Переспівниця, стр. 44
Енні — вона сиділа з другого боку Джоанни — затулила вуха руками і сховалась у паралельну реальність.
Фіней кинув на Джоанну злісний погляд і пригорнув Енні.
— А що? Лікар каже, що я не повинна фільтрувати свої думки. Це входить у мою терапію, — відповіла Джоанна.
Куди тільки вся веселість поділася! Фіней шепотів щось Енні, поки вона не забрала руки від вух. А тоді запала довга тиша, і всі вдавали, що заклопотані їдою.
— Енні, — вигукнула Деллі Картрайт весело. — А ти знаєш, що саме Піта глазурував твій весільний торт? Удома його батьки тримали пекарню, і саме він завжди глазурував усі торти.
Енні обережно перехилилася через Джоанну.
— Дякую, Піто. Торт неперевершений.
— Дуже прошу, Енні, — мовив Піта, і я почула давні лагідні нотки в його голосі, які, як я гадала, зникли назавжди. Не те щоб він звертався до мене. Але все одно було приємно.
— Якщо ми хочемо ще й прогулятися, то йти слід зараз, — сказав Фіней до Енні. Він поскладав таці одну на одну, щоб нести їх однією рукою, а другою тримати Енні за руку. — Було приємно побачитися, Піто.
— Поводься з нею добре, Фінею. А то я візьму та вкраду її в тебе.
Це можна було сприйняти за жарт, якби Пітин тон не був таким холодним. Усе в ньому було якимсь неправильним. Відверта недовіра до Фінея, натяк на те, що Піта накинув оком на Енні, що Енні може покинути Фінея, що мене взагалі не існує...
— Ой Піто, — мовив Фіней весело. — Не змушуй мене шкодувати через те, що я тебе відкачав!
Він схвильовано глянув на мене, а тоді вивів Енні геть.
Коли вони зникли з очей, Деллі з докором сказала:
— Він таки врятував тобі життя, Піто. І не один раз.
— Він зробив це заради неї, — Піта кивнув на мене. — Заради повстання. А не заради мене самого. Я нічого йому не винен.
Я не повинна була втручатися, але я не витримала.
— Можливо, ти правий. Але Магс мертва, а ти живий. Це щось таки значить.
— Ага, усе щось значить, хоча й не повинне, Катніс. У мене є спогади, які я досі не прояснив, і не думаю, що Капітолій до них дістався. Наші ночі в потязі, наприклад, — мовив він.
Знову натяки. Наче в потязі сталося щось особливе. Те, що сталося, — ті ночі, коли Піта тримав мене в своїх обіймах, щоб я не збожеволіла, — більше нічого не означали. Все це брехня, ще один спосіб використати Піту.
Піта накреслив ложкою в повітрі коло, об’єднуючи мене з Гейлом.
— То ви вже офіційно пара чи й досі притримуєтеся старої версії про Ромео та Джульєтту?
— Вони притримуються старої версії, — мовила Джоанна.
Пітину руку прошив нервовий спазм, і вона стиснулася в кулак, а тоді пальці різко випросталися. Може, він уявляє, як душить мене? Я відчула, як у Гейла напружилися м’язи: він був готовий щомиті стати на мій захист. Однак стримався і сказав:
— Я б не повірив, якби не бачив цього на власні очі.
— Ти про що? — не втямив Піта.
— Про тебе, — відповів Гейл.
— Говори конкретніше, — сказав Піта. — Що про мене?
— Що не Катніс, а тебе підмінили на лютого мутанта, — мовила Джоанна.
Гейл допив своє молоко.
— Ти вже? — запитав він мене.
Ми підвелися й віднесли наші таці. Біля дверей мене зупинив літній охоронець, бо я досі стискала в долоні намочений в підливі хліб. Щось у моєму виразі, а головне, те, що я не намагалася приховати хліб, збентежило його, і чоловік відпустив мене. Я запхала хліб у рот і пішла далі. Ми з Гейлом уже майже дійшли до моєї кімнати, коли він знову заговорив:
— Я такого не очікував.
— Я ж казала тобі, що він ненавидить мене, — мовила я.
— Те, як він тебе ненавидить. Це... так мені знайомо. Раніше я сам так почувався, — визнав Гейл. — Коли я спостерігав на екрані, як ви цілуєтеся... От тільки я бачив, що це не зовсім справедливо щодо тебе. Він же цього не бачить.
Ми наблизилися до дверей.
— Можливо, він бачить мене такою, якою я є насправді... Мені треба поспати.
