Бригантина, стр. 48
При цьому дядько Іван підхопив сітку, напхану булками та батонами, й рушив до берега, бо інспекторський катер, яким йому їхати, уже наближався навстріч, - з крутим віражем, з вітерцем підлітав до причалу.
Глава XXIX
Наметове місто, вибудуване раніш уявою Порфира Кульбаки, нарешті стало реальністю. На високому пагорбі над Дніпром кинула якір їхня “Бригантина”, далеко видніючись своїми білими та червоними шатрами. І вогнище палахкотить увечері якраз на тому місці, що його визначила Марися Павлівна під час оглядин, - на самім пагорбі, на видноті палахкотить, як дозор бекетний. Вечори теплі, сині, зоряні, десь далеко чути гуркіт комбайна, а біля вогнища тихо, школярчата, зачаївшись, слухають мову чиюсь, що ллється плавно та супокійне, і в злагоді з нею невтомно січе й січе десь у темряві трав'яний музикант, цвіркунець чи коник, настроївши свою скрипку так, щоб смичка не випускати вже ціле літо.
Чого тільки не почуєш у ці сині вечори біля багаття! І розповідь знатного чабана про життя колишнє, сіросвитнє, що його тепер хіба що в театрі й побачиш; орнітолог із заповідника розповість, скільки перепілок збивається в цих степах восени, де вони, перш ніж відлетіти за море, скидають із себе зайвий жир, щоб стати легшими, ждуть прильоту стрепетів, бо саме стрепет гуртує перепелиний табун і веде його потім у політ, - хоч і в негоду, хоч навіть і крізь кромішню тьму.
А деякі найдрібніші пташата, виявляється, перелітають море, влаштувавшись верхи на журавлях…
- Майже так, як ви на своїх вчителях, - пожартувала Марися Павлівна.
Морський капітан із шефів розповість про джунглі В'єтнаму, про те, який ліс він бачив страшний, мертвий та голий, бо там, де на ліси хмари хімікатів було випущено, ще й досі, через скільки ось уже літ, ніщо не росте; ні пташок, ні комах, ні мурашки ніякої, навіть жаби погинули. І це там, де буяла тропічна зелень, де бамбуки, тамтешні очерети, виростали за ніч вище людини…
Слухають хлоп'ята, аж дух затамувавши, прищухнуть на мить і трав'яні музиканти, мовби вслухаючись у людську мову коло нічного вогню. Дещо вловлять від неї, може, й ті, що, підкравшись десь із виноградників, невідривно стежать з кущів за вечірнім життям “Бригантини”.
Інопланетники, пришельці з інших світів, не інакше як вони десь блукають поблизу! Хоч мало й віриться, а схоже на те, що вже побували в степах оті загадкові представники далеких позаземних цивілізацій. Звичайно, поки що це тримається в тайні, тепер хоч і “літаючі блюдця” побачиш, то мовчи, нікому не кажи, вважай, що тобі тільки привиділось. Одначе ж, якщо, згідно з припущеннями фантастів, інопланетники можуть з'явитись у вигляді “розумної хмари” або “мислячого океану” чи прилетіти на якомусь апараті, схожому на величезне блюдце, то чому ж вони не можуть з'явитися серед землян і у вигляді яких-небудь ошарпаних ангелочків, що про них щось таки перечуєш в наметі від шушукала нічного, щоб потім і самому про них з кимось пошушукати…
Опустились інопланетним в степу неподалік від траси, й було це рано на світанні, коли пташки росу п'ють. У скафандрах були, як водолази чи ті, що на Місяці. Ходили, роздивлялись. Є на інших планетах такі, що й при сонці ходять, а тіні від них нема, - так оце були такі. Можете, звичайно, спитати, а де ж їхня бригантина космічна, якою вони прилетіли, хіба ж її не помітили б одразу комбайнери або автоінспектор, хіба ж не кинулись би мерщій з найдальших польових бригад до телефонів, щоб сповістити районну міліцію? Але в тім-то й річ, що як тільки вони приземлились, то один змахнув якимось жезлом, схожим на очеретину, що, виявляється, мала в собі властивість чарівної палички, бо від помаху її бригантина розтанула на очах, - адже їхні кораблі щезають і виникають блискавично, завдяки лише силі уяви, самою уявою викликані. І, власне, що ж дивного, коли тепер нібито й людина вольовим зусиллям здатна гіпнотизувати фотон і змінювати напрям руху елементарних частинок, навіювати їм свої команди… Одне слово, ніяких слідів не лишили після себе ті, прилетілі з безвісті (невідомо, добрі чи злі родичі людей), ходили й придивлялись до всього, що росте на землі, і які птахи на ній водяться, і яка риба грає в тутешніх водах. Одному рибалці вони потім сказали: “Коли підлітаєш до вашої планети, вона з висоти зовсім блакитна