Народные русские сказки А. Н. Афанасьева в трех томах. Том 3, стр. 64

№470 [429]

Не про?дав мужик вола в губерніi і веде додому, закинув йому ланцюг [430] на роги; а москалі відрізали ланцюг да прив’язали свого брата москаля, а вола повели знов на ярманок у губернію. Ото прив’язаний москаль як смикне [431] за ланцюг, мужик і оглянувся і баче, що замісць [432] вола прив’язана служба [433]. «Що се таке?» — кає сам собі. А москаль кає йому: «Пусти меня, мужичок! За што ты меня привязал, ведь я тебе ничаво не сделал». Мужик спугався да і ланцюг упустив, а москаль тим часом взяв да утік [434]. Вернувся знову мужик в губернію і баче, що його вола москалі вже продають на ярманці, а знакомий чоловік з iх же села торгує того вола; ото він підійшов до нього да й кає: «Эй, брате, не купуй сього вола! Се не віл, а манія: от тепер він зовсім як віл, а виведеш за губернію, то й стане служба!»

№471 [435]

Приiхав Грицько у Москву і став біля дзвониці [436] Великого Івана да галкі й щита, а на ту біду йде москаль да й пита Грицька: «Што ты, хахол, делаешь?» — «Галки? щитаю, господа служба!» — «Как, што? Га?лки считаешь?» — «Еге!» — «Как же ты смеешь казенные галки считать, а?» — «Хіба ж вони справді казьонні?» — «А ты, безмозглой, и энтаво не знал! Пойдем в полицию». — «Да за що, господа служба, в поліцію?» — «Как за што? За галки». — «Да помилуйте!» — «Што тут с тобою толковать, пойдем, говорят; а не то за шиворот потащу!» — «Да помилуйте-бо! Може, вам грошей треба?» — «А сколько ты галок насчитал?» — «Да усього тільки два десятка». — «По гривне за штуку!» — «Да звольте ж, тільки помилуйте!» Поліз у кишеню [437] Грицько, достав мідяків пригош [438], відщитав москалеві два рублі, да мерщій [439] від нього, прибіг до своiх да й сміється. «Чого се ти смієшся?» — питаються його хлопці. «Ких, ких, ких! Оце обдурив москаля; кажуть, що москаля не обдуриш; я нащитав гало?к може сотні з дві, а сказав йому тільки двадцять!»

№472 [440]

Біжить мужик, а навстріч йому іде москаль; мужик і пита у москаля: «Москалю, москалю! Чи не находив ти торбинки [441], а в торбинці виторопок [442] да дві паляниці?» — «Што?» — «Чи не находив ти торбинки, а в торбинці виторопок да дві паляниці?» — «Нет, я нашел мешок, а в мешке заяц да две ляпешки». — «Ні, — кає мужик, — се не моє».

№473 [443]

Москаль побачив, що у мужика на горищі [444] вісе сало, да тихесенько й поліз, щоб то, бач, його зняти. Зняв сало, да вмісці з салом як загуркотить [445], бо стеля [446] була у хаті уже трухлява [447]. Ото він і впав у хату, а у хаті чоловік з жінкою да з дітками вечеряли [448]. Шо тут робити москалеві? Він зараз скочив на ноги да і пита у мужика: «А што, брат, не были ль здеся наши колядники [449]?» — «Ні, не було?». — «А коли не были, так прощай!» І з сим словом москаль вибіг з хати. «Оце лихо! — кає жінка чоловікові [450], — мені здається, що у москаля було наше сало?» — «І то бач, — кає мужик, — а полізь лишень на горище да погляди». Полізла жінка, побачила, що нема сала, да й кає: «Нема, чоловіче!» — «Оле! Ну вже ж хоч москаль і вкрав сало, зато ж і сам страху набрався!»

№474 [451]

Йшов мужик з поля; підходе до своєі хати, зирк в вікно, а у хаті москаль цілує його жінку. Мужик мерщій у хату, а москаль примітив мужика да мерщій на покуття, вкрився — нібито спить. Мужик шасть у хату і баче, що москаль спить, а жінка порається біля пічки [452]. «Хіба ж то я нічо?го й не бачив!» — кає мужик. «А що ти там бачив?» — пита його жінка. «Як, що, бісова дочка!» — «За що ти лаєшся, вражий сину?» — «Як за що! Хиба ж я не бачив, як тебе москаль цілував». — «Коли?» — «Як коли?! Господа служба! Господа служба! — кає мужик москалеві. — Бач, нібито й спить! Оце лихо, в очі обдурюють!» — «Што за шум!» — кає москаль, придиряючи очі, — бач, хоче показати, що спав. «Як що за шум! А на що ви мою жінку цілували?» — «Када?» — «Як коли! Да зараз». — «Што ты, ошалел, што ли? Я к начальству пойду, пожалюсь, што ты мне покою не даешь; на ученье был, устал...» — «Да таки і підіть, господа служба! — кає жінка. — Пожалуйтесь на його. Се йому від п’янства так вздрілося» [453]. — «Оце лихо! — кає мужик. — Далебі [454] що сам бачив». — «Да што ты, одурел, што ли?» Мужик здвигнув плечима і дума: «А може мені й показалося». — «Как же ты видел?» — пита його москаль. «Да у вікно», — кає мужик. «А постой, я пойду погляжу».

Пішов москаль да і глядить у те саме вікно, у которе глядів і мужик, да і каже: «Вот и ты цалуешь!» — «Да ні, господа служба! Далебі-то що ні». — кає мужик, дивуючись. «Нет, брат, цалуешь!» — «Оце оказія! — кає мужик. — А ідіть ви, служба, у хату, а я ще піду подивлюсь». Москаль ввійшов у хату да знов став жінку цілувати, а мужик дивиться у вікно да кає: «Цілуєте, господа служба, далебі що цілуєте!» — «Вот я тебе говорю, што это окно так показывает!» — «А і справди, се вікно непевне [455], мороче воно нас з вами! — кає мужик, вхо?дючи у хату. — Треба забити його, господа служба! Бачите, що воно зачаровано».