Собака Баскервілів, стр. 19
Я не розумію, що все це означає, але в цьому похмурому будинку відбуваються якісь таємні справи, до суті яких ми рано чи пізно докопаємося. Не хочу турбувати вас викладом власних теорій щодо цього, адже ви просили повідомляти вам лише факти. Сьогодні вранці я довго розмовляв з сером Генрі, ми спільно розробили план кампанії, спираючись на мої нічні спостереження. Але про це я промовчу до наступного листа, який від цього тільки виграє.
Розділ IX
Другий звіт доктора Ватсона
Любий Холмсе!
Якщо відразу по приїзді сюди ваш посланець не тішив вас новинами, то зізнайтеся, що тепер він надолужує втрачене, адже події блискавично змінюють одна одну. Свій останній звіт я закінчив драматичним описом Беррімора біля вікна порожньої кімнати. Відтоді в мене накопичилася купа новин, які, без сумніву, страшенно вас здивують. Я ніяк не міг припустити, що справи повернуться саме так. За останні дві доби становище, з одного боку, значно прояснилося, з іншого боку — стало складнішим. Але розповім вам усе по черзі, так, щоб ви могли уявити все самі.
Наступного ранку після моєї нічної пригоди я ще перед сніданком обдивився ту кімнату, куди заходив Беррімор. Вікно, крізь яке він так пильно дивився, порівняно з усіма іншими вікнами будинку має одну перевагу: з нього відкривається найкращий краєвид на болота.
В просвіті між двома деревами вони лежать як на долоні, а з інших вікон їх майже не видно. Отже, Беррімор обрав це вікно, щоб виглядати когось або щось на просторах торф’яних боліт. Утім, ніч була темна, і я не знаю, на що він розраховував. Потім мені спало на думку: можливо, це якась любовна інтрижка? Тоді все стало б на свої місця — і обережність, з якою він діяв, і страждання його дружини. Людина з його зовнішністю має все, щоб причарувати серце якоїсь сільської дівчини, тож це припущення не таке вже й безпідставне. Повернувшись до себе в кімнату, я чув, як десь відчинили двері. Мабуть, Беррімор ходив на таємне побачення. Такі думки заполонили мене наступного ранку. Надалі мої підозри можуть видатися вам непереконливими, і все-таки, незважаючи на це, я вважаю за потрібне вам їх повідомити.
Я відчував, що візьму на себе завелику відповідальність, якщо пропущу події цієї ночі, очікуючи на прояснення Берріморових мотивів. Після сніданку ми з баронетом пішли до його кабінету, і там я розповів йому про все. Попри мої очікування, він поставився до цього досить спокійно.
— Я знаю, що Беррімор розгулює ночами, і давно збираюся поговорити з ним, — сказав він. — Я кілька разів чув його кроки в коридорі приблизно о тій порі, що й ви.
— Може, він щоночі ходить до того вікна?
— Можливо. А якщо так, треба його вистежити й подивитися, що він там робить. Цікаво, як би вчинив ваш друг Холмс?
— Упевнений, що він зробив би те саме, — сказав я. — Прокрався б за Беррімором і довідався, що йому там знадобилося.
— Тоді давайте зробимо це разом.
— Але він нас почує!
— Ні. Беррімор глухуватий. В усякому разі, треба ризикнути.
— Що ж, почекаємо на нього у моїй кімнаті.
Сер Генрі задоволено потер руки, мабуть, тішачись найменшій можливості внести хоч якесь розмаїття в одноманітний плин життя, яке йому доводилося тут вести.
Баронет уже встиг зблизитися з архітектором, який готував для сера Чарльза плани перебудови, і запросив підрядника з Лондона, тому вже незабаром тут слід очікувати великих змін. Із Плімута приїхали декоратори й меблювальники. Зважаючи на все, наш друг розмахнувся дуже широко і не пошкодує ані зусиль, ані грошей, щоб відновити колишню велич свого роду. Коли будинок буде заново оздоблений і умебльований, задля довершення картини баронетові бракуватиме тільки дружини. Відверто кажучи, є всі підстави припускати, що за цим справа не стане, адже він до нестями захоплений своєю чарівною сусідкою, міс Степлтон. Однак роман протікає не так гладко, як мав би за таких обставин. Сьогодні, наприклад, на його поверхні з’явилися маленькі брижі, що дуже здивувало й спантеличило нашого друга.
