Вогняний вершник, стр. 35

Вражені юнаки мовчали, почувши таку концепцію життя і діяння. Перед ними цілком в іншому вияві розкривалося значення розмаїтих утворів матері-природи.

— Але як ви мандруєте між зорями? Як досягаєте інших світів Галактики? — Вихопилося в Ігрека.

— Ми розкрили таємниці багатомірності, — відповіла старша квітка. — Наші мандрівники, приготувавши зерна та спори рослин, квітів, створюють енергетичні колапси-ембріони, які по каналах єдності досягають будь-якої частини Галактики. Для цього не потрібно часу. Все діється за невимірну мить.

— На Землі теж відкрили гіперпростір і Код вічності, — сказав УР. — Але використовують його лише у виняткових випадках. Для цього потрібна колосальна енергія.

— Ми робимо це майже без затрати енергії, — відповіла квітка. — Ви, певно, застосовуєте для мандрування у гіперпросторі силу, і це викликає опір світового поля. Ми використовуємо принцип резонансу, спів’єдності — тому Всесвіт дружній нам.

— Я б хотів бути квіткою, — раптом сказав УР.

— Ти? — здивувався Ігрек.

— Я його розумію, — сумно мовив Ікс. — І мені соромно.

— Чому?

— Ми не збагнули поклику дівчини від далекого сонця. Господарі цієї планети — квіти — дали нам гарний урок…

— Ти про що?

— Ти добре розумієш…

— Невже хочеш, щоб ми полетіли туди?

— Саме так.

Ігрек мовчав, задумливо дивився на райдужні пелюстки старшої квітки. Потім кивнув головою.

— Я згоден. Ми дуже раціонально мислили, брате. Ми були відірвані від живого Всесвіту. Летімо на поклик. Квіти прагнуть у безмір, аби дати комусь полегшення і любов. Хай і наше прагнення принесе хвилю оновлення…

УР обняв братів за плечі. І вони зрозуміли той ласкавий жест вірного наставника. Робот схвалював їхній порив.

А міріади квіточок піднялися над луками і сплітали над головами своїх гостей живі вінки, і величальна симфонія лунала над світом, стверджуючи силу любові.

ЧАСТИНА П’ЯТА

Ісварі

Космонавти попрощалися з Планетою Квітів. Квантомозок космокрейсера розшифрував галактичні координати зірки Блакитна Пелюстка і, пірнувши в надра гіперпростору, сфероїд за кілька місяців вийшов до планети Аоди.

Перейшовши на орбітальний політ, космонавти очікували. УР увімкнув аналізатори зовнішнього огляду. На екранах-перископах видно було пломенистий диск блакитного сонця, мереживо незнайомих сузір’їв, над планетою повільно оберталося п’ять супутників.

— Як будемо діяти? — запитав Ігрек. — Треба дати про себе вість.

— Кому? — сказав Ікс. — Ми не знаємо, що тепер на планеті, які прагнення мислячих істот, хто очолює суспільство. Чи розділені вони, чи об’єднані?

— Це правда. — втрутився УР. — Треба виждати, зібрати інформацію. Радіофон планети слабкий, я не розумію, в чому справа. Може, вони використовують інші поля?

Гравітаційний аналізатор мовчав.

— Невже у них нема радіомовлення, телевізії? — занепокоївся Ікс. — Адже експонати, знайдені нами, свідчать про високу еволюцію…

— Це було давно, — сказав УР. — Дівчина попереджала про деградацію. Можливо, на планеті взагалі нема мислячих істот.

— Невже самознищились? — сумно запитав Ігрек.

— Треба спочатку відвідати супутники. Вони мали космічну техніку. Отже, там повинні бути якісь станції.

Сфероїд наблизився до першого супутника. Пролетівши кілька витків над ним, космонавти помітили штучні будівлі. Біля них і посадили корабель.

Людей ніхто не зустрічав. Одягнувши скафандри, Ікс та Ігрек вийшли. Навколо моторошне безлюддя, мовчання, химерні тіні від скель та будівель.

Юнаки підійшли до споруд. Бані сферичних конструкцій були пробиті в багатьох місцях — певно, метеоритами. Двері широко розчинені. Підлога, викладена барвистими тригранниками, вкрита товстим шаром пилу; в деяких місцях видно віспини ударів, там падали небесні камені. На стінах темніли екрани, блищали сплетіння приладів, кабелів, прозорих панелей.

