У чиїх руках був ніж, стр. 17

Могенсенове житло справляло враження заможного. Сучасна вілла, під дашком — машина нової марки. Відчинила двері маленька, змарніла жінка Могенсен скоро повернеться. Голос у неї був такий же безбарвний, як і вона сама.

— Будь ласка, заходьте, пане комісар. Мій чоловік пішов бігати. Він завжди бігає вранці і після того, як повертається зі школи.

Тюге вражено глянув на неї. Отже, це пані Могенсен. А він думав, що служниця, яка змарнувала свою силу на чужій роботі. Вона завела його до чоловікового кабінету. Кабінет був просторий. Підмурок, камін і величезний письмовий стіл із дубового дерева. Не було сенсу пропонувати йому кави. Адже Могенсен теж захоче випити чашку, коли повернеться. Тюге здалося, що ця жінка — випадковий додаток до Могенсенової вілли.

Тюге підійшов до вікна й звідти побачив, як місцевий політик повертався додому. Показний чоловік, натренований. Біжить сягнистим кроком, добре відрегульоване дихання.

Біля входу щось гупнуло — мабуть, Могенсен скидав черевики. Шепіт. За хвилю Могенсен зайшов до кабінету й потиснув комісарові руку, мов давньому знайомому.

— Дуже гарно з твого боку, що ти зайшов, Свенсене. А я ходив бігати. Людина повинна тримати себе у формі.

Він потер руки, підійшов до каміна, і на обличчі в нього з'явився невдоволений, здивований вираз. Та коли він обернувся до Тюге, обличчя знов усміхалось.

Вони перемовились кількома порожніми фразами. Дружина принесла каву. Тільки для двох.

— У каміні погасло, Рігмор, — сказал Могенсен, не дивлячись на неї.

Вона миттю вийшла з винуватим виглядом.

— Ми вдячні, що ти витримав таку далеку дорогу, аби допомогти нам. Розумієш, хотілося б з'ясувати цю справу швидко. — Він показав у чарівній усмішці гарні, рівні зуби. — Лікарня — гордощі міста. Ми змушені дбати, щоб про неї ніхто не міг сказати поганого слова. Я буду відвертий. У цьому, звичайно, є своя політика. Як і в усьому іншому. Здоров'я і хвороба — все політика!

Тюге задумливо розглядав його. Досить довгий чуб і оорода були старанно розчесані. Показний чоловік, впадає в °ко, цікавий, інтелігентний.

— Це не так просто, — мовив Тюге. — Ми тут чужі й повинні ознайомитися з обставинами.

Пані Могенсен знову зайшла, несміливо глянула на них і заходилась розпалювати в каміні. Могенсен роздратовано застукав пальцями по столі.

— Ідеться тільки про те, щоб він признався. Я не розумію, чому Гольм сам не взявся за це. Краще б він був не ув'язнював його, поки не довів би справу до кінця!

Тюге знуджено похитав головою.

— Ваш начальник поліції зробив те, що був змушений зробити.

Могенсен вражено глянув на нього. Хто сміє йому заперечувати? Він звик вважати свої міркування взірцем непомильності.

— Ви, бачу, твердо переконані, що це Ельмо Поульсен убив медсестру? — сказав Тюге.

— По-моєму, це всім ясно. Хіба ні? Я так зрозумів. Тюге витримав його погляд, тоді запитав:

— І через що ж він її вбив?

— А звідки я можу знати? На те і є поліція, щоб з'ясувати це.

Пані Могенсен тим часом розпалила в каміні й тихенько вийшла. Тюге простежив за нею краєчком ока. Видно було, що чоловікова лють її злякала.

— Так, ми тут для того сидимо. Але ми далеко не посунемось без свідчень тих, хто знає Поульсена Який він, цей доктор Поульсен? Він добре зарекомендував себе тут, у місті?

Могенсен повернувся разом зі стільцем так, що опинився обличчям до каміна.

— Ні, бог свідок, що ні. Ми думали, що не помиляємось, коли вибрали його. З такою ґрунтовною освітою… А з ним вийшов самий клопіт. Пацієнти почали скаржитись. Персоналові важко з ним працювати. Ганчірка, а не головний лікар. Надто нервовий, надто прискіпливий, дуже нерішучий. Вічно посилає пацієнтів ще на якісь обстеження, а це, запевняю тебе, недешево обходиться. Навіщо тоді було будувати велику лікарню і вкомплектовувати її висококваліфікованим персоналом? Поульсенів колега, доктор Ларсен, — чудовий лікар, а не може з ним ладнати. Поульсен розчарував нас, він не доріс до свого становища.

