В країні дрімучих трав, стр. 4

РОЗДУМИ Й СУМНІВИ

Якими незвичайними картинами розмальовано стіни в ресторанчику!

Білий ведмідь, стоячи на крижині, витягнув морду і чогось торкається носом гострого вітрила човна, що пливе в далечінь неприродно голубого моря. А на іншій стіні — діти, сидячи навпочіпки, пускають маленький паперовий кораблик в бурхливий струмок.

До стелі прибито роги гірського козла. З них звішуються лампи під яскравими кольоровими паперовими абажурами.

Я їв якусь незрозумілу м’ясну страву з тушкованими помідорами, пив склянку за склянкою міцний чай і думав: “Уже третій день я збираюсь поїхати з цього міста і ніяк не поїду”.

Бєлянкін та його товариші шукали, дивились, чи немає біля альтанки слідів, ознак людини, яка загубила там загадкові аркушики, розпитували місцевих жителів, розглядали мало не кожну травинку, кожну квітку. Але студенти ні про що не довідались, нічого не знайшли.

“Час їхати!” — кажу я собі. Це містечко дуже миле, але ж не залишатися тут розгадувати запропонований кимось ребус. Так, час їхати! Завтра-таки. Проте дивна річ: адже я згоден з професором Тарасевичем, що аркушики з мікротекстом — чиясь смішна вигадка? Згоден! Але все-таки, все-таки щирий тон дивних аркушиків, їхня спокійна серйозність примушують мене шукати в них якийсь особливий смисл, бувати в бібліотеці, читати довідники… Так минають дні, і я не виїжджаю з містечка. Чогось шукаю. Мені здається, ніби чиясь доля, доля мандрівника, який вирушив у важку дорогу, ховається в цих аркушиках.

Люди приходять до ресторану. Ідуть звідси. У кожного своє життя, своя доля. Музиканти сидять на естраді. Грають. Дивляться на тих, хто входить, з незворушним виразом в очах. Та музика їхня зовсім не незворушна.

То смутком, то веселощами дзвенять струни.

З окремих слів мікротексту видно, що мандрівник довго пробув у чужій країні, зробив багато відкриттів. Вів там щоденник. Цього щоденника він везе…

Мандрівник, говорячи про вченого давніх часів, зазначає, що світ перед Ератосфеном розростався від одного неквапливого підрахунка до іншого. Ератосфен, який жив дуже давно (з 276 по 194 рік до нашої ери), справді перший в історії людства обчислив довжину окружності земної кулі. Але як зрозуміти, чому перед автором мікрозаписок навколишній світ раптом виріс у сто чи двісті раз?.. І ще в аркушиках згадується Діжонваль. Барометр Діжонваля!

Просто дивно, чому з Москви й досі немає відповіді на мою телеграму Чарушину про барометр Діжонваля. Що за чудесна картотека імен і термінів у мого давнього друга! Він почав її складати мало не з шкільної лави, день у день. І немає, здається, запитання, на яке його картотека не могла б відповісти.

Митько Чарушин, завжди точний і акуратний, закоханий у свою картотеку. Його золоте правило: кожному, хто до нього звернеться із запитанням, він відразу ж або дасть телеграфну відповідь, або в детальному листі попросить уточнити запитання. Але Чарушин мовчить. Чи ж не здався йому, бува, смішним мій “барометр Діжонваля”?

Сьогодні знову переглянув у бібліотеці всі довідники, але нічого про барометр Діжонваля не знайшов. Дивно, чому на аркушиках є слово “версти”? “38 000 верст”. Версти… Чому версти, а не кілометри? Виходить, писала літня людина, що звикла вимірювати відстань верстами, по-старому… Звідси висновок — невідомий автор аркушиків — літня людина.

А може, ці аркушики написано багато років тому? Але в. усякому разі, зменшення тексту за допомогою фотографування було зроблене в день або напередодні того дня, коли ці аркушики знайшли на квітах. Інакше крихітні аркушики під першим дощем розповзлись би.

Тарасевич сказав, що все це чийсь жарт. Доведеться з ним погодитися.

Ресторан спорожнів. Гасли вогні. Давно пішли музиканти. Я сидів за столом, а на мене з крижини, намальованої на стіні, стомлено дивився білий ведмідь: чи не час тобі йти звідси?

Замислившись, я поволі брів нічними вулицями містечка. Як розгадати, як зрозуміти ці дивні аркушики? І хто, нарешті, їх автор?

Містечко спало. Ніч пропливала над ним неквапливо, обережно. Обабіч вулиці дрімали тополі, які стільки бачили на своєму довгому віці. Тихо й спокійно навколо. Але звідки цей смуток на душі? В моїй кишені лежить сірникова коробочка з аркушиками.