— Тут давно нікого нема, — сказав Ікс.

— Люди покинули супутник, — додав Ігрек.

Юнаки оглянули ще кілька будівель. Всюди те ж саме. Повернувшись до космокрейсера, космонавти відпочили, а потім зійшлися на раду.

— Боюсь, що тут сталося щось непоправне, — сказав Ігрек. — Треба летіти на планету.

— Схоже на катаклізм, — підтвердив УР. — Але може бути й дуже банальне рішення.

— Яке, Урчику? — Зацікавилися юнаки.

— В інформатори космокрейсера я вичитав цікаву концепцію древнього філософа. Він твердить, що мислячі істоти, прагнучи до космосу, до опанування силами стихій та простору, не завжди можуть зберегти активний імпульс.

— Чому?

— Причини різні. Одна з головних — знецінення смислу життя. Втрата перспективи. Виродження розуму. Замикання в колапс функціонального існування.

— Те, про що попереджала дівчина з Аоди, — сказав Ікс.

— Летімо на планету, — запропонував Ігрек.

З ним погодились. Сфероїд покинув поверхню супутника і попрямував до планети. Перейшовши на низьку орбіту — на висоті ста кілометрів, — космонавти ввімкнули телескопічні пристрої, оглядали поверхню чужої і невідомої планети.

Перед ними виникали гігантські поселення, широкі дороги, аеродроми, пляжі біля океанів і морів, і на них — мільйони людей.

— Люди, — озвався Ікс.

— Треба побувати там, — сказав УР.

— Опустити космокрейсер на планету?

— Ні. Лише потужний левітатор. Всім не варто покидати корабель. Полетить хтось один.

— Я, — сказав Ігрек.

— І я з тобою, — додав УР. — Про всяк випадок. Ти, Ікс, будеш на чатах. Тримай з нами зв’язок. Слідкуй за сигналами індикатора.

Кілька годин космонавти готували левітатор. Попрощавшись з братом, Ігрек у супроводі робота стартував з космокрейсера. Поверхня блискавично наближалася, обрій планети ніби розкидав свої імлисті крила, закриваючи бездонну глибінь космосу. Небо наливалося блакиттю, зникали яскраві зірки.

Пронизавши густі хмари, мандрівники повисли над поверхнею моря. Перед ними жовтів піщаний берег, укритий тисячами голих тіл. Люди купалися, каталися на човнах, літали над хвилями на портативних гелікоптерах. Ігрек обережно почав наближати левітатор до суші. Вже видно було обличчя людей, форму тіл, їхні рухи. Це були істоти цілком земного типу, але мали жовтогаряче забарвлення шкіри. Жінки були повні й лискучі, з довгим синьо-чорним волоссям. Чоловіки мляві, малорухливі, зарослі волоссям на грудях, животі й кінцівках. Вони були більше схожі на мавполюдей, ніж па мислячих істот. Ніхто не звернув увагу на появу левітатора. Лише діти показували на нього пальцями і сміялися.

— Що таке? — дивувався Ігрек. — Невже їм не вдивовижу поява іншопланетних гостей?

— Це не те, — сказав УР. — У них атрофоване мислення і центри цікавості.

— Але ж як вони живуть? За рахунок чого?

— Я теж не розумію. Будемо спостерігати.

Левітатор зробив гігантське кільце над пляжами. Всюди — мільйони непорушних, малорухомих істот, які то хлюпалися у воді, то грілися на сонці, то заповзали в прибережні споруди.

— Треба подивитися, що вони там роблять, — запропонував Ігрек.

— Мабуть, заряджаються енергією. Їдять, — висловив здогад УР.

Юнак наблизив левітатор до однієї споруди, вийшов з апарата.

— Обережно, — сказав УР.

Потік людей плив до приміщення. Ігрек зазирнув у вікно, на нього ніхто навіть не глянув. Люди проходили між блискучими загородками, повз них пливла зеленкувата стрічка конвейєра, заповнена різними кульками, пакетами. Істоти брали по два пакети, одразу ж розривали їх і спорожнювали, смачно чавкаючи. А потім поверталися назад, під ласкаве проміння сонця.

За будівлею Ігрек побачив широкий майданчик, на ньому було безліч гойдалок, потішних коліс, атракціонів. Там спроквола і дуже неохоче вовтузилося кілька десятків дітей.

Юнак повернувся до левітатора.