистити пролом зсередини і зовні від уламків і каміння.

Фанфан, нічогісінько не розуміючи в усьому цьому, дуже здивувався, почувши, як Зірвиголова бурмоче:

— Якщо вони пройдуть тут без вагань, їх уже ніщо не зупинить, і вони помчать…

— Хто «вони»? — спитав Фанфан.

— Скоро побачиш, — відповів Зірвиголова, з лукавою усмішкою потираючи руки.

Сонце зайшло. Швидко насувалися сутінки.

— У нашому розпорядженні ще година, — сказав Зірвиголова. — За роботу!

Він велів Молокососам нарізати гілок з колючих дерев, що оточували подвір'я (бури охрестили ці дерева ім'ям «зачекай трохи», ботаніки звуть їх acacia detinens), а сам попросив стару матір родини і численне плем'я двоюрідних сестер Поля пройти з ним у ту саму віддалену споруду, де він недавно працював з Фанфаном.

Там на столі в симетричному порядку були розкладені двісті динамітних патронів з ґнотами різної довжини.

Татусь, який супроводив їх, здивувався, побачивши таку кількість вибухової речовини страшної сили.

— Генерал Бота прислав ці патрони для знищення водойми. Ми витратили тоді всього дванадцять штук. А тепер пустимо в хід решту. Поясніть їм, будь ласка, Татусю, що таке динаміт.

— Та тут навіть малята ознайомлені з динамітом і вміють з ним поводитися, — відповів Татусь-перекладач.

— Прекрасно! Нехай жінки прив'яжуть міцніше товстим шпагатом по патрону до одного з рогів кожної корови. Міцно і швидко. Біля самої основи рогів. І, головне, швидше. Зрозуміло? Корови знають своїх господарок і спокійно стоятимуть під час цієї операції.Татусь зрозумів, нарешті, задум командира. Широка, на весь рот, усмішка освітила його обличчя.

В англійському таборі, як і раніше, панувала мертва тиша. Ворог просувався вперед повільно і методично, масованими частинами.

Артилерія замовкла. Припинилась і рушнична стрілянина. Колвілл мав намір узяти Молокососів живцем і побоювався, щоб якась випадкова куля не вбила когось із них.

Жінки з незбагненною мужністю і швидкістю взялися за свою страшну роботу. Корови довірливо дозволяли робити над собою операцію, що загрожувала їм неминучою загибеллю.

Минуло близько півгодини.

— Скінчили нарешті? — турбувався Зірвиголова.

Ніч позбавила його звичайного спокою, і час тягся тепер для нього надто повільно.

Принесли ліхтарі. У приміщенні стало світло.

— Швидше! Швидше!..

Минуло ще чверть години. Ворог наближався. Уже виразно було чути ритмічну ходу солдатів і навіть брязкотіння зброї.

— Підпалюйте ґноти! Швидше! Всі сюди!.. Тягніть з каміна головешки!

Чоловіки і жінки кинулися в їдальню, схопили палаючі поліна і стали підпалювати ґноти.

Перелякані корови тривожно ревли. Господині заспокоювали їх лагідними, добре знайомими їм словами і поцмокуванням язиком.

Сміливі жінки безстрашно снували з палаючими головешками серед ґнотів і бікфордових шнурів, що з тріском розгорялися.

А досить було догоріти одному із цих шнурів, і всі б загинули.

На прохання Татуся стара мати родини відчинила загін для худоби.

А Молокососи і двоюрідні сестри Поля у цей час прив'язували до хвостів перших-ліпших корів гілки з дерева «зачекай трохи»: при першому ж ударі хвостом колючки, впившись у тіло тварин, завдадуть їм такого болю, що бідолашні показяться і помчать неймовірним галопом.

Англійці підійшли вже зовсім близько до ферми і зімкнули ряди. Передові цепи пересувалися плазом, усе ще не наважуючись піднятися в атаку. Тиша, що переривалася тільки муканням корів, лякала їх далеко більше, ніж рушничний вогонь.

— Вперед! — розлігся раптом у темряві голос, пронизливий, немов звук ріжка.

Це сигнал до атаки.

— Женіть стадо в пролом! — скомандував Зірвиголова.

Якщо корови підуть у бреш, англійське військо буде знищене. Якщо ж вони упруться і сказ, що вже починає нападати на них, пожене їх по території ферми, — все тут загине: будівлі, люди, худоба!

Вибухне сорок фунтів динаміту!

Де це станеться?

Невимовна тривога охопила людей…

РОЗДІЛ IV

Роздратовані колючками, налякані запаленими ґнотами, що потріскували у них біля самих вух і, мов світлячки, виблискували перед очима, корови спочатку відмовлялися йти вперед.

Кілька тварин кинулося врозтіч по подвір'ю ферми, загрожуючи потягти за собою всю череду.

Зірвиголова здригнувся. Його тіло, обличчя, руки миттю вкрилися крижаним потом, з'явилось огидне відчуття прилиплого одягу.

Ще кілька секунд — і все тут буде підірвано, зруйновано, стерто з лиця землі.

— Так, — сумовито прошепотів Зірвиголова, — я був занадто самовпевнений… Усе пропало!

Та чи це так?

У відповідь на щойно почуту команду англійця розлігся дзвінкий і суворий голос, що покрив і брязкотіння зброї, і тупіт людей, які кинулися на приступ, і рев тварин.

То був жіночий голос:

— За мною, дочки! За мною!..

І стара мати, що зберегла, незважаючи на похилий вік, свою рухливість, з ліхтарем у руці кинулася в пролом.

Вона з'явилася в ньому з розпущеним по вітру волоссям, трагічно прекрасна, і ще раз повторила заклик.

— Врятуймо чоловіків! — кричала безстрашна жінка. — Врятуймо захисників нашої батьківщини!

Її дочки не вагаючись підбігли до неї, хоч прекрасно розуміли, що йдуть на вірну смерть.

З тилу на жінок вихором насувалися англійці, кинувшись у штикову атаку.

Попереду металося й ревло оскаженіле стадо.

— Вперед! Вперед! — гукали офіцери.

Стара мати скликала корів звичними для них ласкавими словами. Дочки допомагали їй, всіляко намагаючись заспокоїти тварин.

Ошалілі корови впізнали, нарешті, своїх господинь, стали прислухатися і пішли на їх голоси. Вони з'юрмилися біля пролому і раптом, знову оскаженівши від незвичної обстановки, ринули на англійців у ту саму мить, коли ті вбігали на подвір'я ферми.