Мартін Іден, стр. 12

РОЗДІЛ VII

Минув уже цілий тиждень, відколи Мартін познайомився з Рут Морз, а він і досі не зважився завітати до неї вдруге. Кілька разів, набравшись духу, він уже збирався піти, а потім його знову брав сумнів, і рішучість зникала. Він не знав, коли саме найзручніше відвідати її, а спитати було нікого, і він боявся зробити непоправну помилку. Зрікшись колишніх звичок і колишніх товаришів, він не мав нових, і йому нічого не лишалось, як тільки читати й читати. Читав він стільки, що звичайні людські очі давно вже не витримали б такого напруження. Але в цьому напрочуд міцному тілі очі теж були міцні. Та й мозок у нього був, наче незаймана земля, раніше він ще ніколи не знав абстрактних думок. Тепер же ця незаймана земля була готова до посіву. Не стомлений науками, він схоплював книжну премудрість, немовби гострими зубами, які не звикли випускати здобич.

Під кінець тижня Мартінові здавалося, що він пережив цілі століття, — так далеко лишилися позаду старе його життя та світогляд. Але Мартінові дуже бракувало певної підготовки. Він брався за книжки, для розуміння яких потрібні роки спеціального навчання. Сьогодні він читав якогось античного філософа, завтра — найсучаснішого, і від плутанини суперечливих ідей голова йшла обертом. Так само було й з економістами. На одній і тій самій бібліотечній полиці він знайшов Карла Маркса, Рікардо, Адама Сміта і Мілля [1], але незрозумілі формули одного ніяк не могли довести йому хибності поглядів іншого. Він розгубився, а проте тим більш хотів усе знати. Хапався вивчати водночас і економіку, і промисловість, і політику. Якось проходячи Сіті-Гол-парком, він побачив юрбу, посеред якої кілька розчервонілих чоловіків голосно й палко про щось сперечалися. Мартін підійшов ближче і почув не знану доти мову народних філософів. Один з них був просто волоцюга, другий — профспілковий агітатор, третій — студент-правник, решта — охочі до дискусій робітники. Тут Мартін уперше почув про соціалізм, анархізм, єдиний податок і довідався, що в суспільній філософії є протилежні течії. Він почув сотні нових для нього термінів з тих галузей знання, про які ще не встиг прочитати. Тим-то йому важко було стежити за послідовністю доказів, і він міг тільки здогадуватися, що крилося за тими дивними виразами. Поміж інших були тут чорноокий лакей з ресторану, що виступав, як теософ, член профспілки пекарів — агностик, якийсь стариган, котрий усіх вразив чудною філософією, нібито «все, що існує, — справедливе», і ще один дід, який безперестанку говорив про космос, про атом-батька й про атом-матір.

Через кілька годин Мартін Іден запаморочений вийшов з парку і негайно побіг до бібліотеки — довідатися значення тих незнайомих слів, що врізались йому в пам'ять. Звідти він вийшов, несучи під пахвою чотири книжки: «Таємна доктрина» пані Блаватської, «Поступ і бідність», «Квінтесенція соціалізму», «Боротьба між релігією та наукою». На своє нещастя, Мартін почав з «Таємної доктрини». Кожен рядок ряснів багатоскладовими словами, яких він не розумів. Сидів на ліжку і частіше заглядав у словник, аніж у книжку. Доводилось шукати так багато нових слів, що, коли вони повторювалися, він уже не пам'ятав їх значення і мусив заглядати у словник знов. Тоді він вирішив записувати незнайомі слова до окремого зшитка і заповнював таким чином сторінку за сторінкою. І все ж нічого не розумів. Він читав «Таємну доктрину» аж до третьої ранку, напружуючи мозок, але так і не збагнув до кінця жодної посутньої думки. Він одірвав очі від тексту, і раптом йому здалося, що кімната піднеслася вгору, заколихалась і поринула вниз, наче судно в хитавицю. Тоді Мартін вилаявся всмак, шпурнув «Таємну доктрину» в куток, погасив світло й ліг спати.

Не дуже пощастило йому і з іншими трьома книжками. І не тому, що розум його був безсилий: він міг опанувати всі ті думки, але йому бракувало практики та словесного запасу. Мартін зрозумів це й поклав нічого не читати, крім словника, аж поки вивчить напам'ять усі незнайомі слова.

Зате поезія давала йому правдиву втіху, і він зачитувався нею, найбільшу насолоду дістаючи від тих поетів, у яких кожен рядок був йому зрозумілий. Він любив красу і знаходив її тут. Поезія, як і музика, глибоко хвилювала його і непомітно готувала його мозок для майбутньої важкої роботи. Сторінки його пам'яті були порожні, і він легко, без будь-якого зусилля запам'ятовував строфу за строфою, так що, на превелику свою радість, незабаром міг уже декламувати вголос чи подумки цілі вірші, сповнені музики й краси. Одного дня він натрапив на «Класичні міфи» Гейлі та «Вік казки» Булфінча. Немов сніп яскравого світла врізався раптом у темряву його неуцтва, і він ще пожадливіше кинувся на поезію.

