Сивий Капітан, стр. 34

Тим часом Сивий Капітан говорив далі, так само невимушено і спокійно, наче мова йшла про звичайні речі, яким він не надавав ніякого особливого значення:

— Ось тобі, Олесю, і відповідь на твоє запитання. Складна, хоч і невеличка, машина всередині мого «Люцифера» весь час виробляє електричну енергію майже в необмеженій кількості. І хоч потреби «Люцифера», тобто всіх механізмів і приладів у ньому, надзвичайно великі, — тієї енергії вистачить на все. Для цього треба лише мати водень, правда, не звичайний, а його окрему відміну, так званий дейтерій. Це досить рідкісна відміна, але я можу за допомогою тієї ж самої енергії здобути її в достатній кількості. А в машині, про яку я згадував, атоми дейтерію сполучаються і перетворюються на атоми гелію. Енергію ж, що виникає під час цього, я забираю для своїх потреб. Бач, як просто?

Та Олесь прекрасно розумів, що все це зовсім не просто, а так складно, що й уявити собі важко. Сказати тільки — видобувати гелій, перетворюючи на нього той водень-дейтерій! Власне, навіть не так, бо тут важливий не гелій, а велика кількість енергії, що виділяється при цьому. Втім, скільки ж для цього потрібно того дейтерію?..

— Ну, чого ж ти мовчиш? — запитав його Капітан знову. — Я хочу знати, чи зрозуміло те, що я розповів тобі?

— Я-то зрозумів, а от уявити собі все це не можу, — чесно визнав юнак. — Мабуть, тут потрібні були б спеціальні знання з фізики, чи що… тоді, можливо, воно легше укладалося б у голові. А так… думаєш — і все нові й нові запитання виникають.

— Наприклад?

— Ну от, ви кажете, що всередині «Люцифера» водень… чи той дейтерій весь час переробляється, щоб діставати енергію…

— Так. І що ж тут неясного?

— Якщо це відбувається весь час, то для цього треба дуже багато дейтерію. А я за весь час не бачив, щоб на «Люцифер» щось навантажували. А водень, я знаю, як і кисень, перевозять у спеціальних важких металевих балонах…

— Мені, Олесю, дейтерій потрібен не для того, щоб його спалювати, як спалюють водень, — посміхаючись, відповів Капітан. — Мені вистачає дуже невеличкої кількості його. Ну от, щоб тобі стало зрозуміліше, у такому металевому балоні, про який ти щойно згадував, для мого «Люцифера» вміщується запас енергії приблизно на півроку.

— Що? — аж вигукнув здивований Олесь. — На півроку? На таку велетенську споруду, як «Люцифер»? Невже це може бути?

— Значить, може, коли я так кажу, — знизав плечима Сивий Капітан. — Я ж тобі весь час тлумачу, що я не спалюю дейтерій, а перетворюю його на гелій. І перетворюю притому дуже маленькими порціями, бо інакше мій «Люцифер» вибухнув би, як бомба. Проте і тих маленьких порцій мені цілком досить, бо вони дають у моє розпорядження практично невичерпну кількість енергії. Я використовую цю енергію і для реактивних двигунів «Люцифера», які його рухають, і для подолання земного тяжіння, для утворення антигравітонів… А, та й це також для тебе невідома, отже, і незрозуміла річ!.. Я можу пояснити тобі, в чому тут справа, тільки не певен, чи не втомився ти, чи не забагато всього цього для тебе на перший раз…

Справді, голова Олесеві майже йшла обертом. Атомний розклад, зворотний процес складання атомів, термоядерна реакція… перетворення водню-дейтерію на гелій… величезна енергія, що виділяється при цьому… одного балона водню-дейтерію вистачає для гіганта «Люцифера» на півроку… Від того, що розповів йому сьогодні Сивий Капітан, можна було запаморочитися не лише Олесеві, який мав тільки віддалене, приблизне уявлення про використання атомної енергії і пов’язані з цим процеси. А тут іще виникає нова розмова — про реактивні двигуни та ще про якісь невідомі й зовсім загадкові антигравітони…

Та юнак був вражений не тільки цією зливою науково-технічних відомостей, що звалилася на нього і мало не приголомшила. У сьогоднішній несподіваній розмові Олесь не впізнавав Сивого Капітана, бачив його зовсім не таким, яким звик бачити раніше. Досі перед ним була сувора і мовчазна людина, овіяна суцільною таємницею. Тоді, перший час, Олесь навіть побоювався зустрічі з загадковим Сивим Капітаном, упевненим і владним керівником «Люцифера», якому беззаперечно підкорялися всі, хто його оточував, на чолі з Валенто Клаудо. Бо ж і сам Валенто не раз уже казав Олесеві про те, що кожне побажання Капітана, кожне розпорядження — наказ і закон для команди.

