Сватання на Гончарівці, стр. 6

Алексий.

Тяжко, важко розставатись!

Що ж? Нехай же хоч і прийде.

В ноги їй оттут впаду,

Слізоньками обіллю.

Уляна,

Станьмо ми її молити,

Станьмо жалібно просити:

(Вместе)

Не розлучай нас, мамо рідна!

Ой, дай пожити ще нам, бідним!

Не пий, не пий ти нашої крові,

Не розривай між нас любові!

Уляна.

Умру без тебе, Олексію!

Алексий.

Собі я смерть заподію!

(Вместе)

Алексий.

Горе, лихо і біда!

Не дають.за мене!

Ой Улясю, серце моє,

Не забудь ти мене!

Уляна.

Горе, лихо і біда!

Не дають за тебе!

Олексію, серце моє,

Не покинь ти мене!

Обнимаются.

Стецько (выходя из-за ворот). Чи то тебе довго ждати? Вже й борщ поїли, і яловичину покришили, а вона і не іде. (Увидев, что любовники обнимаются.) Бач, з ким тут вона! Мати не збрехала, казала, що вона, мабуте, з Олексієм розмовля; а вона добре розмовля, що женихається! Іди ж, іди. Казала мати, що коли, каже, честю не послуха, то жени її у потилицю!

Уляна. Та іду, зараз іду. Олексіечку! не втікай відсіля; я швидко вийду. За слізоньками і не їстиму нічого, та й поспішу до тебе. Послідня наша годинонька, тільки і наговоритися з тобою. (Плача, уходит во двор.)

Стецько. Вийдеш, вийдеш, коли то ще пущу. (Подходит к Алексию.) А ти чого тут, пробишака?

Алексий. Чого? Я до Уляни приходив.

Стецько. До Уляни? А зась не знаєш? До Уляни!

Алексий. Що? ще і сей став на мене гримати!

Стецько. А то ж і не гримати? Одарка казала: прожени його.

Алексий. Ти мене проженеш? О вражий сину! Через тебе така напасть! (Бросается к нему.)

Стецько, испуганный, бежит; Алексий, поймав его, схватывает за грудь и трясет.

Задушу анахтемську віру! О! якби не боявсь гріха, тут би і амінь моєму супостатові! (Отталкивает его от себя.) Згинь з очей, католиче!

Стецько, до чрезвычайности испуганный, не может кричать, а стоит в углу и во все время стонет и дрожит.

Алексий (успокоившись). Дурний і я, що з дурнем зв'язався. Що мені робити? Де ськати помочі? Тяжко моєму серцю! Сам би на себе руки підняв! Похожу по горі, поки Уляна вийде; чи не придумаю чого? (Уходит.)

Стецько (осматривается во все стороны и, не видя Алексия, бегает и кричит). Пробі, ратуйте! ратуйте! Хто в бога вірує, ратуйте! Ой, ратуйте!…

ЯВЛЕНИЕ ШЕСТОЕ

Стецько и Прокип с Одаркою выбегают.

Одарка (бросаясь к Стецьку). Що, що тут таке? Чого ти кричиш?

Прокип. Чи не об'їждчики кого з горілкою злапали?

ТЕРЦЕТ

Стецько.

Харцизяка мене бив!

А я й каші ще не їв…

Одарка.

Ось внесу тобі я каші…,

(Уходит.)

Стецько (плачет).

Ги-ги-ги-ги-ги!

Каші хочу, каші, каші!

Прокип.

Ой, ходім ми за лісок,

Там новенький е шинок,

Купимо горілки глек…

Стецько.

Цур тобі із нею, пек!

Каші хочу, каші, каші!

Одарка (приносит ему большой кусок каши).

Отже й каші на шматок.

їж же, сину, та не плач.

Стецько.

Еге! Ось побач:

Я хоч і зовсім

Оцю грудку з'їм,

А плакати ще буду.

Ще-бо мняса я не їв:

Так сього я не забуду.

Одарка.

Ходім до хати ми, ходімі

Тобі мняса я добуду.

Стецько.

Та я і мнясо хоч поїм,

А плакати-таки все буду,

Прокип.

От лихо, лихо і зовсім,

Нігде горілки не добуду!

Уводят Стецька с собою.

ДЕЙСТВИЕ ВТОРОЕ

Та же улица.

ЯВЛЕНИЕ ПЕРВОЕ

Скорик (выходит с другой стороны дома Прокопова). Што за пріятной оцей Харкові Єй, істинно! і за границею таково не видал!. Таки што хозяїн, то і доброй чалавєк. Той тєбя просіт абедать, другой на кунпанию; та всьо с потчиванньом та з ласковим словом. Вот усю Туреччину, Францію і Рассею прахадили, а нєтутє такого приятного города! То-то Харковская Русь-матушка! Та так усі нашаво брата поважають! Ні хрестини, ні свальба у знакомих не буваїть, штоб без меня та абашлось. Правда j то, што уж ніхто так парядка не дасть, как я. (Нюхает табак из тавлинки и вздыхает.) Павидав-таки світу я на свайом віку! I где-то не пабував? Так куди мужику протів нашаво брата справиться-та, хоч у дружках, ілі у старостах, алі у кумах. Все закони знаю, аттаво і усе ка мне. Вот і у вечеру пайдьом старастаю девку сватать; так акрама таво, што от Шкуратихи рушник шумит, та і старой Кан-дзюба на радощах, што засватаю сина йово дурака, чим-небудь таки паступиться-тз. Вот і будет на табак. (Смеется.) В свєті тольки живи умеючи, а то не пропадьош з голоду. (Поет.)

Лиш умей за дело взяться,

Можно всюди поживляться;

В поле бий, коли, руби,-

Дома денежки бери.

Подпускай девчатам ляси,

Старим бабам балянтраси;

Сам же в. оба лиш смотри,

Да з них денежки бери.

В свєті много чудаков;

Ох! і не без дураков;

Только ім не говори,

Молча деньги з них бери.

Не один на свєті я –

Лекар, купчик і судья

Правдой в свєті не живьот

І, где можно, знай берьот.

ЯВЛЕНИЕ ВТОРОЕ

Скорик и Алексий.

Алексий (выходит в задумчивости). Ходив, ходив – а все-таки не знайшов свого щастя. Був і на кладбищі, позавидовав покійникам: їм-то ні печалі, ні воздиханія, як співають дяки. Лежать собі і вже ні об чім не думають; а наш братчик терпи! Думай собі та гадай, та нічого не видумаєш. (Поет.)

Горе, лихо, пропадаю!

Де сховатись від біди?

Смерть найти я де, не знаю;

Від люден куди втекти?