Козак Мамарига, стр. 6

Іван Голик і каже йому:

— Як поженемо, то ти не цілуй, а поцілую я!

От прийшла пора гнати. Княгиня вийшла, сіла на ґанку. Тут і змії з нею. Брати повиганяли з хліва свиней і женуть удвох.

Тільки догнали до воріт — свиня стала на воротях і стоїть. Княгиня із зміями дивиться й посміхається, а Іван Голик як розпустить пугу, як оперіщить ту свиню, так від неї і кістки розсипались! А тоді як замахнеться на зміїв — вони тікати, хто куди втрапив! А княгиня злякалася, як зіскочить з ґанку, та до князя — та в ноги!..

— Прости мене, чоловіче, не карай! Присягаюся тобі ніколи з тебе не знущатися, бути тобі покірною жінкою!

Отак вона покинула свої зміївські норови і стала добре з чоловіком жити. Живуть собі, поживають та Івана Голика поважають.

КАЗКА ПРО КОЩІЯ БЕЗСМЕРТНОГО, ІВАНА-ЦАРЕВИЧА ТА БУЛАТА-МОЛОДЦЯ

Були собі в одній країні цар з царицею, і мали вони єдиного сина Івана-царевича. От як підріс Іван-царевич та став справжнім богатирем, надумав він поїхати мандрувати, світу побачити, гарної нареченої собі пошукати.

Попрощався з батьком і матір'ю, сів на доброго богатирського коня і поїхав.

їхав, їхав та й заїхав у чужодальню сторону, до якогось чужоземного міста. Коли це бачить: ведуть з того міста чоловіка, у

кайдани закутого, ще й батогами б'ють. Під'їхав Іван-царевич і питається:

— Що це за чоловік, куди ви його ведете і за що б'єте?

А люди відповідають:

— Це в нас такий закон: хто цареві податку не сплатив, того батогами бити та у в'язницю вкинути, поки хтось за нього викупу не сплатить.

Іван-царевич питає:

— А який же викуп?

— Десять тисяч карбованців.

Івану-царевичу стало шкода того чоловіка.

От він і каже:

— Зніміть з нього кайдани й відпустіть на волю. Я за нього викуп сплачу.

Витяг гроші, заплатив і поїхав собі далі потроху.

А той чоловік, як тільки зняли з нього кайдани і відпустили на волю, побіг услід за Іваном-царевичем та й гукає:

— Іване-царевичу, візьми мене з собою! За те, що ти мене визволив, я тобі в пригоді стану!

Іван-царевич питає:

— А як же тебе звуть?

— Булат-молодець.

От Іван-царевич і погодився його з собою взяти. Купив Булатові коня, сіли вони й поїхали.

Дізнався Булат-молодець, що Іван-царевич собі нареченої шукає, і каже:

— Є тут в сусідньому царстві одна царівна, з усіх красунь найкраща. Замкнула її зла мачуха у високу башту на сім замків, і ніхто її визволити не може. Ото була б для тебе найкраща наречена.

Як почув Іван-царевич про таку красуню, то й закортіло йому її визволити і за себе взяти. Та тільки як до башти із сьома замками підступитися?

Та Булат-молодець усяке зілля знав. Пішов він у дрімучий ліс, знайшов там чудодійну розрив-траву, що всі замки відмикає. Приїхали вони з Іваном-царевичем до високої башти, всі замки відімкнули і вивели з башти царівну-красуню, з усіх красунь найкращу. Посадив Іван-царевич її на коня позад себе, і поскакали вони чимдуж геть з тієї країни.

Їхали, їхали цілий день до вечора, а як стало сутеніти, зупинилися в лісі на ночівлю. Булат-молодець і говорить:

— Я ляжу відпочину до півночі, а з півночі ти відпочиватимеш, а я стерегтиму.

Ще північ не прийшла, як Іван-царевич розбудив Булата-молодця. Булат-молодець схопився:

— Що таке?

— Нема моєї нареченої! — каже Іван-царевич, а сам плаче гіркими сльозами. — Я задрімав трохи, а її не стало!

Придивився Булат-молодець до слідів на рясній траві навколо й каже:

— То Кощій Безсмертний твою наречену вкрав. їдьмо його шукати.

Сіли на коней і поїхали.

їхали вони, їхали, коли це дивляться — пасеться сила-силенна худоби. Булат-молодець придивився до худоби, до пастухів і каже:

— Це худоба Кощія Безсмертного.

