Про відважного Барвінка та коника Дзвоника, стр. 9
Який ти фельдмаршал?
Ти просто свиня.
Знімаю із тебе
Високе звання!
Весь вік пам’ятатимеш
Гнатів город! —
І здер еполети
З Тхоряки Осот.
— Іди підмітайлом.
Бери помело.
Щоб духу тхорячого
Тут не було!
Поліз від Осота
Обідраний Тхір.
Узяв помело.
Впорядковує двір
І дума: «В яку ж я
Халепу заліз».
— Стривай же Барвінку! —
Шепоче під ніс.
Розділ дев’ятий
Три дні і три ночі лютився Осот.
Найважчих думок передумав сто сот.
Як бути з Барвінком? Якщо він не вмре,
То прийде у царство і скарб забере.
Він, кажуть, могутній, він справжній гігант,
Недаром тікав будяків ад’ютант.
О ні, недаремно на нім опеклись
Звитяжний Захрюка і стріляний Лис.
Він, кажуть, гуля на баскому коні.
Не тоне в воді, не горить у вогні.
...Тремтіло все царство жуки й павуки —
Усі поховалися в нори й дірки.
Не дивно!
Чи ж може там бути базар.
Де думає думу розгніваний цар?
Забули сказать ми,— при царськім дворі
Служили три дами, мадами старі.
Найзліша була серед них Кропива,
Що мала у царстві великі права.
А друга мадам —то глуха Лобода,
Цареві — опора, підлеглим — біда!
Між них найхитріша була Блекота.
Підступна і підла, на вигляд свята.
Дізнавшись, що цар вже три ночі не спав.
Змарнів, почорнів, очманів, занепав,
Мадам Блекота ще ні світ ні зоря
Пролізла, мов шило, в покої царя.
Прийшла і сказала: — мій царю ясний,
Три дні і три ночі сидиш ти сумний...
Нічого не п’єш і, либонь, не їси.
Іще, боронь боже, і дуба даси!
На кого ж покинеш ти царство своє?
Скажи, що спокою тобі не дає?
Скривився Осот і сказав Блекоті:
— Я скрути такої не знав у житті!
Могутній Барвінок гуляє в степах,
Такий богатир, що подумати страх.
Тепер він в хатині Ромашки живе.
Задумує щось проти мене нове!
Мій скарб забере і завалить мій трон...
Ти кажеш — не сплю! Та який же тут сон?
— Хи-хи,— запищала мадам Блекота.—
Сказав би раніше,— це справа проста.
Давно мене викликать треба було б.
Не лізли б від думання очі на лоб.
Тут хитрість потрібна і розум тонкий...
— А в мене, — цар гаркнув, — хіба не такий?
— Тонкий,— відказала йому Блекота.—
Звичайно, тонкий, але тонкість не та!
У тебе — тонкий наче шерсть у Тхора,
А треба такого, як ніс в комара!
Забудь же, о царю про горе й біду,—
Я нишком Барвінка зі світу зведу.
Осот аж підскочив: — Ну, добре, стара!
Бажаю ні пуху тобі ні пера!
***
Барвінок живе у Ромащиній хатці,
В світлій, веселій, окремій кімнатці.
Він порядкує в саду й на городі.
Доки не скаже дівчинка: «Годі».
Тож від життя трудового такого
М’язи залізними стали у нього.
Як замовкає увечері пташка.
Книги несе на веранду Ромашка.
Тихо читає про всякі пригоди.
Твори Жюль Верна і дяді Неходи.
Вірші Бичка або книги Майн Ріда,
Казку про курочку, бабу та діда.
Слуха Барвінок уважно, охоче —
Хлопчик цікавий, знати все хоче.
Потім до ранку він спить, як убитий...
Так і живе чоловік працьовитий!
Якось увечері в пізню годину
Кроки почулись чиїсь біля тину.
Входить у двір хтось, в віконечко стука:
— Людоньки-люди! Яка ж мені мука!
Як мені важко, як мені тяжко... —
Кинулась враз до віконця Ромашка,
Бачить: стоїть на подвір’ї бабуся.
— Може, хоч тут я водички нап’юся...
Бо ж не пила я із самого ранку... —
Виніс Барвінок з водичкою склянку.
Баба схопила ту склянку руками.
Жадібно плямка сухими губами.
Випила, мовила: —Дякую, дітки!
Дуже ви гарні, мої малолітки.—
Добра Ромашка з поштивим поклоном
Винесла два пиріжечки з пасльоном.
Щедрий Барвінок бабусі в торбину
Бублик поклав і печену рибину.
Шепче бабуся: — Спасибі за шану.
Зараз і я у пригоді вам стану.—
(Вузлик розв’язує в чорній хустинці)
Нате вам, дітки, й від мене гостинця!
Взнаєте, любі, який він чудовий.
Я вам дарую листочок медовий.
Більш вам не треба трудитись, робити,
Меду в нім повно, лижіть його, діти...
Мед із листочка весь час виступає.
Більшого дива на світі немає!
Хоч до медку я й сама уже звикла,—
Якось відвикну...— Сказала і зникла.
Хлопчик листка заходився лизати.
Слова від щастя не може сказати.
Медом обмазав обличчя і вуха.
«Досить лизати!» — Барвінок не слуха.
Як нализався, напився водиці,
Мовив; — На біса ми будем трудиться?
Більше не буду виходити з хати.
Скарбу якого ще треба шукати?
З ранку до ночі лежатиму в ліжку,
Меду захочу — будь ласка, хоч діжку!
От заживем ми на славу, Ромашко!
Більш не вари ані супу, ні кашки.—
Плаче Ромашка: — Яке ж ти ледащо!
Ти ж без роботи зведешся нінащо! —
Хлопчик своєї: — Все праця та праця!
Можу й без неї медку нализаться...
Ще щось хотіла Ромашка сказати,—
Хлопчик утік до своєї кімнати.
Меду наївся, заснув як убитий.
Медом обмазаний, пухом укритий.
Дівчинка стукала довго у двері,—
Став ледацюга глухіший тетері.
І догадалася дівчинка бідна:
То була баба лиха і єхидна.