Хранителі Персня, стр. 54

— Сідайте ближче один до одного, спинами до вогню! — розпорядився Блукач. — Приготуйте довгі гілки!

Вони сиділи, затамувавши подих, насторожі, спиною до вогню, й вдивлялися у навколишню нічну темряву. Ніщо не змінювалося. Ані звуку, — ані поруху. Фродо ворухнувся; тиша ставала нестерпною — йому кортіло голосно кричати.

— Тихше! — прошепотів Блукач. І тої ж миті Пін зойкнув:

— Що це?

Вони скоріш відчули, ніж побачили, як понад краєм западини, здаля, підіймаються тіні, одна чи кілька; вони вдивилися уважніше — тіні зросли. Невдовзі вже не було сумніву: три чи чотири високі постаті стояли на схилі, дивлячись на них, — такі чорні, немов провалля у глибокій ночі. Фродо почув слабке сичання, ніби крізь ті провалля витікала отруйна пара; на нього немов кригою повіяло. Постаті повільно наблизились.

Жах охопив Піна й Меррі вони впали долілиць на землю. Сем притулився до Фродо, але той був переляканий не менше за нього; його трусило, але раптом усі страхи розтанули у палкому бажанні надіти Перстень. Фродо вже не міг думати ні про що інше. Він не забув Могильників, пам'ятав наказ Гандальфа, але щось підштовхувало його попри все піддатися спокусі. Не заради порятунку, взагалі ні для чого, доброго чи поганого — він просто відчував, що мусить вийняти Перстень і надіти на палець. Він не міг нічого сказати. Він відчував на собі погляд Сема, той, мабуть, відчував його біду, але не міг навіть повернутися до нього. Він заплющив очі і ще якийсь час намагався чинити опір; нарешті напруження досягло краю — він повільно витяг ланцюжок і сунув вказівний палець лівої руки у Перстень.

Відразу ж, хоч нічого навкруги не змінилося — ніч, темрява, — чорні постаті стали виразно видимі. Фродо Побачив їх крізь накидки, п'ятьох високих на зріст воїнів: двоє стояли На краю западини, а троє наближалися до нього. На блідих обличчях жевріли безжалісні очі; під плащами були довгі сірі шати, на сивому волоссі блищали срібні шоломи, а у кощавих руках — сталеві мечі. Очі їхні, спрямовані [209] на Фродо, пронизували наскрізь; вони йшли просто на нього. У відчаї вихопив він свого власного меча, і клинок спалахнув, наче підпалений. Двоє воїнів зупинилися. Третій був вищий за інших; на його довгім блискучім волоссі сяяла корона. В одній руці він тримав довгий меч, в другій — кинджал, і та друга рука ледь помітно світилася. Він метнувся вперед й налетів на Фродо.

А Фродо впав на землю і, вигукнувши: «О Елберет! Гілтоніель!», устромив меч у ногу ворога. Несамовите волання злетіло до неба; щось, ніби крижане лезо, вп'ялося у плече Фродо. Втрачаючи свідомість, він побачив, мов крізь туманні вихори, як Блукач вистрибнув з темряви з палаючими головешками у руках. Останнім зусиллям Фродо, відкинувши меч, зірвав Перстень з пальця і міцно затиснув його правицею.

Розділ 12 СУТИЧКА БІЛЯ БРОДУ

Коли до Фродо повернулась свідомість, він усе ще стискав у руці Перстень. Поряд яскраво палало багаття — туди підкинули хмизу. Пін, Меррі та Сем схилились над своїм ватажком.

— Що сталося? — спитав Фродо, несамовито озираючись; — Де той блідий король?

Зраділі, що він отямився, друзі навіть не зразу змогли відповісти; та вони й не зрозуміли його. Нарешті Сем пояснив, що вони нічого не бачили, окрім розпливчатих тіней. Сем жахнувся, коли помітив, що пан його щез; у ту ж мить чорна тінь метнулась повз нього, і він упав. Голос Фродо, чутний мовби здалека чи з-під землі, вигукнув незрозумілі слова — оце й усе. Лише по якомусь часі вони знайшли Фродо, що лежав мов неживий у траві, - перечепившись об нього; поряд лежав його меч, Блукач звелів підняти Фродо й перенести ближче до вогню, а сам кудись подівся — вже давно.

В Семовім серці знов піднялися підозри щодо Блукача; але не встиг ще він зізнатися у тому Фродо, як Слідопит повернувся, несподівано виринувши з темряви. Гобіги підхопилися, й Сем, заступивши Фродо, вихопив меча, але Блукач, не зважаючи на те, швидко опустився на коліна поряд з ним. [210]

— Я ж не Чорний Вершник, Семе, — сказав він м'яко, — та й не прислужник їхній. Я намагався розвідати, куди вони зникли, але нічого не знайшов. Хто зна, чому вони не напали знов; але поблизу зараз й духу їхнього нема.