Я хотіла йти, але Гейл зловив мене за руку:
— Ось що ти думаєш?
Я знизала плечима.
— — Катніс, я твій давній друг, повір мені: він бачить тебе не такою, якою ти є насправді.
Поцілувавши мене в щоку, Гейл розвернувся й пішов.
А я лишилася сидіти на ліжку, силкуючись бодай щось запам’ятати з підручника воєнної тактики, але спогади про час, проведений із Пітою в поїзді, не давали мені зосередитися. Приблизно за двадцять хвилин до кімнати увійшла Джоанна й лягла в ногах мого ліжка.
— Ти проґавила найцікавіше. Деллі розхвилювалася через те, як Піта говорив до тебе, і як розпищиться!
Так ніби хтось без упину штрикав мишу виделкою. У їдальні такий гармидер зчинився!
— А що Піта? — запитала я.
— Почав сперечатися сам із собою, так ніби в нього роздвоєння особистості. В конвойних не було іншого виходу, як забрати його геть. З іншого боку, ніхто не помітив, що я доїла його рагу, — і Джоанна провела рукою по натоптаному черевцю. Під нігтями у неї я помітила бруд і подумала: «Цікаво, жителі Округу 7 узагалі миються?»
Ми кілька годин перевіряли одна одну на знання військових термінів. Тоді я зазирнула до мами та Прим. Повернувшись у свою кімнату, я довго дивилась у темряву, та зрештою запитала:
— Джоанно, ти справді чула, як він кричав?
— Це теж тортури, — відгукнулася вона. — Як сойкотуни на арені. От тільки ці зойки були справжні. І не припинялися за годину. Цок-цок.
— Цок-цок, — прошепотіла я у відповідь.
Троянди. Вовки-мутанти. Трибути. Глазуровані дельфіни. Друзі. Переспівниці. Стилісти. Я.
Сьогодні в моїх снах кричало все.
РОЗДІЛ 9
Я з головою поринула у тренування. Їла, жила, дихала заради навчання, тренування, стрільби з вогнепальної зброї і лекцій з воєнної тактики. Незабаром кількох учнів, у тому числі й нас із Джоанною, перевели на вищий рівень, тож у мене з’явилася надія на участь у реальних бойових діях. Солдати називали цю вправу просто «квартал», але напис у мене на руці був М. В. Б., скорочено від «моделювання вуличних боїв». Глибоко під землею Округ 13 збудував копію Капітолія. Інструктор розділила нас на групи по восьмеро людей, і ми повинні були виконувати певні завдання — зайняти позицію, знищити ціль, відшукати житло, — так ніби ми справді в Капітолії. Копія столиці була оснащена всіма тими пастками, що й реальні вулиці Капітолія. Хибний крок активує міну, або на даху будинку з’являється снайпер, або твоя зброя раптом виходить із ладу, або плач дитини заманює тебе з засідку, або керівник групи (насправді лише механічний голос) смертельно поранений і тобі доводиться приймати рішення самостійно. Підсвідомо ти розумієш, що це не насправді й що ніхто не збирається нікого вбивати. Коли чуєш вибух, вдаєш, що ти мертвий, і падаєш. Однак відчуття дуже реалістичні: вороги переодягнені у форму миротворців, а димова шашка справжня. Одного разу нас навіть труїли газом. Ми з Джоанною єдині вдягнули протигази вчасно. Решта солдатів із нашої групи на десять хвилин знепритомніли. І хоча газ був начебто зовсім не шкідливий, після кількох вдихів голова боліла цілий день.
Кресида зі знімальною групою фільмувала нас із Джоанною на стрільбищі. Гейла й Фінея також знімали. Такий був план — показати людям, як повстанці готуються до взяття Капітолія. Загалом усе було добре.
Піта теж почав з’являтися на ранкових тренуваннях. Кайдани з нього зняли, але за ним досі пильно наглядали два конвойні. По обіді я помітила його на тренувальному майданчику в гурті початківців. Не знаю, що замислили Коїн і її прибічники. Якщо сварка з Деллі здатна спровокувати в нього роздвоєння особистості, як можна навчати його збирати автомат?
Коли я запитала про це у Плутарха, той запевнив мене, що все це робиться тільки на камеру. Увесь Панем уже побачив, як одружилася Енні, як Джоанна вправляється на стрільбищі, але найбільше усіх цікавить доля Піти. Люди повинні побачити, що він бореться на боці повстанців, а не президента Снігоу. І було б чудово, якби ми погодилися зняти кілька епізодів разом. Цілуватися не обов’язково, просто показати всім, що ми щасливі й...