Я зупинився і в думці повторив кілька фраз, що здалися мені такими дивними, коли аркушики вперше було прочитано. І враз отут, на тихій вулиці містечка, мені спало на думку: так, щоб пожартувати й посміятися, не пишуть. Але хто ж тоді цей мандрівник?

Де він? І де решта аркушиків щоденника? Цей мандрівник пише, ніби в нього попереду довга дорога. “Неозорі простори, що їх мені треба пройти з в’ючною твариною. Неспокій і страх охоплюють мене…” Що з ним сталося?

Як же так? Завтра я поїду з містечка і повезу на споді чемодана сірникову коробочку з аркушиками, які не прочитав як слід і навіть не міг здогадатися, навіщо їх зменшували. Ось про що думав я вночі, повертаючись до готелю, і відчував: мені став дорогий цей невідомий мандрівник, про якого я нічого, зовсім нічого не знаю.

Чергова по готелю, як завжди не відриваючи очей від книжки, проказала:

— Вам лист. Він у номері. На скільки діб ви залишаєте за собою номер?

БАРОМЕТР ДІЖОНВАЛЯ ІСНУЄ

“Дорогий Григорію Олександровичу!

Твоя телеграма із запитанням про барометр Діжонваля не застала мене в Москві. Був у Новгороді. Йшов по слідах одного чудового землепрохідця.

Сьогодні повернувся до Москви. Прочитав твою телеграму. Ти питаєш мене, чи знаю я що-небудь про барометр Діжонваля. Знаю, що ні на виробництві, ні в продажу такого барометра ніколи не було. Все? Ні! Такий барометр був, є і буде. Гадаєш — жарт, парадокс, анекдот? Аж ніяк. Він існує. Ти, звичайно, знаєш, що між генералами Наполеона Бонапарта був один, про якого Наполеон, уже на острові Святої Єлени, писав, що він був найталановитіший з усіх його полководців. Це Пішегрю. Його біографія в певному розумінні примітна й трагічна, але не буду зараз нею займатися. Переходжу відразу до твого запитання.

Так от. Грудень 1794 року застав Пішегрю в поході — він вів французьке республіканське військо на Голландію і з успіхом просувався вперед. Але одного зовсім не чудового для Пішегрю дня природа порушила його плани. Дощ, сльота, всі дороги розгасли, річки розлилися, війську посуватися не можна. Невдача загрожує всьому походові. Пішегрю приймає рішення — відмовитися від наступальних дій. Та раптом з Утрехта — з Голландії — Пішегрю одержує донесення, в якому точно зазначено день, коли вдарять міцні морози: земля промерзне, річки вкриються грубою кригою, і війську можна буде просуватися далі. Пішегрю повірив у це донесення, хоч воно підкріплювалося посиланням на барометр, якого ніколи і ніхто до уваги не брав. І справді, зазначеного дня все навколо замерзло. Піхота й кавалерія Пішегрю рушили далі. 29 грудня Пішегрю по кризі переходить річку Ваал. Але от 7 січня погода знову різко змінюється. Знову дощі, сльота, крига тане. Пішегрю, зайшовши далеко вглиб країни, опинився ще в тяжчому, майже катастрофічному становищі. Та ось він знову дістає повідомлення з Утрехта, від 13 січня, в якому точно зазначається, коли саме він зможе повести війська по замерзлих річках і дорогах. Донесення й цього разу не обмануло. Вже 14 січня повіяв північний вітер, 15-го різко впала температура. А 16 січня Пішегрю вже в Утрехті! І тут він визволяє з в’язниці Діжонваля Катремера, генерала Батавської республіки, того, хто посилав завбачення погоди.

В Голландії в 1787 р. Діжонваля кинули у в’язницю, де він пробув близько семи років, тобто до того дня, коли його визволив Пішегрю. Всі свої прогнози погоди Діжонваль робив у тюремній камері на підставі спостережень за поведінкою… павуків.

Згодом, у Парижі, він писав:

“Коли павуки-круговики зовсім не тчуть павутиння, то настає препогана погода, яка на барометрі позначається дощем і вітром; якщо павуки розпочинають протягувати радіальні павутинні нитки, тоді можна сподіватися, що за десять-дванадцять годин буря вщухне; якщо вони знищують чверть або третину павутинної сіті, щоб зберегти решту, це означає наближення вітру. Взагалі, коли павуки розпочинають у великій кількості ткати своє павутиння, можна сподіватися гарної погоди; якщо вони роблять невеликі сіті, це означає, що погода буде мінлива; якщо, нарешті, зовсім не з’являються, то є всі підстави гадати, що погода буде погана”.