У вогні, стр. 17
Приготування здебільшого відбуватимуться в будинку мера, адже для вуличних заходів нас доведеться замотувати в шуби. На залізничній станції ми пробули недовго: поусміхались публіці, помахали руками — і нас заштовхали в машину. Навіть не дозволили нам до вечері побачитися з родинами.
Я навіть раділа, що все відбуватиметься вдома у мера, а не в Будинку правосуддя, де по смерті вшановували мого батька й куди мене привели після Жнив для щемливих прощань із близькими. В Будинку правосуддя забагато смутку.
Домівка мера Андерсі мені до вподоби, особливо тепер, коли ми з його донькою Мадж потоваришували. Власне, ми завжди були подругами. Але офіційно це підтвердилось, коли вона прийшла попрощатися зі мною перед Іграми. І коли на удачу подарувала мені брошку з переспівницею. Відтоді як я повернулась додому, ми чимало часу проводили разом. Виявилося, що у Мадж також купа вільного часу, який треба чимось заповнити.
Спочатку нам було трохи ніяково, оскільки ми не знали, чим зайнятися. Знаю, інші дівчата нашого віку теревенять про хлопців, і про одяг, і про інших дівчат. Ми з Мадж пліткарками не були, а розмови про одяг узагалі мене втомлюють. Та після кількох невдалих спроб я з’ясувала, що Мадж до смерті хоче побувати в лісі, тож я кілька разів брала їх з собою й навіть навчила стріляти. Вона в свою чергу хотіла навчити мене грати на піаніно, але мені більше подобалося слухати, як грає вона. Іноді ми залишались одна в одної на обід. Мадж залюбки обідала у мене. Її батьки були милими, але не думаю, що вона сама бачила їх часто. Її батько має цілий Округ 12 під орудою, а мати страждає на жахливі мігрені, які декілька днів поспіль можуть тримати її в ліжку.
— Може, вам варто звозити її в Капітолій, — сказала я в один із таких днів. Того дня ми не грали на піаніно, оскільки навіть через два поверхи музика тільки посилювала мігрень. — Закладаюся, там зможуть її вилікувати.
— Так. Але в Капітолій не можна поїхати просто так, без запрошення, — сумовито промовила Мадж. — Навіть привілеї мера обмежені.
Коли ми дісталися будинку мера, я встигла тільки швидко обійняти Мадж — і вже Еффі відіслала мене на третій поверх готуватися до святкування. Коли я нарешті була зачесана і вдягнена в довжелезну сріблясту сукню, до вечері залишалася ще ціла година, тому я вислизнула, щоб пошукати Мадж.
Її кімната була розташована на другому поверсі, де й дві гостьові кімнати та кабінет її батька. Я застромила голову в кабінет, щоб привітатися з мером, але там було порожньо. Телевізор дзижчав, і я зупинилась — показували нас із Пітою на вчорашній вечірці в Капітолії. Ми танцювали, їли, цілувались. Напевно, зараз це транслюють у кожному будинку в Панемі. І глядачів, мабуть, уже нудить від Ромео і Джульєтти з Округу 12. Бо особисто мене вже нудить.
Я вже збиралася вийти геть, коли мою увагу привернула сирена. Я озирнулась і побачила, що екран телевізора почорнів. А потім на ньому спалахнули літери: «Останні новини з Округу 8». Інстинктивно я відчула, що ця інформація призначена не для моїх очей, а лише для мерових. Я мала тікати. І то швидко. Але я натомість прикипіла до телевізора.
На екрані з’явилась дикторка, якої я ще не бачила, — сива жінка з хрипким владним голосом. Вона повідомила, що становище погіршується і що оголошено тривогу третього ступеня. До Округу 8 спрямовані додаткові війська, а виробництво текстильної продукції призупинено.
Далі з жінки переключили на чоловіка, який вів репортаж із майдану в Окрузі 8. Я впізнала майдан, бо ж відвідала його минулого тижня. На дахах, що оточували майдан, і досі майоріли плакати з моїм обличчям. А внизу я побачила величезну юрбу. Майдан був ущерть забитий мітингувальниками, всі обличчя були затулені ганчірками й саморобними масками, люди галасували та жбурляли каміння. Будівлі палали. Миротворці навмання стріляли в натовп.
Такого я ще зроду не бачила, але миттю втямила одне. Ось що президент Снігоу називає заворушеннями.
РОЗДІЛ 7
Шкіряна торба з їжею і термос гарячого чаю. Пара шкіряних рукавиць хутром усередину, які забув Цинна. Три гілочки, що я зламала з голих дерев і розклала на снігу, щоб позначити напрямок мого руху. Ось що я залишила для Гейла на нашому звичному місці зустрічей першої неділі після Свята врожаю.
