У промінні двох сонць, стр. 32

Довго, дуже довго пронизував корабель Сфероїда космічний простір. І простір цей був досить пустельним, одноманітним. Яке ж збудження охопило космонавта, коли на головному екрані він помітив планету! Так, це була планета, бо міняла фази — він уже міг спостерігати їх навіть без допомоги апаратури. Невдовзі виявив чималого супутника, який досить швидко рухався навколо планети.

Даючи завдання автоматичній навігаційній апаратурі спрямувати корабель до цієї планети, Сфероїд радий був нагоді випробувати його слухняність. Адже досі корабель рухався не по заданій орбіті… Сфероїд не віддалявся від пульта, чекав, пожадливо сприймаючи інформацію про траєкторію. Ось її гострий кінчик наближається до наміченої, наближається, ще, ще… Зливається! Може, перейде? Ні, рухається в заданому напрямку! Коли б Сфероїд був хоч трішечки схожий на людину, то, певне, полегшено зітхнув би…

З плином часу кутовий розмір невідомої планети навально збільшувався. Треба було гасити швидкість, щоб незабаром перейти на кругову навколопланетну орбіту. Всі ці складні маневри виконали, звичайно, автомати.

Сфероїд спостерігав планету, обмацуючи її поверхню локаторами, і чомусь пригадав свого загиблого колегу. Як би оце добре було, коли б і він…

На екрані локатора пропливали то гірські вершини, то величезні заглибини, наповнені рухливою речовиною, то рівнини, складені з мінералів.

Вирішив посадити свого космічного апарата, щоб ознайомитися з невідомим світом безпосередньо. Майданчик для посадки обрав на рівнині, яку з одного боку замикали гори, а з другого — лінія басейну якоїсь рідкої речовини. Це давало можливість вивчити три головні компоненти рельєфу планети, не здійснюючії далеких мандрівок від корабля.

Складний маневр посадки Сфероїд виконав блискуче. Тягова установка, що м’яко опускала величезне тіло космічного апарата, вимкнулась тієї самої миті, коли опори торкнулися ґрунту. Об’єм Сфероїда огорнувся зеленими пелюстками…

КОСМОНАВТИ ВИХОДЯТЬ З КОРАБЛІВ

Повільно, ледь помітно відсувається круглий люк. Ось тільки намітилась дуга, поступово довшає і товщає… Нарешті — щілина. Більшає, більшає. Темний сегмент отвору, наче примружене око, пильно дивиться на людей, що зібрались біля корабля. Всі мовчки — наче оніміли від хвилювання — стежать за люком. Інколи здається, що він застопорився, але ні — рухається, рухається… Нарешті отвір відкрився майже наполовину, і люди побачили обличчя космонавтів — двоє і двоє. Застрекотіли кінокамери, заклацали фотоапарати, фіксуючи такий знайомий і завжди хвилюючий момент.

Антоніда до болю в очах вдивлялася в темний отвір, але Гліба там не бачила…

Слухала і не чула, що говорив старший з екіпажу одному з керівників Космоцентру. Вловила тільки одне: п’ятий член екіпажу захворів на якусь невідому хворобу… “Гліб захворів, Гліб захворів”, — стукало в серці, шугало в скронях, гуло в голові.

Коли Антоніда протиснулась до підйомника, старший ступив їй навстріч. Задихаючись, вона прошепотіла:

— Де він? Де він? Що сталося?

Командир співчутливо поклав їй руку на плече і, коли підйомник зупинився біля люка, повів її досередини корабля.

Антоніда тримала букет троянд, між пелюстками зблискувала крапля — як її надія…

Ішли якимись крутими сходами, похилими площинами. Минули кілька прозорих дверей-люків, нарешті біля одних старший зупинився.

Антоніда глянула і скрикнула: Гліб стояв, простягнувши руки до якогось невеличкого апарата, ніби вдивляючись в його овальний екран. Вхопилась за ручку дверей, але старший відсторонив.

— Не треба. Ми не могли його навіть зрушити — скам’янів, прикипів до підлоги. Отак він стоїть уже три роки… От скличемо консиліум…

— Хронотон! Це хронотон… — прошепотіла Антоніда. — Ой, Глібе, Глібе…

Від ракети їхала на електрокарі, не зводячи очей із троянд. Праву руку, в якій були квіти, тримала на м’якому пластиковому борту, і троянди злегка похитувались.

