Таємниця двох океанів, стр. 54

— Приготуватися до бою! — дав команду капітан. — По крейсеру! Ціль — метал! Тільки металі Людей не чіпати!

— Єсть готуватися до бою тільки по металу! — потвердив Чижов, поспішно щось підкручуючи, піднімаючи, пересуваючи.

— Бити по днищу до ватерлінії! На п'ять десятих потужності! Увага!

На глибині п'ятисот метрів «Піонер» тихо наближався до закованого в сталь судна, що грізно наїжилося у всі боки довгими потужними стволами гармат.

На екрані ясно було видно маленькі постаті людей, що метушилися на палубі, силуети офіцерів, які спостерігали з командного містка поверхню океану в тому напрямі, звідки тепер тихо підходив «Піонер».

На пароплаві дві лебідки з одного борту піднімали з води і згортали в циліндр широку, майже на всю довжину судна, смугу металевої сітки з порожніми гігантськими чарунками. Видно було, що й з другого борту пароплава дві інші лебідки робили те саме. Було ясно, що пароплав, технічна база крейсера, витягав залишки невикористаної сітки.

— Стоп! — наказав капітан, і підводний човен ураз зупинився. — На носовій гарматі! Увага! — дав капітан команду Чижову. — Цілься! Звук!

Відсік носової ультразвукової гармати, за ним центральний пост управління і, нарешті, весь величезний підводний корабель наповнився стриманим музикальним гудінням, наче від роботи потужної динамомашини.

У першу хвилину в зовнішньому вигляді крейсера нічого не змінилося. Ультразвукова гармата працювала лише на половину своєї потужності.

Раптом серед офіцерів на командному містку крейсера виник рух. Немов зірвані вітром, вони швидко збігли вниз. Ніс і корма крейсера поволі стали підніматися вгору, його середина — опускатися, і стрункі, красиві лінії бортів сталя все помітніше набирати форми дуги. Почалася панічна біганина людей по палубах.

Весь силует корабля — від кіля до радіоантени — було виразно видно на екрані підводного човна. На очах капітана й старшого лейтенанта середина підводної частини крейсера почала розтягуватися, розповзатися, наче глина. Лише через одну хвилину після початку ультразвукової атаки середина повернутого до підводного човни борту корабля несподівано й зразу вдавилася всередину його, потім раптом, як величезний пузир, тріснула, і гігантський струмінь води ринув у трюми, у машинний відділ, в артилерійські погреби.

Крейсер зразу осів, за кілька секунд набравши величезну порцію води. Не допомогли ні підводні протимінні потовщення бортів, ні численні водонепроникні перебірки. Могутній потік води став повновладним господарем своєї здобичі — чудового крейсера, краси й гордості східно-азіатського флоту…

— Припинити звук! — дав команду капітан і, повернувши бліде обличчя до старшого лейтенанта, додав: — Треба дати людям час для спуску шлюпок.

Крейсер поволі занурювався серединою у воду, все більше задираючи догори ніс і корму. Один за одним злітали на воду катери, моторні човни, вельботи, шлюпки і швидко заповнювалися людьми. З усіх боків до корабля, що гинув, мчали численні дрібні судна, які працювали

до цього часу на морі віддалік од нього, і рятувальні шлюпки з пароплава.

— Дозвольте доповісти, — почувся ззаду голос Плетньова.

Радист стояв у дверях з пачкою радіограм.

— Що там у вас? — уривчасто спитав капітан.

— Крейсер безперервно шле сигнали про катастрофу.

Повідомляє, що тоне. Каже, що з невідомих причин правий і лівий борти розповзаються, відкривши доступ воді.

— Гаразд. Приймайте дальші повідомлення. Капітан знову повернувся до екрана.

Усі палуби вже очистилися від людей. Лише одинока присадкувата постать командира продовжувала непорушно стояти на верхнім містку крейсера. Ось він прощально приклав руку до козирка. Вся маса дрібних суден, скупчених біля корабля, який поволі занурювався, зразу широким віялом розсипалась далеко навколо нього.

— Ясно, — промовив капітан. — Усі зійшли з корабля. Хай тепер розплачується за всіх один цей вовк! Звук! — різко скомандував він головному акустикові. — На повну потужність!

Всі приміщення підводного корабля наповнилися величною симфонією потрясаючої сили.

