Чорний іній, стр. 21

Крапович болісно зморщився й похнюпився.

— Не сумуй, Василю. Ти йому борг повернеш, дай тільки час. Так отож, допит отой офіцер з нас знімав — значить, він тут найголовніший. В нього фізіономія пихата — за кілометр видно. Та й другий, що за спиною в нього стояв, хоч і молодший, але теж, видно, з начальства. Заступник, мабуть. От і виходить, що не могли вони нікуди наших звідси подіти. Тоді чому вони не з нами? На той світ відправляти начебто передчасно. Ця справа не горить, їм поспіх ні до чого. Вони нас гнути в дугу повинні — звідки, навіщо та чому, та як? А може, вони вже і намагалися їх розколоти. За Грицька я спокійний, із нього й так слова зайвого не витягнеш, а вже заради них він і поготів рота не розкриє. А союзник про нас нічого і не знає, дякувати Богові. Але де ж вони можуть бути? Вже ж годин сім минуло, не менше.

— А може, закатували? — припустив Крапович.

— Так знову ж таки сюди повинні були притягти... полякати.

— А може, на смерть?..

— Не може, Василю. Я ж тобі товкмачу...

— Так чи не так, а з'ясувати треба. Без Григорія відходити не можна, — обірвав їх Чорний.

— Гаразд. Поки що треба з цього холодильника вибиратися, в мене вже зуб на зуб не попадає. Що можеш запропонувати, командире?

— Поміркувати треба, — Чорний присунувся ближче до обох, так що голови їхні зіткнулися, і вони зважено й небагатослівно, підсумовуючи спостереження та розуміючи один одного з півслова, почали обговорювати свою нелегку пригоду і розробляти план втечі.

Висота склепу, в якому їх зачинили, була метрів зо три. Коли фашисти заганяли їх сюди або коли викликали на допит, то спускали згори легку дюралеву драбинку на дванадцять сходинок. Після того, як німець відчиняв обидві стулки ляди, він однією рукою тримався за приклад автомата, а другою легко спускав драбину, що стояла поруч, притулена до стіни. При цьому йому не треба було ні відходити від люка більше, ніж на крок, ні повертатися спиною, ані займати обидві руки, переносячи драбину, і він ні на мить не випускав з уваги підземелля й тих, хто в ньому сидів. Палець його при цьому лежав на спусковому гачку. Двері караульного приміщення виходили на той самий майданчик, це вони зауважили одразу, і це спостереження не додавало їм оптимізму.

«Все в них продумано. Та ще й, напевно, інструкцією зафіксовано, виконуй чітко — уникнеш неприємностей. І виконують, до дрібниць виконують, ось що дивно! А як Грицька шукати? Що, в кожні двері заглядати? Так недовго й наразитися... Гаразд... Я б на місці цього гансика повернув би мене зараз обличчям до драбини, а сам залишився по той бік ляди. Ач, як зирка... А молодий геть... далеко ж тебе війна закинула, хлопче... й листи, мабуть, не доходять... мати, либонь, усі очі виплакала... А він поставив мене в дальньому куті обличчям до стіни, а сам у протилежному по діагоналі. Правильно діє. Бо це зараз єдиний момент, коли в нього будуть обидві руки зайняті, — однією рукою замок притримує, а в другій — ключ...»

Такі думки роїлися в голові Смаги, коли конвоїр вів його з туалету назад у підвал. Цей вихід був розвідувальним, вони хотіли визначити слабкі місця німців та намітити план своїх дій. Особливо їх цікавив саме зворотний шлях.

«Так... Встромляє ключа... А я спробую голову повернути... обережно. Руки не опускаю в жодному разі... Так і є — він руками працює, а голову не нахиляє, у спину мені дивиться. Обережний. А якщо стрибнути? Спиною вперед далеко не стрибнеш, та й наосліп виходить. До того ж саме зараз він насторожі, теж розуміє, що момент начебто для мене зручний. Але ми на таке не ловимося, в нас підхід інший. У нашій справі все вирішує раптовість. Тому й діяти треба саме тоді, коли все йде «як звичайно» і жодних критичних моментів не очікується. Він цього, мабуть, не знає, надто молодий. То ми його навчимо».

— Gesicht an wand! [9]— прикрикнув німець і, пробурмотівши щось сердите (Смага вловив лише кілька разів повторене слово «швайн»), відчинив ляду.

