Украдене щастя, стр. 6

Микола. Га, коли так, то йди. Троха пройдешся, то чень i голова перестане болiти. Iди, йди! (їсть.)

Анна накидає на голову хустку i направляється до дверей. В тiй хвилi дверi вiдчиняються. Входять Жандарм, вiйт. Бабич, присяжний i ще один селянин.

ЯВА ЧЕТВЕРТА

Микола, Анна, Жандарм, вiйт, Бабич i один селянин.

Вiйт (входячи). Слава Iсусу Христу!

Микола. Слава навiки. Просимо до обiду!

Вiйт. Обiдайте з богом святим, най бог благословить!

Микола. Сiдайте, пане вiйте. Що вас сюди до нас приводить?

Вiйт (сiдає на ослонi плечима до столу, Жандарм на лавi, присяжний i селянин стоять i роззираються по хатi). Гм, так собi. Маємо до вас маленьку справу.

Микола. До мене? А то що такого?

Вiйт. Ви вчора сказали пану шандаревi, що були вночi в коршмi на Купiннi?

Микола. Та був. Не в коршмi, а пiд коршмою.

Вiйт. I пiзно вночi?

Микола. Та пiзно. Вже за мною, бачу, нiхто не їхав.

Вiйт. Ви приїхали додому закровавлений?

Микола. Та… та… так.

Жандарм. Що? Ви й додому закровавлений приїхали? Я сього вiд вас не чув. Господине, правда се?

Анна. Та правда. Я сама його обмила.

Жандарм. О, сс важна рiч. (Пише в книжечцi.) А ви ж сказали, що в лiсi скалiчились, ще як латри брали. Значить, ви й до мiста їхали закровавлений i з мiста вертали у кровi?

Вiйт. Вiн вам так казав? Ну, се неправда. Вiн у мiстi був здоровiсiнький i зовсiм чистий. Я прецiнь його сам бачив на жупi.

Микола. Скажiть же всю правду, пане вiйте!

Вiйт. Яку всю правду?

Микола. Адже ж се ви самi мене так покровавили. Жандарм (схапується). Що, що, що?

Вiйт. Брешеш, Миколо. То правда, що ми троха з тобою перемовилися за тi полiна, але покровавити тебе я анi гадки не мав.

Микола. Я маю на те свiдкiв. Я навмисне не змивав кровi з себе i додому так приїхав, щоби вас до суду завдати.

Вiйт. Ха, ха, ха! Мене! До суду!

Жандарм. Яких маєте свiдкiв?

Микола. Та от кум Бабич i кум Калинич також там були, то можуть посвiдчити.

Бабич (шкробаеться в голову). Та бути я був, то нема що казати; але того я не бачив, аби вас кум начальник покровавив. Ударив вас поза вуха, то правда, але \. щоби вас отак подряпав, то я того не можу посвiдчити.

Селянин. I я також не можу.

Жандарм. Миколо Задорожний, я вас арештую.(Видобуває з торби залiзнi ланцюжки з наручниками.) Давайте сюди руки i не думайте опиратися, бо вам гiрше буде.

Анна. Ой горечко моє!

Микола. Арештуєте? Мене? За що?

Жандарм. Ви самi, певно, лiпше знаєте за що. Вчорашньої ночi на Купiнню в коршмi всiх жидiв вирiзано.

Микола. Ой господи! То я би мав у тiм бути?

Жандарм. Я не знаю. Дай боже, щоби нi. Але скажить свамi, чи против вас усе не свiдчить? Коли ви невиннi, то не маете чого боятися, на судi ваша правда покажеться. Але я мушу своє зробити. Давайте руки!

Микола. Бог видить мою душу. Я невинний. Робiть зi мною, що хочете. (Подає руки, Жандарм заковує його.)

Жандарм. Так, то розумно. А тепер скажiть менi, де тi чоботи, що ви вчора мали на собi?

Микола. А онде стоять у запiчку.

Жандарм. Присяжний, подайте їх сюди!

Присяжний подає, вiйт i Жандарм оглядають їх до вiкна.

Є! Ось кровi

Вiйт. I ось тут є!

Жандарм. То сумно. Вiдложiть набiк!

Микола. То з мене кров, як я їхав. Жандарм. Се вже будете в судi толкувати, се до нас не належить. Ви мали з собою сокиру? Де вона?

Микола. Он пiд лавою. Жандарм. Присяжний, подай її сюди!

Присяжний подає, Жандарм i вiйт оглядають.

Є й тут кров. Ось на топорищу. В i й т. I ось на обусi. I ось на лезi. Жандарм. Вiдложiть набiк! А тепер покажiть кожух!

Оглядають кожух.

Є й тут. Вiдложiть набiк. (Iде до постелi i шукає пiд подушками в соломi. До Анни.) Створiть скриню!

Анна весь той час стояла мов остовпiла, не рушається з мiсця, тiльки глядить на нього.