здається, це, мабуть, тому, що багато; у вас води, вся планета огорнута блакитним серпанком. І така ваша планета маленька з висоти, така тендітна… Як квітка! Ніжна, найніжніша, ніби з самого марева зіткана! І піде, ні в яких безвістях космічних іншої такої красивої нема… Тож бережіть цю свою незрівнянну домівку. А вона у вас чогось чадом просмерджена, чваритесь без кінця і води блакитні свої без жалю забруднюєте…” І хоч тому рибалці не велено нікому розповідати про свою зустріч з інопланетниками, має все це триматися до певного часу в суворій таємниці, одначе ж… шила в мішку не втаїш, воно то в одному, то в іншому місці вилізе. Помічено було їх і в кучугурах, що належать науково-дослідній станції, і в акацієвих гаях, де інопланетники пробували скуштувати земного меду, але їм у цьому рішуче було відмовлено, бо мед, мовляв, ще не визрів, ще він - як вода… Гнався за ними нібито десь і міліціонер на своїм мотоциклі, але наздогнати не міг, хоча вони йшли звичайнісіньким кроком, нітрохи ходи не прискорюючи. Якби то були земні втікачі, ясна річ, що, зачувши грізне дирчання мотоцикла, вони одразу б шурхнули в лісосмугу, бо й духу міліцейського бояться, а ці йдуть собі спокійнісінько, ще й озираються насмішкувато, бо мотоцикл хоч і летить їм услід на скаженій швидкості, проте залишається на місці, відстань між ним і цими суб'єктами ніяк не скорочується.
Присутність загадкових позаземних істот була виявлена також і археологами, цим веселим бородатим плем'ям, що ходить у шортах, живиться консервами, а мешкає неподалік “Бригантини”, розкинувши свої латані шатра серед молоденьких обгризених шовковиць, насаджених для шовкопрядів. Тут археологи, власне, тільки ночують, бо з ранку й до ночі всі вони біля розритої скіфської могили, трудяться в ім'я науки. Встановивши контакти із скіфами, копачі ці виявили привітність також і до позаземних істот, дотепно зобразивши прихід інопланетників навіть у своїй стінгазеті, яку вони розмальовують на ошматині рогожаного лантуха. За їхніми відомостями, пришельці були стрижені, невеликого зросту обидва і мали досить земний вигляд, бо ж для них нічого не значить одним лише напруженням волі добрати собі якої завгодно подоба.
Тож сидить собі такий пришелець, вечеряє з археологами біля їхніх наметів, і нічим його не відрізниш від решти людей, перед тобою він ніби зовсім тутешній, ніби який-небудь Порфир Кульбака, а насправді він якраз і є той, прилетілий з безвісті на своїй космічній бригантині.
Коли звечоріє, двоє інопланетників можуть аж зовсім близько підкрастися до літнього табору школи, і вартовий їх не помітить, і вівчарка не зчинить ґвалту, бо вівчарок тут нема. Засядуть у виноградниках непомічені й звідти спостерігатимуть за вогнищем, за земними істотами біля нього, і все їм буде видно до найменших подробиць, бо зір в інопланетників соколиний, він годен бачити крізь тьму! Може, навіть і сумно їм стане, що вони, як незаконні, мусять триматися осторонь, ховатися по кущах, не маючи права наблизитись до людського товариства, до їхнього звабливого патлатого кострища. І пошкодують, мабуть, що нема їх там, де біля багаття ллється упівголоса пісня про бригантину, і підтягують її разом і вихователі, і вихованці, і симпатяга Степашко сидить над вогнищем чомусь у сумовитій позі, а навпроти стоять Марися й високий задумливий у білому кітелі моряк, син Ганни Остапівни. Вони поруч стоять, і пальці рук їхніх за спиною ніби самі собою сплелися в ніжності, моряк так пильно дивиться в полум'я, мовби заворожений видивом вогню. Марися тихо наспівує разом з усіма.
Потім вечірня лінійка буде, відзначатимуть трударів, тих, хто показав себе на збиранні лікарських рослин. У шортах, у зелених безрукавках стоять, вишикувані всі, на головах браві сині пілотки. Серед передовиків і Гайцан, і Рижов, і навіть Карнаух, - його, шкета, теж кличуть зайняти місце серед правофлангових, бо скількись там більше за інших полину назбирав та польової ромашки. Чи й не велика трудність! Кульбака їм того добра тонну назбирав би, та що тільки відлучений оце, водить його манівцями… Голоногі, засмаглявлені, повиструнчувались ангелочки, і Валерій Іванович голосно поздоровляє переможців праці, і капітан із шефів звертається до них з вітальним словом: закликає бути трудолюбами і щоб були мужні та чесні…