«Ну, а тепер як? Стволом мені тикає в правий бік, а сам по той бік ляди посунув ліворуч... Молоток, фріц... знову ми по діагоналі, а між нами відкрита ляда. Наказує брати драбину... вдам, що не розумію. Він жестами показує, добрячу пантоміму зіграв... А якщо я тебе зараз цією драбиною? Дістану? Дістану! Але вона легенька... та й замахнутися не вийде. Навіть якщо вдарю, удар слабкий буде. А якщо ткнути, мов списом? О! Це інша справа, можна й наскрізь! Але він це теж розуміє, пильнує, холєра. Дуло мені в груди... і не тремтить. Місце правильно обрав: і я далеко, і хлопців унизу видно. Якщо хтось надумає звідти швидко по драбині вистрибнути, то знову-таки до нього спиною. Та швидко й не вистрибнути. Про це він, мабуть, не турбується... Стривай, стривай! Опускаю драбину. Спокійно. Здається, непогана думка знайшлася. Кепсько тільки, що вартівня поруч...»

— Ох, браття, ледве сідало не відморозив! Де ж знаменита німецька любов до теплих клозетів?

23

Центральне Правління НСДАП

Мюнхен, Бріннерштрассе 7, Коричневий дім

Секція ОА-ІІ Референтура ІІІ.

ІІІ. С2Н № F8246

ОСОБОВА СПРАВА

члена НСДАП Гревера Йозефа

Гревер Йозеф Карл Отто, доктор природознавства, народився 18.09.1897 р. у Нюрнберзі. Член НСДАП з 6.05.1924 р. Військове звання: майор.

Батьки:

батько Вальтер Герман Франц Гревер, професор

мати Марія Іоганна Луїза, уродж. Бірке, лютеранка.

Діти:

син Рольф — народ. 13.10.26 р.

син Генріх — народ. 4.01.29 р.

1915 — 1917 рр. Учасник першої світової війни. Телеграфіст. Поранений. Має медаль «За заслуги».

1924 — 1925 рр. Учасник націонал-соціалістичного визвольного руху.

До масонських лож і масонських організацій не входив.

Арійське походження його та дружини підтверджується.

12.04.1930 р. склав перший державний іспит.

20.05.1933р. склав другий державний іспит на відмінно.

1930 — 1937 рр. Учасник експедицій у Гімалаї: Індія _,Непал, Сіккім.

1930 — 1933 рр. Абверабтайлунг. Референт.

1933— 1936 рр. Абверабтайлунг. Ст.референт.

Діюча армія: 1939— 1942 рр. Начальник експедиційного загону «Арктика».

«За час проходження курсу наук у Берлінському університеті студент, а потім асистент кафедри природознавчих наук Й. Гревер своєю поведінкою довів, що в будь-який час готовий і буде беззастережно виступати за націонал-соціалістичну державу і активно відстоювати її інтереси.

Брав особливо активну участь у боротьбі за чистоту германської науки.

Член НСДАП.

Альфред Томас Ортлінгауз, професор».

«Доводжу до Вашого відома, що д-р Й. Гревер відмовився співпрацювати з інститутом «Аненербе», пославшись на те, що його наукові інтереси лежать дещо осторонь магістрального напрямку пошуків колиски індо-германської раси і що це нібито сфера докладання зусиль для фахівців з історії, археології та етнографії, але не дослідників льодовикових утворень, яким він є. На це я зауважив, що програма робіт інституту достатньо широка і що, окрім досліджень у галузі локалізації духу і спадщини індо-германської раси, завданням кожного чесного німецького вченого є популяризація результатів досліджень у приступній та цікавій для широких мас формі. Для д-ра Гревера, зокрема, це могли б бути дослідження в річищі теорії Одвічної криги. На що д-р Гревер відповів, що його не зовсім влаштовують наукові методи, які застосовуються в нашому інституті.

Член НСДАП.

д-р Вурст

16.04.1936 р.»

24

Коли за їхніми розрахунками настала глибока ніч і всі вільні від служби німці повинні були спати, як належить нормальним людям, Василь Крапович зробив різкий видих і, ляснувши по спині спочатку Чорного, а потім — Смагу, сказав: «Давай!» Смага зчепив за спиною пальці в замок і трохи присів, а Крапович почав повільно вилазити йому на плечі. Черевики лишилися без шнурків, через те не вдавалося чітко зафіксувати стопу. Обидва вони не були акробатами, і всі їхні вміння вичерпувалися кількома годинами занять у спецшколі. До того ж Смага був високий, худий і відтак не годився для опорного. Значно більше пасував для цієї ролі Чорний, але в нього було таке завдання, з яким ніхто більше не впорався б. Крапович же був невисокий, кремезний, по-котячому спритний — найкраща кандидатура для роботи нагорі. Тому довелося функцію опорного взяти на себе Смазі.