Після розмови про Беррімора сер Генрі надягнув капелюха і зібрався кудись іти. Я, зрозуміло, зробив те саме.
— Ви зі мною, Ватсоне? — запитав він і якось дивно подивився на мене.
— Це залежить від того, куди ви йдете. Якщо на болота, то так, — відповів я.
— На болота.
— Ви знаєте про ті розпорядження, які я отримав. Я не хочу заважати вам, але Холмс не велів залишати вас на самоті, особливо на болотах. Ви самі це чули.
Сер Генрі з милою усмішкою поплескав мене по плечу.
— Любий друже, — сказав він, — незважаючи на всю свою далекоглядність, Холмс не міг в усіх подробицях передбачити, як складеться моє життя в Баскервіль-Холі. Ви мене розумієте? Уже кому-кому, а вам точно не захочеться ставати мені на заваді. Ні, пустіть мене самого.
Можете тільки здогадатися, в якому я був становищі. Я розгубився, не знаючи, що й сказати, як учинити, а тим часом сер Генрі взяв свого ціпка й пішов.
Але варто було трохи поміркувати, і мене почала мучити совість — навіщо я дозволив йому залишитись без мого нагляду? А що, коли, повернувшись до Лондона, я буду змушений зізнатися вам, що моє потурання призвело до лиха? Мене кинуло в жар від самої лише думки про це. Ще не пізно, його можна наздогнати. І я відразу ж вирушив до Мерріпіт-Хаус.
Я швидко йшов дорогою, не бачачи сера Генрі, й за кілька хвилин наблизився до того місця, де починається стежка, що веде вглиб боліт. Засумнівавшись у правильності обраного шляху, я піднявся на пагорб, з якого відкривається широкий краєвид на болота, — той самий пагорб, де колись була каменярня. Звідти я відразу побачив баронета. Він ішов стежкою приблизно на відстані чверті милі від мене, а поруч з ним ішла жінка — міс Степлтон. Зрозуміло, що ці двоє давно про все домовилися і сьогоднішня зустріч не випадкова. Заглиблені в розмову, вони йшли дуже повільно і, судячи з жестикуляції міс Степлтон, вона намагалася в чомусь переконати сера Генрі, який уважно її слухав та час від часу заперечно хитав головою. Я стояв посеред валунів, не знаючи, що вдіяти. Наздогнати їх і порушити цю інтимну бесіду було неможливо.
Але в чому полягає моє завдання? У тому, щоб ні на мить не зводити очей із сера Генрі. Вистежувати друга — вкрай неприємне заняття. І все-таки я не бачив іншого виходу й вирішив і далі спостерігати з вершини пагорба, а потім для очищення совісті в усьому зізнатися баронетові.
Щоправда, якби він раптом опинився у небезпеці, я б не зміг йому допомогти, тому що був занадто далеко, але, погодьтеся, вибирати не доводилося.
Пройшовши кілька кроків, наш сер Генрі та дівчина зупинилися, захоплені розмовою, і я раптом зрозумів, що я не єдиний свідок їхньої зустрічі. Серед валунів промайнуло щось зелене.
Придивившись пильніше, я побачив, що це зелений клапоть на ціпку, а ціпок несе людина, яка прямує до стежки. Виявилося, що це Степлтон зі своїм сачком для лову метеликів. Він був значно ближче до нашої парочки, аніж я, і йшов прямо на неї. У цю мить сер Генрі обійняв міс Степлтон, але вона відвернулася, намагаючись вивільнитися з його обіймів. Він нагнувся до неї, вона затулилась від нього долонею… А потім вони відскочили один від одного й озирнулися. Причиною цього був Степлтон, який щодуху біг до них, нестямно розмахуючи сачком. Він палко жестикулював і, порівнявшись із закоханими, у страшному хвилюванні заметався перед ними. Я не міг зрозуміти, що все це означає, але Степлтон, очевидно, у чомусь звинувачував сера Генрі, а той виправдовувався й потроху починав сатаніти. Дівчина стояла поруч і вперто мовчала. Нарешті Степлтон круто повернувся, наказово махнув сестрі рукою, і та, кинувши оком на сера Генрі, пішла за братом. Рвучкі жести натураліста свідчили про те, що він розгнівався й на дівчину. Баронет провів їх поглядом, опустив голову і повільно рушив назад.