Таємниця Зоряної кімнати, стр. 70

— Не бійся, — підохотив хлопця гестапівець, — ти можеш говорити все, як воно є! Ти врятував життя німецьким офіцерам — і справді заслуговуєш великої нагороди. Повторюю, тобі нема чого боятися!

— Я й не боюся, гер Майєр, — тихо відповів Юрко, — я не знаю, як назвати те почуття, що останнім часом я відчуваю…

— Яке почуття? — брови Майєра знову збіглися докупи, застигли над переніссям.

— Я й сам не знаю, гер Майєр, — розгублено знизав плечима Юрко, — це було, коли я вперше побачив біля переправи німецьких танкістів. Я дивився на дужих, засмаглих солдатів і відчував незбагненне хвилювання! І нічого не міг зрозуміти! Адже ці люди були незнайомі мені, я вперше бачив їх. Я був щасливий, гер Майєр, коли дивився на німецьких танкістів, я радів, що побачив своїх одноплемінців!.. От якась сила наказувала мені рятувати вас і гера Штарка! Я нічого не думав, та й задумуватись було ніколи…

Обличчя Майєра просвітліло, тонкі, холодні губи ворухнулися, розповзлися в стриманій посмішці.

— Це голос крові, Юрген, — урочисто мовив гестапівець, — це промовляє всесильний і всемогутній голос крові! На ньому, і тільки на ньому тримається єдність великого німецького народу. Ти, Юрген, справжній німець! Ти чесно й правдиво розповів мені про свої роздуми і переживання! Звичайно, кожна людина в першу чергу піклується про своє власне самозбереження, бо так їй велить споконвічний інстинкт. Але ми, німці, представники вищої раси, повинні перемагати інстинкт самоохорони і лишатися до кінця вірними справі великого і геніального фюрера! Ти говорив, що твій прадід виходець з Пруссії, чистокровний німець, і ваша родина має документи, що підтверджують твоє арійське походження.

— Так, гер Майєр!

— Це чудово! Зберегти давні документи могли тільки справжні німці, які ніколи не забували про своє походження й завжди пам'ятали свою справжню батьківщину — Німеччину! Я ось приїду до вас, і ми проглянемо ваш сімейний архів. Я дуже люблю старовину, кохаюсь в історії. Мене, зокрема, дуже цікавить історія цього палацу. Колись пан Хоткевич розповідав мені дуже багато загадкових історій та подій, пов'язаних з цією кам'яною будівлею. Ти говорив, що й твоя мати захоплюється історією. Мені дуже хотілося б послухати її розповіді.

Майєр розкрив невеличку картонну коробочку в золотистих візерунках, дістав з неї товсту сигару, обрізав ножичками кінець на ній, припалив запальничкою, затягнувся, поволі видихнув і уважно спостерігав за голубими кільцями запашного диму. Юрко теж прикипів поглядом до сигари. Років два тому у крамниці він бачив плакат, на якому був зображений буржуй у чорному циліндрі. Він палив отаку сигару і кільцями диму дихав на земну кулю. Тепер же буржуй-фашист сидів перед ним, палив сигару, обіцяв приїхати до них в гості, промацував Юрка, свердлив його, як буравчиками, своїми скляними очима.

— Ти говорив, що твій прадід працював у палаці, що він будував фальшивомонетню? — несподівано запитав Майєр.

— Ні,— похитав головою Юрко, — чи будував він фальшивомонетню, не відомо. Але під Білою вежею у пана була фальшивомонетня, там стояли верстати, на яких друкували гроші. Мій прадід був механік, а що конкретно він робив, важко встановити, ніхто не знає, чи мав він якесь відношення до фальшивих грошей…

— Фальшиві гроші,— роблено засміявся Майєр, — мабуть, це звичайні вигадки. Не міг же пан Хоткевич та його предки займатися такою злочинною справою. Адже він дворянин. А друкувати фальшиві гроші — тяжкий злочин.

Майєр підвівся з-за столу, відчинив вікно, виглянув у парк і знову сів у просторе шкіряне крісло.

— Правда, — якимось вкрадливим голосом озвався Майєр, — ти недавно розповів мені, що у вас зберігаються фальшиві купюри, нібито виготовлені колись в підземеллі пана Хоткевича. Чи міг би я глянути на ті купюри?

— Звичайно, гер Майєр, — відповів Юрко, — хоч зараз. Вони лежать в альбомі, колекції давніх грошей.

Майєр знову підвівся з-за столу, підійшов до сейфа, відімкнув його, дістав шкіряний гаманець і добув з нього зеленкувату купюру. Німець поклав перед Юрком асигнацію, на якій було зображено портрет дорідної білявої королеви, розгладив її кістлявою рукою.

