Багато, багато, багато золота…, стр. 37

— Є тут містер Ферч? — замість привітання запитав Мечислав.

— Я тут, сер! — вихопився уперед Ферч.

І по тому, як він сказав це “сер”, і по тому, як інстинктивно виструнчився Ферч, усі присутні зрозуміли, хто тепер буде їхнім хазяїном, і ті, котрі стояли далі, ще раз вилаяли себе в душі за те, що вчасно не наблизилися до містера Живокіста.

— Зараз я вам скажу кілька слів, а потім містер Ферч зупиниться на подробицях, — слова Живокіста падали, як мідяки в старцівські шапки.

Він розмовляв з ними навіть не як з прикажчиками. Він взагалі не розмовляв, а просто доводив до відома. Зробивши цей коротенький вступ, Живокіст, не дивлячись ні на кого, простяг кудись убік руку, і в одну мить у його руці опинилася склянка з содовою. Живокіст пив так, ніби перед цим виступив з тригодинною промовою. Допивши содову, він одвів набік руку, й склянка кудись зникла. Тим, що стояли трохи віддалік, усе це здавалося схожим на фокус, і коли б склянка в руці Живокіста раптом стала золотою, це нікого б не здивувало. Але фокусів тут ніяких не було. Холуйство не знає меж так само, як і підлота. Залишається додати, що склянку з содовою Живокістові подавав не лакей. Лакей ніколи не зробив би цього так запопадливо.

— Панове, — почав Живокіст, не дивлячись нікому в очі, — панове, у вас немає підстав любити мене і вважати своїм!

Гул заперечливих голосів покрив останні слова Мечислава. Він підняв руку, й усе стихло.

— Власне кажучи, мені не треба вашої любові, не треба і вашої шани. Я, будемо відверті і давайте називати речі своїми іменами, обібрав багатьох із вас і не думаю на цьому зупинятися…

Стало тихо-тихо.

— Так-так. Я не сентиментальна вихована дівчинка з пансіону, а людина справи. Я роздяг багатьох із вас і маю намір роздягти решту. Але я хочу зупинитися на одній деталі. Нікого з вас я не роздяг до сорочки й нікого із вас не позбавив шматка хліба. Сьогодні ви, як і вчора, як і позавчора, їздите в своїх машинах, їсте свої біфштекси і ночуєте на своїх віллах чи на віллах своїх коханок. Для вас, власне кажучи, нічого не змінилося і не зміниться, даю вам слово джентльмена. А тепер зважте, що б сталося з вами, коли б вас почали роздягати червоні комуністи чи чорні негри. Прошу вас, містер Ферч, розтлумачте джентльменам, що на них чекало в недалекому майбутньому.

Джім Ферч вийшов наперед і підхопив репліку на ходу, як актор у сотому спектаклі. Видно, репетиція на віллі в Живокіста не пропала марно.

З перших же слів Джім Ферч намалював страшну картину, яка змусила б підняти волосся у надто нервових і неврівноважених джентльменів. Виявляється, усі вони жили останнім часом на вулкані, і якщо ще не почалося виверження цього вулкана, то в цьому виключна заслуга містера Живокіста. Червоні й чорні давно добиралися до сейфів присутнього тут поважного товариства, й коли б не містер Живокіст, вони б здійснили свої підступні наміри, й наслідки цього акту важко було б собі уявити.

У декого з присутніх, правда, майнула думка: “А яка, власне, різниця, хто нас пограбував — червоні вкупі з чорними чи оцей пройдисвіт?” Розумніші подумали й таке: “Чому ж червоні чи чорні не здійснять такий акт стосовно до містера Живокіста?” Джім Ферч ніби передбачав це питання і повів мову про те, що тепер, коли містер Живокіст врятував націю і систему, яка цій нації найбільше підходить, від фінансового краху, треба подумати про те, як урятувати і націю, і систему від краху політичного.

Містер Ферч не був дипломатом і тому без церемонних реверансів бухнув, що президент і уряд уже неспроможні дати лад країні, захистити їх кращих синів в особі тут присутніх від червоної та чорної небезпеки, а тому…

— А тому, — почувся чийсь іронічний голос із гурту, — врятувати націю може лише фюрер в особі містера Живокіста.

Ферч змовк на півслові й шпильками своїх чоловічків вицарапав із гурту того, хто виступав.

— Ваше прізвище, здається, містер Докс?

— Так, мене звуть Френсіс Докс, — сказав високий молодий чоловік.

Він почав бліднути на очах, і поки містер Ферч старанно занотував собі до записника його прізвище, став уже не блідим, а сіро-зеленим. Потрапляти до записника містера Ферча було б не варто, та ще й у такій ситуації. З тими, хто опинився в таких записниках, завжди траплялися якісь неприємності. То чомусь відмовляли гальма їхніх машин на найкрутіших поворотах, то вони топилися на мілкому місці біля самого берега, то опинялися на залізничних рейках якраз у тому місці, де саме в той час мчав експрес.