Потім відбулася перша розмова про долю Олеся, коли юнак здивовано відчув у рішучому і владному голосі Капітана дружні й навіть лагідні інтонації, яких раніше той суворий голос був наче взагалі позбавлений. Далі — розповідь Валенто Клаудо про трагічну історію інженера Ернана Раміро і його друга Анхело Альвареса, яка розкрила перед Олесем те глибоко людяне, що ховалося до того під стриманим, холодним і навіть дещо зверхнім виглядом цієї урівноваженої і зовні неприступної людини з спокійним і вдумливим поглядом гострих сірих очей. Це людяне полягало в тому, що владний і замкнутий для всіх, мовчазний Сивий Капітан наче під неприступним залізним панциром ховав під своєю твердою рішучістю і діями людини незламної волі — вистраждану, скривавлену від тяжких ран душу Ернана Раміро, якого жорстока доля руками фалангістських катів позбавила дружини, сина, друга, — всіх, кого він безмежно любив, хто був для нього найдорожчим у світі. Що залишилося в житті для Ернана Раміро, який став Сивим Капітаном? Тільки праця, тільки здійснення тих натхненних задумів, які володіли ним і його другом Анхело Альваресом, якими захоплювалася і Хуаніта, що беззастережно віддала життя для збереження таємниці свого Ернана… Але немає Хуаніти, немає й Анхело, загинув маленький Лорхе… Чим сповнене тепер життя Сивого Капітана, який був колись Ернаном Раміро?.. Чого він прагне тепер, коли блискуче здійснив свої сміливі задуми і створив чудесний "Люцифер"?..

І ще одного Олесь не міг збагнути. Чому Капітан з самого початку так прихильно поставився до нього? Чому він не тільки залишив його на "Люцифері", а й виявив стільки піклування про долю чужого йому юнака? Справді, для цього аж ніяк не можна було знайти підстав, особливо якщо згадати про дивну, якщо не підозрілу, поведінку Олеся з самого початку. Адже він нічого не зміг сказати про себе і своє минуле. Як сталося, що Капітан і Валенто повірили йому? З яких причин такий неговіркий, похмурий і суворий Сивий Капітан вів з ним ту першу розмову про його долю, яка так зворушила Олеся, і тепер так охоче і докладно розповідає юнакові про свій винахід, про будову «Люцифера»? Ніякого пояснення тут він знайти не міг, це лишалося такою ж нерозв’язною загадкою, як і чимало іншого, з чим зустрічався Олесь на "Люцифері", тільки не з галузі науки і техніки, а з найскладнішого, що є на світі, з людських взаємин…

3. ДАЛЬШІ ЗАПИТАННЯ ОЛЕСЯ

— Що сталося, Олесю? — почув він раптом, наче прокидаючись, дещо стурбований голос Капітана. — Замість того, щоб відповісти мені, ти чогось замислився. Може, й справді підеш відпочити?

— Ні, ні, — палко заперечив юнак, проводячи рукою по лобі. — Я таки замислився трохи, але не тому, що втомився. Навпаки, мені дуже хочеться ще слухати вас, щоб більше зрозуміти. Я зовсім не втомився, а радий слухати ще й ще. І про реактивні двигуни, і про подолання земного тяжіння… адже ви саме так сказали?.. Тим більше, що про реактивні двигуни я знаю дещо. А от про земне тяжіння… при чому тут воно?..

Сивий Капітан підвівся в кріслі і вказав Олесеві на великий екран, на якому добре видно шлях, що розстилався перед «Люцифером». Цього разу автомобіль мчав нерівною місцевістю, дорога час від часу круто підіймалася вгору, щоб потім знижуватися в долину чи глибокий яр. І знов Олесь відзначив про себе: як м’яко і плавно рухається ця чудесна машина!

— Ти, мабуть, помітив, Олесю, що іноді «Люцифер» не спирається на колеса, а наче висить у повітрі? — таким запитанням почав свою дальшу розповідь Сивий Капітан.

— Аякже! Ще тоді, в лісі, коли вперше вийшов з машини, я побачив, як колесо «Люцифера» вільно крутилося в повітрі, не торкаючись землі.