Жандарм. Чуєте, жiнко, створiть скриню! (Коли вона не рушається, вiн виймає їй iз-за пояса ключ, вiдчиняє скриню i разом з вiйтом починають перешукувати все.) Ну, тут нема нiчого. Пане вiйте, присяжний i ви, свiдки, iдiть з ним i перешукайте все обiйстя, шопу, комору, стодолу, всякi скритки! А я тут переслухаю господиню.

Вiйт. Ну, Миколо, ходи з нами!

Микола. Господи, ти знаєш, за що на мене такий тяжкий хрест посилаєш, нехай буде твоя воля! (Виходить, за ним вiйт, присяжний i селянин.)

ЯВА П'ЯТА

Жандарм i Анна.

Жандарм (по їх вiдходi хвилю мовчить, стоячи недвижно серед хати напротив Анни, яка стоїть коло вигаслої печi. Вiдтак вiн випростовується i пiдносить голову. Остро.) Анно!

Анна пiдводить голову, глядить на нього з невистазаною тривогою i опускає очi.

Жандарм. Сюда ходи!

Анна пiдходить до нього i зупиняється.

Жандарм. Ближче, ближче! Гляди менi в очi! Просто!

Анна (силується глядiти, тремтить уся, потому кидається перед ним на колiна). Михаиле! Михаиле! Не муч мене! Не можу глядiти на тебе! Ти такий страшний!

Жандарм. Дурна! Чого тобi боятися? Для злодiїв, розбiйникiв я можу бути страшний, се моя служба. Ти не бiйся!

Анна. Але ж вiн нiчого не винен! Михаиле! Що ти наговорив на нього? Клянусь тобi, вiн не винен!

Жандарм. Хто вiн? А, твiй Микола! Ну, а може, й винен?

Анна. Нi, нi, нi! Нiколи! Вiн такий добрий, вiн хробака дармо не розтопче, не то щоб чоловiка вбив!

Жандарм. А мене вбив! Мене зробив нещасливим! Нi, не говори менi про нього! Яке менi до нього дiло? Я йому не ворог, а трафилися такi слiди, що свiдчать против нього, то я його мушу арештувати. Мушу, чуєш? Се моя служба. Коли вiн не винен, то в судi його правда покажеться.

Анна. Так чого ж ти вiд мене хочеш? Я прецiнь з ним не була, нiчого не знаю. Лиш то знаю, що приїхав кровавий i казав, що його вiйт побив.

Жандарм. Байдуже менi про се. Будеш те в судi говорити. Я про що iнше хочу з тобою побалакати. Анно, дивися менi в очi! (Бере її за плечi i вдивляється їй у очi.) А ти ще гарна, молода, свiжа! Анно, любиш мене?

Анна (тремтить). Михаиле, пусти мене!

Жандарм. Нi, не пущу! Скажи зараз, любиш мене? Анна (вiдвернувшись). Нi, нi, не люблю! Ти страшний! Не люблю!

Жандарм (грiзно). Гляди менi в очi, чуєш? Анна дивиться йому в очi.

Скажи тепер, любиш мене?

Анна. Михаиле! Братчику мiй, не муч мене! Коли отак впираєш у мене свої очi, то менi так важко, так страшної Сама не своя стаю!

Жандарм. Дурницi! Говори, любиш мене? Анна (ледве чутно). Люблю. Жандарм. Ще раз скажи! Голоснiше! ан н а. Люблю.

Жандарм. Пам'ятай же. I будеш моєю? Стiй просто, не трясись! Знай, що вiд мене не втечеш! О, я не такий, щоб тебе пустити з рук! Раз менi щастя всмiхнулося по тiльких роках, то вже я тепер не випущу його! Зубами в нього ввiп'юся, а не випущу. Говори, будеш моєю?

Анна. Ради бога, Михаиле! Не говори сього! Я шлюбна жiнка! Я присягала. Грiх менi таке слухати, грiх подумати про таке!

Жандарм. А не грiх було дати менi слово, а потому вийти за другого? Не грiх украсти моє щастя?

Анна. I моє вкрадено, голубе мiй! I моє серце розбито, i мене з нелюбом спаровано! З туманом отаким, що з ним нi в кут нi в дверi, що з нього люди смiються, що хiба хто не хоче, той з нього не глузує! А ти ще дорiзати мене хочеш!

Жандарм. Дарма, дурне говориш! Коли се правда, що кажеш, то будь моєю! На злiсть тим, що нас розлучили. Наперекiр тим, що вкрали наше щастя. Ми його вiдокрадiмо, наше щастя!

Анна. Бог нас покарає, бог!

Жандарм. Не слухай того! Бог нашої муки не потребує. А трафилась нам нагода, то й пожиймо свобiдно та покоштуймо щастя.

Анна. Чи довго воно потриває?

Жандарм. Щастя нiколи довго не триває. Щастя все - день, година, одна хвилина.