— Я хотів сказати, що за конституцією містер Живокіст не може балотуватися на пост президента, отже… — спробував було розписатися в своїй лояльності містер Докс, але Ферч уже його не слухав. Більше нікому не хотілося потрапляти до записника містера Ферча, отже, його більше не перебивав ніхто.

А він розповів, що “Товариство Джіма Ферча” цілком на боці містера Живокіста і буде його всебічно підтримувати. Коли Ферч назвав цифру пожертвувань, що її визначив містер Живокіст на потреби “Товариства Джіма Ферча”, присутнім стало моторошно вже в котрий раз за сьогоднішній день. Хтось прошепотів на вухо своєму сусідові:

— Якщо хоч десять відсотків цієї цифри реальні, то це щось жахливе!

Потім Ферч легко вклонився в бік містера Дарлінга (про нього весь цей час забули всі присутні) і сказав, що “Товариство Джіма Ферча” сподівається, що містер Дарлінг теж підтримає його економічно, хоч, може, не так щедро, як це зробив містер Живокіст.

Дарлінг непевно розвів руками. Живокіст, ні з ким не прощаючись, пішов до машини, Ферч поспішив за ним, позаду цуциком біг Гартман.

Коли вони поїхали, на віллі Дарлінга ще довго панувала мовчанка. Ніхто не наважувався дивитися хазяїнові в очі. Ніхто не наважувався сказати хоч слово проти Живокіста. Й за кращих часів не вельми довіряли один одному, а тепер…

Тоді сказав сам Дарлінг:

— Йому треба зламати хребет! Бо буде велика біда. Для нас усіх.

Ніхто йому не відповів, і ніхто йому не заперечував.

МІДАС МІНЯЄ ШКІРУ, А ОСАНДРА ЗАЛИШАЄТЬСЯ В СТАРІЙ

Але хребет Живокіста вперто не ламався, хоча Дарлінг пішов на нього відвертою війною. Правда, самого золота вже тепер було замало. На Мечиславовій віллі ще лежали тонни й тонни золота. Й Мечислав міг би скупити всі акції Дарлінга, але біржа зробила якийсь маневр, і акції Дарлінгові пливли повз руки Гартманової банди.

Це було зрозуміло. На біржі сиділи тверезі люди, й Дарлінг по духу був їм значно рідніший, ніж Живокіст. Випустити на біржу ще раз Мідаса Живокіст не наважувався невідомо чому. Може, з нього трохи збив пиху стійкий опір Дарлінга й він побоявся, щоб ненароком не виявилось, хто такий насправді Мідас, може, не хотів віддавати лаврів переможця електронній машині, може, були й інші причини — ніхто не знав. Як би там не було, Живокіст тепер дуже рідко бував на віллі, частіше їздив до міста, де йому вже належало кілька хмарочосів.

І Нуазе стерегли вже тепер не тільки Мідаси, до Мідасів приєдналися парубки містера Ферча.

Всі газети писали про двобій містера Дарлінга й містера Живокіста, й тільки про двобій. У ранішніх, денних і вечірніх газетах. Отже, коли містер Френсіс Докс загинув в автомобільній катастрофі, газети вмістили про цю подію кілька рядків, незважаючи на те, що містер Докс належав до однієї з найбагатших (ще недавно) родин у країні. Більшість газет була на боці Живокіста, а “Незалежна газета” примудрилася навіть замовити статтю містеру Живокісту. Містер Живокіст був дуже люб’язний, і хоч статтю написати так і не зібрався, зате дав інтерв’ю, в якому докладно розповів читачам “Незалежної газети”, чого він домагається. Хай знають усі, хто не зміг і в цьому році знайти роботу, хай знають усі, хто працює зараз неповний робочий тиждень і кожної миті може опинитися на біржі праці, хай знають усі, хто не спромігся зробити останнього внеску за пральну машину, і її в нього відібрано, хай знають усі, хто не зміг у цьому році купити автомобіль останньої моделі, хай знають усі, кому не вистачило кількох доларів до мільйона, — всі їхні біди ідуть від Дарлінга і від… уряду. Дарлінг — жорстокий експлуататор, і через нього страждають люди. На підприємствах, які від недавнього часу належать йому, Живокістові, і мови немає про експлуатацію. Робітники й увесь персонал заробляють значно краще, ніж вони заробляли раніше. (Тут Живокіст не брехав, він, як Мідас на біржі, кинув рибам жирного черв’яка, і вони поки що не розібрали, що всередині черв’яка — гачок).