Холодний Яр: спогади осавула 1-го куреня полку гайдамаків Холодного Яру., стр. 40

Здогадуємося, що то Левадний використав безпечність бригади і не турбуючи нас — сам з нею управився.

На манастирському подвір'ї застаємо страшний хаос. Поміж будинками, в саду лежать вбиті і ранені червоноармійці. Стоять і лежать поперекидані вози з майном, набоями, кулеметами. Земля ряба від рушниць, набійниць, шинелів, шапок. Посеред цього «Мамаєвого побоєвища» спокійно димилися походові кухні, в яких готовився обід для бригади.

Левадного з хлопцями у манастирі не було. У лісі в напрямку Жаботина розлягалися рідкі стріли. Погнався певно здоганяти. Коли ми, виславши частину людей лавою у тому напрямку, стояли з отаманом і Чорнотою коло церкви, до нас з плачем підбігли черниці. Оповідали, що «товариші», оглядаючи церкви, до яких казали, що поставлять коней, та келії, забрали з престолів золоті й срібні річі для Богослужень, та понасилували деяких черниць, у тому числі стареньку мавпообразну карличку, що мала усі шанси померти дівицею.

Селяни, розбрівшися по манастирі, добивали стрілами та вдарами багнетів ранених червоноармійців. Приглядаюся до їх спокійних рухів — і пригадую собі «роботу» чекістів у льоху для розстрілів.

Інакше не можна. Ворог, що залічив рану — теж ворог. Тай що можна закинути цим озброєним гречкосіям?! Вони лише понятливі учні тих, хто в боротьбі з ними був сильний своєю жорстокістю.

Повернувся Левадний і оповів, що коли підійшов до манастиря, то побачив з валу лежачих та блукаючих з співами червоноармійців. Залігши з семи чоловіками в корчах на валу від мельничанської дороги, послав останніх вісім з другим кулеметом, щоби обійшовши лісом, відкрили вогонь із валу з боку Жаботина. Коли спантелечені червоні кинулися тікати юрбою у цей бік, зустрів їх кулями і гранатами. Червоноармійці відкрили рясну безтолкову стрілянину, яка, дезорієнтуючи їх самих в силах ворога, побільшила ще паніку.

Бригада стратила не більше двохсот чоловік, маючи у свому складі до тисячі. Останні, покидавши частинно зброю, розбіглися у ліс через вали. Частина їх ще виловиться, бо москалі поміж ярами не скоро дорогу знайдуть, але все таки Левадний впоров страшну дурницю. Колиб він дав знати до табору і зачекав — можна було оточити ту бригаду і винищити до ноги.

Отаман сердився і лаяв Левадного. Той виправдувався, що «серце не витримало», як побачив ««товаришів», що господарювали у манастирі.

А все таки кількасот рушниць, сім кулеметів, до сотні тисяч набоїв, кількадесять скринь гранат — це для нас нахідка. Тай кухні здадуться.

На бричці, з пробитим кулями колесом, знаходимо бригадну канцелярію. У валізі, очевидно командировій — забрані чаші, хрести, дароносиці. Віддаємо їх зрадівшим черницям. Із підводчиків-селян був ранений лише один. Більшість підвід «товариші» перед тим відпустили, а ті селяни, що ще залишилися, при перших пострілах позабігали до будинків.

У скрині з канцелярією знаходимо діслокацію дивізії «внутрішньої служби», що прибула у наші краї, та наказ її штабу розбитій бригаді про заняття Мотриного манастиря. У ньому штаб дивізії наказував бригаді, занявши манастир — провадити систематичне виловлювання «бандитів» та дезертирів по довколишних лісах. Зазначив, що за відомостями, які він одержав від бобринського чека, в селах поблизу манастиря сильно розвинутий «кулацький бандитизм», а тому радив, щоби командування бригади не дозволяло червоноармійцям ходити в одиночку у села, особливо вночі. Штаб дивізії очевидно уявляв собі, що він у Тамбовській губернії, з якої приїхав. Та тепер, після науки, міг розпочати інші операції.

По короткій нараді постановляємо перенести табор до манастиря. Частина козаків пішла полювати на заблуканих у лісі москалів. Одна сотня пішла за залишеними у лісі речами. Кілька чоловік занялося стягуванням до лісу і закопуванням трупів.

