Всесвітні походеньки капітана Небрехи, стр. 58
На Меркурії мене відразу ж звільнили від набридлої розетки. Ще б пак! Адже я був головним членом експедиції і мав зав’язати дружні стосунки з кварцовими господарями планети.
Що то була за планета! З одного боку — крига і космічна холоднеча, а з другого — розжарене баговиння. З одного — колючі зірки, а з другого — гігантський тепловий генератор Сонця, під спопеляючим промінням якого розкошували кварцові істоти. На Землі вони могли б існувати хіба що у тисячоградусному череві доменної печі.
І з такими створіннями я мусив зайти у розмову! Метою нашої експедиції було укладання з ними угоди про дослідження розпеченого терену, на який досі не ступала людська нога.
Перед дослідниками із Землі кварцові істоти завжди піднімали вогняну завісу. Кажуть, це було феєричне видовище. Не вагаючись ані секунди, я взяв вогнетривкі шахи і попрямував до них.
Тільки-но я вийшов з ракети, як мене оточили звуки надвисокої частоти. “Ті-та-біп сюів-ті-піп!” Я збагнув, що це була мова кварцових істот. Вже за півгодини я вільно розумів її. І ось що я почув:
— Це якийсь недоумок. Вийшов і стоїть, як пень.
— Та й вигляд у нього якийсь неоковирний…
— Гей, ви! Розпечені бовванці! — гукнув я. — У шахи щось тямите?
Вони замовкли. Нарешті один озвався:
— Хто ти і звідки?
— Я робот Малюк. З третьої…
— А що таке шахи?
Тут я прочитав їм цілу лекцію і невдовзі вже грав першу партію. Чи варто казати, що вони склали зброю перед вітчизняною технікою? А я ж грав у надзвичайних кліматичних умовах! А як вони благали мене тоді подарувати шахи! Я огинався, аж поки не згадав про мету експедиції!
— Гаразд, — погодився я. — Але при одній умові: за першу клітину шахової дошки дайте мені квадратний міліметр вашої площі. За кожну дальшу — у геометричній прогресії. А фігури я вам і так віддам. Бачте, який я добрий!
Словом, за шахову дошку я виміняв цілу планету. Вони ще й заборгували…
— Ви тільки погляньте на нього! — закричав капітан, коли я повернувся на ракету. — Розбійник! Йому не ракетою подорожувати, а піратською каравелою! На рею його, на рею!
З усього цього я втямив лише одне: мене знову чекають прикрощі. І справді — посадили на розетку. Вже тут, у музеї, я дізнався, що меркурійці на центральному майдані столиці спорудили мені величний пам’ятник і кожне десятиліття проводять всепланетну першість на приз імені робота МАЛЮКА. В останньому турнірі взяли участь 3 698 гросмейстерів, 9 534 майстрів спорту і 18217 кандидатів у майстри. Як відомо з перепису, це вся доросла людність Меркурія.
Він стояв у кутку, старий симпатичний патріарх сучасних роботів, і неквапливо розповідав казкові історії. Наприкінці сказав:
— Маю до вас прохання… Напишіть у “Книзі добрих побажань”, щоб мене зняли з розетки. Ви навіть не уявляєте, як я знудьгувався за рідними акумуляторами!
Лише тепер я помітив, що від нього до стіни тягнеться тонкий еластичний дріт…
ЗМІСТ
ЗОРЯНІ МАНДРИ КАПІТАНА НЕБРЕХИ. Фантазія-жарт
СПАЛАХ НАДНОВОЇ ЗІРКИ. Повість-усмішка
НАРОДЖЕННЯ АДАМА. Фантазія-жарт
КОСМІЧНА ХАЛЕПА КАПІТАНА НЕБРЕХИ. Гумористична повість
Замість епілога: УСЛАВЛЕНИЙ РОБОТ МАЛЮК