— Скажи, — довірливо запитав Майєр, — тобі не доводилося коли-небудь бачити подібні гроші у вашому селі?

Юрко глянув на купюру, ствердно кивнув головою:

— Так, гер Майєр! Я не раз бачив такі гроші.

— Де? — очі Майєра хижо зблиснули і відразу погасли.

— Оце ж такі ті гроші, про які я вам говорив.

— Це цікаво, навіть дуже цікаво! Я приїду до вас… — Майєр перегорнув листки настільного календаря, подумав і сказав — Я приїду наступної неділі о третій годині дня. Передай матері, щоб вона в цей час була дома. Я запеклий нумізмат, — підкреслив Майєр, — ти знаєш, що означає слово «нумізмат»?

Юрко заперечливо похитав головою.

— Нумізмат, — пояснив гестапівець, — це людина, яка колекціонує гроші. Асигнація, яка лежить перед тобою — надзвичайно рідкісна річ. І якщо у вас справді є подібні купюри, то я з радістю куплю їх для своєї колекції.

Майєр узяв купюру із зображенням королеви, сховав її в сейф, замкнув дверцята і навіть поторсав їх.

— Слухай, Юрген, — не кваплячись, знову заговорив гестапівець, і в його голосі виразно зазвучали сталеві нотки, — ти врятував мені життя, і я хочу дещо тобі сказати. Я чесна людина, завжди дотримую свого слова. Якщо ти, Юрген, будеш чесним і правдивим, то ти завжди можеш розраховувати на мою підтримку. Але запам'ятай, німець підніс вгору вказівний палець, — досить тобі проявити якесь віроломство, підступ, зраду, і ти будеш розстріляний. Ти завжди мусиш пам'ятати цю незаперечну істину! Я вірю тобі, але мушу й попередити про всі можливі наслідки твоєї неправильної поведінки.

Майєр обперся об віконну лутку, схрестив руки на грудях і говорив з Юрком, не зводячи з нього холодного, прискіпливого погляду.

— Ми захопили великі території,— чеканив слова гестапівець, — але вони населені нашими ворогами. Кожен неарієць — потенційний ворог «нового порядку». І ми мусимо нещадно знищувати своїх ворогів, карати їх за прояв найменшої непокори. За зраду — тільки смерть. Я повинен прямо й відверто сказати тобі про ці не вельми приємні речі.

Майєр підійшов до Юрка, подав йому руку.

— Я дуже радий, Юрген, що зустрів у цьому глухому закутку справжнього фольксдойча. Думаю, що незабаром мені буде потрібна твоя допомога. Я певен, ми безперечно зуміємо знайти з тобою спільну мову.

Розділ двадцять перший

ЖИВА ВОДА

Юрко після сніданку пішов трусити ятери. Леся теж підхопилася.

— Ще недавно, — замріяно сказала дівчина, — ми з батьком дивилися «Лісову пісню». Там була Мавка… Мені здається, що й у ваших краях живуть чарівні мавки!.. Юрку, а чого ваша річка називається Прип'ять?..

— Знаю, — відповів хлопець. — Потрушу ятери, а тоді розповім.

Коли вже риба була в кошику, вони повсідалися на сонці.

— Це мені бабуся розповідала казку про нашу Прип'ять, — ніби повертаючись у своє, здавалось, таке далеке дитинство, почав Юрко. — Давно колись жили на цій землі хоробрі люди. І ніякої річки в цих місцях не було, лежав голий, безкраїй степ. Жив у цих місцях славний лицар Іван-богатир. І не було за нього відважнішого в усьому краї. А в цьому ж селі жила вродлива дівчина Олеся. І покохав Іван дівчину всім серцем. Прийде, було, він до Олесі, стане біля неї — і очей не може відвести від дівчини. І Олеся покохала парубка. Очі в Олесі сині, як небо весняне, коси русі, стан стрункий і голос ніжний, лагідний. Наскільки була вродлива дівчина, настільки мала добре та вірне серце.

Збиралися навесні весілля зіграти. Наварили пива-меду, поставили на подвір'ї білі столи, приготували дружки білі вишиванки та барвисті стрічки. І напали в цей час на село чужинці. Підкралися на світанку, як спала земля й люди, обступили його з усіх-усюд, закидали отруйними й огненними стрілами. Підняв Іван-богатир своїх воїнів, вивів їх на бій проти чужинців. Довго рубалися воїни, довго захищали рідну землю і почали знемагати. Наших воїнів жменя, і на кожного з них гурт чужинців. Падають вони на землю порубані та посічені ворожими мечами.