На обличчі в Могенсена з'явився вираз невдоволеної дитини.

— Усе те, що ви кажете, аж ніяк не доводить, що він убив Еллу Гансен. Вам так не здається? Мені не зовсім зрозуміло, чому з доктором Поульсеном було важко працювати, але що він прискіпливий і сумлінний, я собі уявляю. Ви гадаєте, що це можна назвати вадами? На мене він справив враження втомленої, перепрацьованої людини, яка віддає роботі всі свої сили. Може, в нього було забагато обов'язків? Могенсен сердито засовався на стільці.

Забагато обов'язків? Яке безглуздя! Для такого молодого, як. він! Його попередник, доктор Яльтесен, ніколи не cкаржився. Після того, як прийшов Поульсен, там утворено силу нових посад. А ти можеш вирахувати, скільки це коштує. Ні, Поульссп виявився порожнім лотерейним квитком. а'пє тепер ми його спекаємось.

Могенсен повернув голеву і глянув Тюге просто у вічі, але цей його маневр не досяг успіху. Він сам перший відвів погляд. Його впевненість дрзтуагла Тюге, і той мусив робити над собою зусилля, щоб пе підвищити тону.

— І у вас усі посади зайняті кваліфікованими людьми?

— Є ще кілька вільних, — визнав Могенсен. — Тимчасово. Ці балачки пре кваліфікацію мені вже в печінках сидять. звичайно, головні лікарі повинні мати закінчену вищу освіту! Хоч з другого боку, молоді лікарі повинні знати вже в університеті, що пацієнтові бракує і як його лікувати. Це не важчий фах за інші. Адже молодих учителів посилають учити дітей! Але з тих, що мають університетську освіту, завжди так і пре пиха. А тим часом до всіх, хто виконує будь-яку роботу у сфері громадського обслуговування, вимоги майже ті самі. Я цим не хочу сказати, що нікому не треба вчитися того, чого не вчать усіх. Але така наука потрібна тільки одиницям, тим, хто здійснює загальне керівництво. Поульсен копилить губу й величається, як і інші головні лікарі в окрузі, а їм треба згинати карк, і вони починають згинати його!

Могенсен замовк і погладив себе по бороді, захоплений своїм власним красномовством. Позирнувши на Тюге, він невдоволено запитав:

— Чи, може, ти думаєш інакше, Свенсене? Під час цього монологу Тюге заспокоївся.

— Як на мій погляд, пане Могенсеке, всі ми схожі, але не однакові. Проте ми далеко відбігли від нашої теми. Ви знали Еллу Гансен?

Той відповів не вагаючись:

— Особисто не знав. Але вона домагалася керівної посади, тож мені довелося, звичайно, розпитатись про неї. Вона...ну, політично вона дотримувалася крайніх поглядів, а и особисте життя було, як то кажуть, досить вільне. Такого не приховаєш у маленькому містечку.

До нього знов повернулася певність.

— Вона отримала ту посаду? — запитав Тюге. Могенсен похитав головою.

— З тих причин, що ви називали? — повів далі Тюге,

— І одне, й друге, — промурмотів Могенсен. — Я не бачу, який це має стосунок до справи.

— Я б усе-таки хотів почути, чому ви такі певні, що медсестру вбив Поульсен. Є ж у вас якісь думки з цього приводу.

Тюге нахилився до Могенсена й довірливо всміхнувся.

— Я вже про це казав. Із Гольмових слів я зрозумів, що треба тільки, аби він признався. То чого б я думав якось інакше? В нього були труднощі. Вдома йому, певне, було важко. Я чув, що дружина його п'є. А тут він щодня зустрічає на роботі вродливу, жваву жінку, безперечно, знадливу і з ліберальними поглядами. Таке буває, і воно завжди веде до всякої гидоти. До того ж Поульсен дуже дратівливий.

Тюге поважно кивнув головою.

— Це все гадки, Могенсене. Можливо, що ви спираєтесь на чутки і здогади, коли добираєте кадри, але щоб винести присуд, нам потрібні певніші факти, а поки що ми їх не маємо.

Могенсен вражено глянув на нього.

— Я не просив тебе коментувати мої уподобання. І, до речі, я завжди принципово звертаюся до співрозмовників на «ти». А ти мені весь час викаєш. Я вважаю, що це просто неввічливо.

Отже, не тільки Поульсен тут дратівливий, а й інші також, відзначив про себе Тюге.