В цей час приїхав до манастиря верхи зв'язок із Жаботина в супроводі верхівця із Мельників. Коли червоні переїжджали через Жаботин, він іншими дорогами поскакав у Мельники. У Мельниках зарядили збірку дієвої сотні, а його послали з провідником до нашого табору у лісі. В таборі нас вже не застали, а від хлопців, що йшли за речами, довідалися, що вже «спізнилися». Отаман передав до Жаботина, що коли завжди будуть так «попереджувати» про наближення ворога — то невелика з того буде користь.

В наступні дні «Мотря» знову зажила життям воєнної фортеці. На дорогах до манастиря на скору руку викопали легко укріплені пункти передової оборони. Кожна сотня дістала на валах свою дільницю на випадок наступу червоних. Левадний розмітив місця для кулеметів та мінометів. Найближчі села були повідомлені про відновлення порядку бойової збірки за великим дзвоном Мотриного манастиря. Сама залога налічувала вже понад сімсот козаків.

X

На третій чи четвертий день після заняття нами манастиря дістаю від отамана наказ про призначення мене членом на сьогоднішнє посідання організаційного суду.

Коли за столом в отамановій келії засіли отаман, Чорнота, Ільченко, Семен Чучупака і я, чотири голоси доручили мені головувати на цьому посіданні, та голос забрав отаман.

— Маємо розглянути справу одного із членів нашої організації, який зрадив ворогові імена трьох інших членів організації. То були дорогі для національної справи люди. Чека їх розстріляла. Хочу знати твою думку, осауле, — якій карі він підлягає?

Я міг лише стиснути плечима:

— Мене дивує, отамане, що ти мене про це питаєш. Коли ми робили постанову про організаційний суд, то для всіх і на завжди було сказано, що такий член підлягає смерті хоч би зробив то несвідомо.

— Бачиш, Юрій... Ми всі тебе любимо і не хотіли би, після пережитого недавно тобою, завдавати тобі болю, але... є речі, що стоять вище від нашого хотіння...

Мене здивували ці «вступи», неначе тим підсудним мав стати я. Кажу про це з усмішкою товаришам.

Отаман тепло, але твердо глянув мені в очі.

— Це, Юрій, зробила Галя.

— Що? Це неможливе!

Присутні мовчки кивнули підтверджуюче головами.

Чорнота, що сидів поруч мене, обняв мене за плече.

— Ще до твого приходу наші хлопці із Телепинської міліції зв'язали і перепачкували вночі до Холодного Яру уповноважненого Кам'янської чека по боротьбі з «контрреволюцією», який приїхав був до Телепина для налагоджування агентурної сітки. Завдяки нотаткам знайденим у його портфелі та його признанням на допиті ми відкрили таємницю розстрілу наших людей у Кам'янці.

Член-секретар суду Ільченко розкрив і підсунув до мене обгортку з паперами. Переглядаю зізнання розстріляного уповноваженого чека, нотатки з його записної книжки, обговорюємо спільно справу і переді мною стає у цілий зріст страшна правда.

Коли Галя довідалася, що я «загинув», то від болю стратила зовсім голову. Поділилася своїм горем з товаришкою, яка в той час була вже тайною агенткою чека. Та оповіла все уповноважненому, додавши, що вона підозріває, що Галя знає хто у Кам'янці зв'язаний з Холодним Яром.

Коли єлісаветградська чека розіслала по різних чека світлину з мене і Зінкевича, розшукуючи зв'язків організації, той уповноважнений зручно використав це. Закликав до себе Галю і сказав їй, що я не загинув, а знаходжуся в арешті чека. Показав мою світлину з датою знимки. Розположивши до себе ласкавою співчутливою розмовою, запропонував їй, що коли вона видасть хто у Кам'янці зв'язаний з Холодним Яром, то він ручить їй, що забравши мене із справою до себе, не розстріляє, а вишле до якоїсь місцевости у центральній Московщині. Вона зможе поїхати зо мною, ніби не знаючи, чому мене звільняють.

Напівзбожеволіла від горя дівчина, що не могла у свому душевному стані розважати холодним розумом, повірила, що вирятує цим мені життя і видала всіх кого знала.

Чека, розстрілявши головніших, стежила за останніми до нового розвинення організації. Та хлопці занюхали небезпеку і повтікали. Галі не арештували. Той уповноважнений, діставши в лісі півсотні шомполів, признався, що про те, що Галя теж приймала активну участь в роботі, голові чека й другим чекістам не сказав, щоби не поспішили з її розстрілом. Мав замір використати її ще й просто як гарну дівчину, що подобалася йому. Розстріляні хлопці її не видали під час допитів і биття.