“Ні-ні, все буде гаразд… Ще блищить моя надія — кришталева росинка…”

СФЕРОЇД В ОСІНМУДІВ

Аналіз навколишнього простору показав, що в ньому немає руйнівної радіації. Сфероїд розгерметизував кабіну і вилинув з корабля. Одразу ж відзначив: тут притягальна сила помітно більша, ніж на його рідній планеті. Щоб триматися над поверхнею, треба додатково витрачати 1 менміч. [6]

Спостерігаючи різнокольорові кристали, що густо всіяли поверхню рівнини неподалік від корабля, Сфероїд помітив якусь правильність у цих розсипищах і зробив припущення, що, можливо, колись ці мінерали становили геометричний об’єм. Піднявся на чималу відстань — так і є, це рештки якоїсь циклопічної споруди! Отже, тут є цивілізація?

Досить було тільки подумати про інопланетну цивілізацію, як увесь об’єм охопили ніжні зелені пелюстки. Досі він знав лише одну, власнопланетну цивілізацію, а тепер ось…

Йшов час, а він все досліджував руїни. По рештках приладів, які вдалося віднайти під товстим шаром осипів, у нього склалося уявлення, що рівень цивілізації досить високий — якщо не космічний, то передкосмічний. Цро призначення більшості своїх знахідок Сфероїд здогадувався, але багато що ставило його в тупик. Старанно відібрані експонати він поклав у контейнер корабля.

Наступного дня, користуючись літальним апаратом, обстежив майже половину планети, але мислячих її господарів не виявив. Натрапляв на руїни життєвих осередків, зафіксував безліч залишків матеріальної культури, але-жодної живої конструкції! Наче якийсь руйнівний вал прокотився по планеті, перемелюючи і будівлі, і будівничих. Чи, може, вони чомусь змушені були переселитися на іншу планету? Але ж енергії і тут невичерпні акумулятори…

Сфероїд вирішив дослідити плинну сферу. Одного дня він полинув до лінії, за якою починається рідинна речовина. Правда, лінія ця, як одразу зафіксував мандрівник, — непостійна, вона щоразу пересувається в певних межах і в певному ритмі. Видовище такої маси плинної речовини вразило Сфероїда. В ньому тремтіли зелені пелюстки позитивних емоцій. Та й як тут стримати почуття? Адже там, на рідній планеті, що десь загубилася в незміряних глибинах космосу, вчені тільки в лабораторіях одержували такий вид речовини, а тут ось — до самого обрію сяє під щедрим промінням Голубих Сонць така неймовірна кількість її!

Сфероїд опустився до самісінької рухливої поверхні, і вона почала гойдати його з великою амплітудою. Тоді він вирішив зануритися, звичайно, маючи на меті наукові дослідження. Для врівноваження тиску довелося витрачати ту саму кількість додаткової енергії, яку витрачав у боротьбі з притягальною силою. Отож на загальному енергетичному балансі це позначилось не дуже. Зате який цікавий світ відкрився перед ним!

Сфероїд зупинився на певній глибині та й почав обсервувати. Виявилось, що середовище густо заселене різноманітними організмами. Коли один з них пропливав поблизу. Сфероїд виставив три видовження в середній частині свого об’єму і миттю схопив його. Воно пручалося, виривалося з такою завзятістю, що Сфероїд мало не випустив. Довелось виставити ще двоє видовжень.

Витягши свою здобич за лінію, яка відділяє густу рідину, Сфероїд спробував встановити з нею контакт. Ні на які сигнали ця жива конструкція не відповідала, ознак інтелекту не виявила, що дуже здивувало дослідника, бо досі в усіх діючих системах — чи то природних, чи штучних — він завжди спостерігав інтелект. Помітивши, що життєві функції екземпляра швидко пригасають, Сфероїд поклав його назад в рухливе середовище. Ворухнулось, ожило!

З відчуттям вдоволення дослідник спостерігав, як загадковий організм зникав удалині.

В своїй пам’яті Сфероїд занотував: “Пристосованість лише до певного середовища — ознака недосконалості”.

Досліджуючи непорушну платформу, на якій тримається плинна речовина, Сфероїд виявив багато чудернацьких організмів.

Отак посуваючись у прозорій товщі, яка легко пропускала його, Сфероїд помітив унизу якусь стрічечку. При ближчому розгляді виявилось, що це — певна геометрична структура, яка становить цілість з твердою основою. Обминаючи перепони рельєфу, ширшаючи, стрічка веде все далі й далі вглиб, де плинна речовина помітно темніє. Вздовж стрічки бовваніють якісь конусоподібні утвори, висотою, може, трохи більші за тіло Сфероїда. Мандрівник одразу виділив їх з навколишнього хаосу. І не лише тому, що вони розташовані вздовж стрічки і мають правильну форму. Головне ж, чим ці конуси привернули увагу Сфероїда, — були хоч і слабкі, але все-таки відчутні силові поля. Чутливі рецептори мандрівника щоразу, як тільки він перебував поряд із конусом, сприймали напругу силового поля. Цілком природно, що він вирішив дослідити ці утвори.