Бібліотекар так часто бачив Мартіна, що, коли той входив, уже вітав його усмішкою і приязно кивав головою. Тим-то Мартін і зважився одного разу на сміливий вчинок. Він подав бібліотекареві кілька вибраних книжок і, поки той штемпелював його картки, пробурмотів:

— Слухайте, я б хотів у вас запитати дещо. Бібліотекар усміхнувся і уважно глянув на юнака.

— Коли ви познайомитеся з дівчиною і вона запросить вас до себе, то за скільки днів можна прийти?

У Мартіна від хвилювання аж сорочка прилипла до спини.

— По-моєму, коли завгодно, —відповів бібліотекар.

— Ні, бачите, це не так просто, — заперечив Мартін. — Вона... я... ну, розумієте, її може не бути вдома. Вона вчиться в університеті.

— Ну, тоді зайдете ще раз.

— Ні, бачте, я не зовсім так сказав, — засоромлено признався Мартін, вирішивши цілковито здатися на ласку співрозмовника. — Я простий собі хлопець і ніколи не бував у товаристві. Ця дівчина зовсім не така, як я, а я зовсім не такий, як вона. Може, ви думаєте, що я клею дурня? — раптом запитав він.

— Ні, ні, що ви! — заперечив бібліотекар. — Правда, ваше запитання не в компетенції моєї роботи в довідковому відділі, але я охоче допоможу вам.

Мартін захоплено глянув на нього.

— От якби я вмів так шкварити, все було б гаразд, — мовив він.

— Прошу?..

— Я кажу, що хотів би говорити отак, як ви — і до ладу, і ввічливо, і взагалі...

— А! — порозуміло мовив бібліотекар.

— То коли ж найкраще зайти? Удень... тільки, щоб не перед самим обідом? Чи ввечері? А може, в неділю?

— Знаєте. що, — мовив бібліотекар, посміхнувшись. — Поговоріть з нею по телефону і з'ясуйте це.

— Так я й зроблю, — згодився Мартін і, забравши книжки, рушив до виходу. На порозі, однак, він обернувся й спитав ще: — Коли ви розмовляєте з молодою леді, ну, скажімо, з міс Лізі Сміт, — як треба казати: «міс Лізі» чи «міс Сміт»?

— «Міс Сміт», — авторитетно заявив бібліотекар. — Називайте її «міс Сміт», поки не познайомитесь ближче.

Так Мартін Іден розв'язав свою пекучу проблему.

— Приходьте коли хочете. Я завжди дома надвечір, — відповіла по телефону Рут на його несміливе запитання, коли можна принести взяті книжки.

Вона сама відчинила двері, і її жіноче око одразу помітило випрасувану складку на штанях і якусь невловну загальну зміну в ньому на краще. Особливо її вразило його обличчя. Від Мартіна просто пашіло здоров'ям, і сила ця, перехлюпуючи через вінця, сягала аж до неї. Рут знову відчула бажання пригорнутись до цього юнака і знову здивувалась, що він так на неї впливає. А в нього аж замлоїлось у голові, коли вона, вітаючись, тисла йому руку. Різниця була лиш та, що дівчина не виявила збентеження, а він почервонів по самі вуха. Пішов за нею тою самою незграбною ходою, що й перше, так само перевальцем.

Коли вони вже сиділи у вітальні, Мартін відчув себе певніше, далеко певніше, ніж сподівався. Це Рут підбадьорила його і зробила це так делікатно, що стала йому ще в сто разів милішою. Спочатку вони розмовляли про повернуті книжки, про Свінберна, яким він був зачарований, і про Браунінга, якого він не розумів. Вона переводила розмову з однієї теми на іншу, заразом обмірковуючи, як би стати йому в пригоді. Рут часто думала про це після першої їх зустрічі. Вона щиро хотіла йому допомогти. Це був єдиний чоловік, що збудив у ній жаль і ніжність, але той жаль не мав у собі нічого образливого, а радше — щось материнське. Та й хіба міг то бути звичайний жаль, коли від цього чоловіка віяло такою мужністю, що вона відчувала перед ним якийсь дівочий острах, а її серце й розум повнилися чудними думками й почуваннями? Знов, як зачарована, дивилась вона на його шию і прислухалась до солодкого бажання оповити її руками. Це бажання й тепер здавалося їй непристойним, але вона вже потроху звикла до нього. Рут і гадки не мала, що так може народжуватись кохання. Не знала вона й того, що почуття, яке цей юнак збудив у ній, і є кохання. Їй здавалося, що вона просто зацікавилась ним, як незвичайною людською постаттю, різнорідно й незмірно обдарованою, — і вважала, що це просто собі людяність.

вернуться

1

Давід Рікардо (1772 — 1823) — видатний англійський економіст, ідеолог промислової буржуазії.

Адам Сміт (1723 — 1790) — англійський економіст, один з найвидатніших представників класичної буржуазної політичної економії.

Джеймс Мілль (1773 — 1836) — англійський буржуазний економіст, публіцист і філософ — ідеолог лібералізму.