От Іван-царевич і Булат-молодець повбивали Кощієвих пастухів, а самі одяглися в їхню одежу і погнали худобу до Кощієвого двору.

Тільки пригнали, вискочила служниця, вибрала з отари білу козу і почала доїти у золоту дійницю. Булат-молодець і питає:

— Для кого це ти доїш молоко у золоту дійницю?

— Та понесу царівні умиватися, — каже служниця.

Тут Булат-молодець наказав Іванові-царевичу зняти з руки перстень, що йому царівна подарувала, та вкинути його в молоко.

Принесла служниця молоко до царівни, а та почала вмиватися і побачила перстень.

— Звідки тут перстень? — питає.

— Та то, мабуть, пастухи вкинули, — відповіла служниця.

— Біжи швидше та поклич їх сюди!

Привела служниця пастухів, глянула на

них царівна і пізнала Івана-царевича і Булата-молодця.

— Тікаймо з нами! — кажуть вони.

А вона їм:

— Від Кощія Безсмертного не втечеш. Наздожене він нас і повбиває.

— А де він зараз?

— Десь полетів по світу.

Булат-молодець каже їй:

— Як він прилетить, випитай у нього гарненько, де його смерть?

Царівна так і зробила. Як прилетів Кощій Безсмертний, стала вона його випитувати:

— Який ти сильний, нікого й нічого не боїшся, а чи є в тебе смерть?

Кощій і відповідає:

— Ніхто ще в світі мою смерть не знаходив і не знайде, ніхто мене не вб'є. А смерть моя на морі, на окіяні, на острові Діяні. На тім острові є дуб, а під дубом сундук, а в тім сундуку заєць, а у зайці качка, а у качці яйце, у тому яйці моя смерть.

Ось царівна і переказала Іванові-царевичу та Булатові-молодцю, де Кощієва смерть. Сіли вони на добрих коней і поїхали ту смерть шукати.

Їхали, їхали не день, не два, заїхали у зовсім пустинний край. Не стало вже в них харчів, а їсти хочеться. Дивляться — біжить собака.

Булат-молодець і каже:

— Уб'ю я хоч оцю собаку, та й з'їмо її.

А собака відповідає людським голосом:

— Не вбивай мене, добрий чоловіче, я вам у пригоді стану.

їдуть далі, а на дереві сидить орлиця.

Булат-молодець каже:

— Уб'ю я цю орлицю, та й з'їмо її.

А орлиця відповідає:

— Не вбивай мене, добрий молодче, я вам у пригоді стану.

Поїхали вони далі. Доїхали до синього моря, до самого берега. Коли це бачать — лізе по березі рак.

Булат-молодець і каже:

— З'їмо цього рака.

А рак відповідає:

— Не їжте мене, добрі молодці, я ще вам у великій пригоді стану.

Відпустили вони й рака. Дивляться — пливуть по морю рибалки. Булат-молодець почав гукати:

— Відвезіть нас до острова Діяна!

Рибалки не відмовилися, взяли їх обох і перевезли.

Ідуть Іван-царевич і Булат-молодець по острову і бачать: стоїть серед острова великий дуб. Підступивсь до дуба Булат-молодець, ухопився та й вирвав дуб із коренем. Глянули — а внизу сундук. Дістав той сундук Булат-молодець, зірвав віко, а з сундука вискочив заєць і побіг.

Коли це де не взялась собака, та сама, що вони її не вбили. Погналася собака за зайцем, наздогнала в одну мить і принесла в зубах.

Булат-молодець схопив зайця, розірвав його надвоє, а з зайця вилетіла качка і полетіла в небо.

Коли це де не взялась орлиця, кинулася за качкою і принесла в дзьобі. Булат-молодець схопив качку, розірвав надвоє, а з качки випало яйце і покотилося просто в море!

Зажурилися Іван-царевич і Булат-молодець — як їм з моря яйце дістати? Аж тут лізе з моря рак і котить яйце перед себе. Схопив Булат-молодець те яйце, поклав у кишеню, і стали вони рибалок гукати, щоб перевезли їх назад до берега. Ті й перевезли.

Посідали вони знову на коней і поскакали до Кощієвої хати. Заходять сміливо просто до хати і кажуть Кощієві:

— То ти нахвалявся, що ніхто твоєї смерті не знайде?

Та тільки цок! — тим яйцем Кощієві по лобі, він в тую ж мить перекинувся і вмер.