За півгодини «Піонер» навально мчав на південь, скликаючи на збірний пункт усіх членів команди, залишених ним у глибинах океану на час битви з підступним ворогом.

Розділ X

ДВІ РОЗМОВИ

Відбивши напад, експедиція ще сім діб залишалася на місці бою і успішно закінчила розпочаті дослідження. Одержаними результатами особливо був задоволений Шелавін.

Наявність електрорушійної сили в шарах океанічного дна була підтверджена і всебічно вивчена ним, і ця обставина розпалила винахідницьку фантазію Марата до незвичайних розмірів. Він уже носився з проектом організації величезних придонних електроакумуляторних батарей, які збирали б і нагромаджували б електроенергію, шо безперервно виникає в товщах морського дна, і потім передають її на сушу для промислових, транспортних і побутових потреб. Марат зумів захопити своїм ентузіазмом навіть Шелавіна і зробити його завзятим прихильником і захисником свого проекту. У стінгазеті з'явилася стаття Шелавіна, де він громив скептиків і маловірів, які висловлювали сумнів щодо практичного значення проекту.

Дискусія розгорялася, як пожежа, і Марат почував себе на вершині щастя.

Підводний човен плив тепер у південній частині Атлантичного океану, у смузі зіткнення двох паралельних течій — теплої, що йшла з заходу, від Фольклендських островів, на схід, до берегів Південної Африки, і широкої холодної течії мису Горн, яка йшла в тому ж напрямі, щільно стикаючись з теплою. Ця холодна течія є в той час атлантичною частиною великого безперервного кільця східної течії, що оперізує в цих високих широтах усю земну кулю.

Як і в усіх випадках зіткнення холодних і теплих течій, ці зони і над поверхнею океану і в глибинах відзначаються багатьма фізичними й біологічними особливостями. В атмосфері тут частіше, ніж де б не було, спостерігаються шторми, тумани, велика хмарність, дощі, а у водах океану — виняткове багатство й розвиток життя, починаючи від планктона — мікроскопічних організмів, які пасивно плавають на поверхні і є поживною основою для життя всієї фауни поверхневих вод, — і кінчаючи найкрупнішими видами морських тварин.

Як далеко позначається вплив цих умов у глибинах океану? Які нові, невідомі ш,е науці види водних організмів можна там знайти? Як поширюються тут холодні течії, що беруть початок біля льодовиків Антарктичного материка під впливом танення льоду та внаслідок посиленого теплового випромінювання в південних антарктичних зонах Атлантичного океану? Який тут в дійсності рельєф дна і як він впливає на рух глибинних вод та на розподіл температури в них?

Усі ці й багато подібних їм питань стояли перед науковою експедицією «Піонера». Кипуча робота відбувалася не тільки на частих, хоч і коротких зупинках, але й під час руху корабля — в його лабораторіях — кабінетах і навіть біля бортових вікон. Поволі рухаючись на трьох десятих ходу і засвічуючи на безпечних глибинах потужні прожектори, підводний човен притягав до себе безліч водних організмів, і на долю Сідлера, помічника Шелавіна, одночасно фізика, художника і кінооператора експедиції, припадала безперервна, але надзвичайно захоплююча робота.

У ці дні Павлик не відходив од Сідлера, захоплюючись усім, що з'являлося в потужному промені прожекторі, а також швидкістю й майстерністю, з якою все це негайно відбивалося на кіноплівці або на аркушах альбома художника.

Взагалі настрій у Павлика останніми днями був виключно радісний: капітан сповістив його, що, за відомостями Головного морського штабу, батько Павлика вже цілком одужав від ран, які він дістав під час загибелі «Діогена», і незабаром буде виписаний із лікарні. Хоч батько й не знає подробиць врятування Павлика, але всі радіограми Павлика передані йому, і він тепер цілком спокійний за життя сина.

Павлик ходив усі ці дні, окрилений щастям. Цей стан щастя й безперервного захоплення всім навколишнім привів кінець кінцем до несподіваного результату. Замкнувшись на цілий день у каюті Плетньова, де Павлик жив з часу появи на підводному човні, він за одним присідом, не відриваючись від стола, вибухнув довжелезною поемою, в якій урочисто оспівав усю велич океану, його красу, його багатства, його таємниче життя і підкорення його радянськими людьми…