Коли Фродо розповів, що з ним було, Блукач спохмурнів, похитав головою й зітхнув. Потім звелів Пінові та Меррі набрати води у всі казанки, нагріти й обмити рану.

— Підтримуйте сильний вогонь та зігрівайте Фродо, — додав він, потім покликав Сема, відійшов з ним убік і сказав тихо:

— Тепер я збагнув, у чому річ. До нас навідались лише п'ятеро вершників. Чому зібралися не всі, не знаю; можливо, просто не очікували зустріти опір. Зараз вони тимчасово відступили, але, боюся, недалеко. Вони вичікують і повернуться Наступної ночі, якщо Не підемо звідси. Адже їхня мета майже досягнута, Перстень не може піти далеко. Отже, Семе, вони поранили твого хазяїна для того, щоб неодмінно підкорити його своїй волі. Але ми ще побачимо, що вийде!

Сем мало не захлинувся слізьми;

— Не впадай у відчай, — сказав Блукач. — Повір, твій Фродо набагато міцніше зліплений, ніж я вважав, хоч Гандальф мене й попереджав. Його не вбито, і він буде опиратися отруті довше, ніж розраховують вороги. А я допоможу йому, чим зможу. Доглядай його краще, а мені знов треба йти!

Блукач зробив крок убік і швидко зник у темряві.

Фродо задрімав, хоч біль від рани все зростав, і Мертвотний холод розливався від плеча по руці та боку. Друзі клопоталися над ним, зігрівали, обмивали рану. Повільно, нудно тяглась ніч. Зоря вже жевріла в небі, западину залляло сірувате світло, коли Блукач нарешті повернувся.

— Подивіться! — вигукнув він і підняв із землі чорний плащ, який не помітили раніш, у темряві. На фут вище подолу плащ був розірваний. — Ось куди вдарив Фродо. Однак ніякої шкоди нападникові він, мабуть, не заподіяв, бо меч залишився цілий, а будь-який клинок, що простромить тіло Кільценосця, зотліває. Сильніше подіяло ім'я Елберет. А ось його удар небезпечний для Фродо! — він знову нахилився й підняв довгий та вузький кинджал зі зламаним кінчиком, що холодно виблискував. Але в світлі близького ранку він на очах оторопілих гобітів почав опливати, танути й струмінцем диму розвіявся у повітрі. У руці Блукача залишилась лише рукоять. [211]

— Ось кляте знаряддя! — вигукнув він. — Цим клинком і поранено Фродо. Мало хто в наш чає уміє лікувати такі рани. Але я зроблю все, на що здатний.

Він сів на землю, поклав рукоять на коліна і заспівав над ним протяжливу пісню невідомою мовою, а потім відклав убік. Далі Блукач схилився до Фродо і промовив кілька нерозбірливих слів. Тоді, діставши з кисета на прясі вузьке листя якоїсь рослини, він 'розтер один листочок пальцями, і розлилися свіжі, пряні пахощі.

— За цим зіллям я мусив далеко ходити, — сказав він. — На безлісних горбах воно не росте. Але у хащах на південь від Тракту я знайшов його, відчувши запах у темряві. Це неабияке щастя — знайти ацелас! Його завезли до Середзем'я нуменорці, і тепер він зрідка росте талі, де вони мешкали колись чи ставали табором. На півночі про нього знають лише ті, хто блукає по Глухомані. Ацелас — дуже сильне цілюще зілля, але проти такої рани навряд чи згодиться.

Він кинув ацелас у окріп. Духмяна, освіжаюча пара піднялась у повітря, гобіти дещо заспокоїлися, звеселіли. Коли Блукач обмив плече Фродо, тому теж полегшало, біль та оніміння у боці послабшали. Але рукою Фродо поворушити не міг, навіть пальцем. Він гірко пожалкував, що поводився так нерозумно й слабовільно. Надіваючи Перстень, він, ясна річ, підкорявся не власному бажанню, а ворожому наказу. Його мучила душа, що тепер він залишиться калікою назавжди і не зможе продовжувати путь, бо не має сили навіть триматися на ногах.

Саме це питання турбувало також його супутників. Вони вирішили покинути Вітровію якнайшвидше.

— Тепер я вважаю, що ворог стежив за цим місцем вже декілька днів, — сказав Блукач. — Якщо Гандальф сюди і приходив, то напевне мав відразу ж іти, й він не повернеться. У будь-якому випадку ночувати тут після вчорашнього нападу небезпечно, а от коли вирушимо, тоді нам навряд чи щось загрожуватиме.