Я рухалася крізь холодний туманний ліс, прокладаючи стежку, яка для Гейла буде незнайомою, але мої ноги легко її відшукали. Вела вона до озера. Я більше не вірила, що наше звичне місце побачень і досі гарантує приватність, а сьогодні приватність була мені вкрай необхідна, бо я збиралась вилити Гейлові душу. Та чи він узагалі прийде? Якщо не прийде, мені доведеться ризикнути і вночі піти до нього додому. Є речі, які він повинен знати... речі, які він повинен допомогти мені зрозуміти...
Тільки-но зміст того, що я побачила по телевізору в будинку мера Андерсі, дійшов до мене, я вибігла з кімнати і спустилась у передпокій. Дуже вчасно, бо мер саме піднімався сходами нагору. Я тільки помахала йому рукою.
— Шукаєш Мадж? — привітно спитав він.
— Так, хочу показати їй свою сукню, — відповіла я.
— Ну, ти знаєш де її знайти.
В цю мить із його кабінету знов пролунав сигнал тривоги. Обличчя мера спохмурніло.
— Вибач, маю йти, — сказав він і попрямував до кабінету, щільно причинивши по собі двері.
Я стояла в коридорі й чекала, доки трохи заспокояться нерви. Стояла і нагадувала собі, що маю поводитися природно. Потім рушила до кімнати Мадж — подруга сиділа за туалетним столиком і перед дзеркалом розчісувала біляві кучері. Вдягнена вона була в ту саму чудову білу сукню, що і на Жнива. Мадж побачила моє віддзеркалення позаду себе і всміхнулася.
— Яка ж ти красуня! Ніби щойно з вулиць Капітолія.
Я підійшла ближче. Мої пальці торкнулися переспівниці.
— Навіть моя брошка. Завдяки тобі зараз у Капітолії переспівниці — це писк моди. Може, візьмеш її назад? — спитала я.
— Не мели дурниць, це ж був подарунок, — відповіла Мадж і заплела у коси святкову золоту стрічку.
— Тоді розкажи мені, де ти її взяла, — попросила я.
— Це тітчина брошка, — була відповідь. — Але думаю, що в родині вона вже віддавна
— Переспівниця — дивний вибір, — промовила я. — Беручи до уваги те, що трапилось під час повстання округів. Як Капітолій наколовся на сойкотунах і все таке.
Сойкотуни були мутантами — генетично модифікованими самцями птахів, виведеними в Капітолії навмисно, аби шпигувати за повстанцями в округах. Сойкотуни мали здатність запам’ятовувати й відтворювати чималі уривки людської мови, тож їх відсилали підслуховувати, про що балакають повстанці, а потім відтворювати це в Капітолії. Првстанці швидко все зметикували і використали птахів проти самого Капітолія, годуючи їх побрехеньками. Коли це з’ясувалося, птахів покинули на погибель. За кілька років вони справді зникли з дикої природи, але встигли спаритися з самками пересмішника, і таким чином з’явились абсолютно нові пташки — переспівниці.
— Але ж переспівниці ніколи не використовувались як зброя, — сказала Мадж. — Вони просто співочі пташки. Хіба ні?
— Так, думаю, так, — відповіла я.
Але це було не зовсім так. Переспівниця не просто співоча пташка. Переспівниця — істота, існування якої Капітолій не передбачав. Ніхто й подумати не міг, що цілковито керовані сойкотуни зможуть адаптуватися у дикій природі, передати свій генетичний код і продовжити рід. Капітолій не передбачив жагу до життя у маленької пташки.
І зараз, мало не тонучи в снігу, я угледіла чимало переспівниць, які стрибали по гілках навколо мене, підхоплювали співи інших пташок, повторювали їх, а потім переспівували по-новому. Як завжди, вони нагадали мені про Руту. Я спам’ятала свій сон минулої ночі, в якому я бігла через ліс за Рутою-переспівницею. Як хотіла б я, щоб мій сон протривав трохи довше і я змогла зрозуміти, куди вона хоче мене привести!
Дістатися озера — завдання безсумнівно не з простих. Якщо Гейл узагалі вирішить прямувати за мною, йому доведеться витратити багато зусиль, які ліпше було б зберегти для полювання. Вчора на вечері у мера його відсутність була особливо помітною, адже решта його родини прийшла. Гейзел сказала, що він захворів і залишився вдома, — це щирісінька брехня. І на Святі врожаю я також не змогла його знайти. Вік сказав, що Гейл пішов на полювання. Це, може, і правда.